Історія України - Коваль М.В. - Перехід до мирного життя

§ 35. На шляху мирного будівництва

Перехід до мирного життя

За надзвичайно важких, суперечливих умов відбувався процес повернення республіки до мирного життя. Страхітливі рани війни давалися взнаки повсюдно. Та найважчими були людські втрати. Від рук загарбників загинуло не менше 7 млн. синів і дочок народу України.

Величезних збитків від воєнних дій та окупації було завдано господарству республіки — крім пограбованих і виведених з ладу тисяч промислових підприємств, було вщент розорене сільське господарство. Руйнування та занепаду зазнали міста і села України. У містах люди змушені були жити в землянках, підвалах зруйнованих будинків тощо. Сплюндровано та перетворено на руїни багато лікарень і шкіл, палаців культури й вузів. Люди не мали необхідної їжі, одягу, взуття, білизни. Злидні, поневіряння населення досягли межі.

Здавалося, за таких умов господарське відродження — справа багатьох десятиліть, протягом яких СРСР неминуче втратить статус великої держави. Але народ був сповнений рішучості якнайшвидше відродити країну. Додаткових сил йому надавали сподівання на докорінні зміни в суспільстві: на припинення масових репресій проти чесних трудівників і утвердження соціальної справедливості, на пристойне існування численних інвалідів війни і забезпечену старість ветеранів праці. Особливо ж жадали люди відміни колгоспної системи в її крілосницько-сталінському варіанті. Характерним є хоча б такий приклад. Вже після закінчення війни в одному з колгоспів Володарського району Сталінської області поширилася чутка, нібито конференція ООН у Сан-Франціско прийняла рішення про відміну колгоспної системи в Радянському Союзі. Зразу ж до правління колгоспу прийшов натовп селян з вимогою до голови негайно провести розподіл колгоспного майна.

Складним і суперечливим був процес подолання наслідків війни під час повернення до мирного життя. Об'єктивно війна сприяла зміцненню адміністративно-командної системи, стрижнем якої залишилася комуністична партія. На 1 січня 1946 р. КП (б) У налічувала 320 тис. чоловік, об'єднаних у 23 тис. організацій. У подальшому їхня чисельність значно зросла. Адже престижно було вступати до партії, що в очах людей набула іміджу переможниці найлютішого ворога — нацизму.

Партія постійно прагнула, щоб забезпечити свій тотальний контроль над усіма сферами суспільного життя, розставляти комуністів на відповідальні його ділянки. Дедалі більше вона віддавала перевагу в кадровій політиці своїм довіреним особам — комуністам. І незрідка це шкодило суспільним інтересам: розколювало народ на "чистих" і "нечистих", перешкоджало службовому просуванню компетентних, ділових, але безпартійних людей.

У повному обсязі поновили державну діяльність органи радянської влади. Водночас було скасовано систему управління воєнного часу. Відповідно до потреб відбудови здійснювалася реорганізація органів управління промисловістю та сільським господарством. Припинили діяльність ряд наркоматів воєнної промисловості. Натомість було утворено нові — машинобудування, приладобудування тощо. У 1946 р. Раду Народних Комісарів перетворено у Раду Міністрів УРСР. Усього 25 міністерств підпорядковувалися уряду республіки. Отже, кількість відомств продовжувала збільшуватися, розростався забюрократизований управлінський апарат.

Підприємства і установи переходили на нормальний режим праці: поновлювалися 8-годинний робочий день, профспілкові відпустки для робітників та службовців, формально скасовувалася понаднормова неоплачувана праця. Проте вже з кінця 40-х років у державних установах запроваджено, по суті, цілодобовий режим праці. Зроблено це було на догоду Сталіну, який, страждаючи від безсоння, тішив себе нічними телефонними дзвінками до підлеглих, або викликав їх до себе.

Ще до завершення радянсько-німецької війни розпочалося переведення економіки на виробництво мирної продукції. Значно скорочувалися асигнування на оборонну промисловість. Вони спрямовувалися здебільшого на випуск мирної продукції, на відповідне переобладнання промислових підприємств. Підприємства, навіть цілі галузі промисловості, які випускали озброєння та боєприпаси, перейшли на виробництво верстатів, сільськогосподарської техніки, мінеральних добрив тощо.

Коштів, які змогла виділити за тих скрутних умов держава на відбудову промисловості України, вочевидь не вистачало. Певне значення у зв'язку з цим мало матеріально-технічне співробітництво республіки з іншими регіонами країни. Насамперед відбудовувалися палив-но-енергетична база, залізничний транспорт, машинобудування. На кінець 1946 р. переведення економіки на випуск мирної продукції в основному було завершено.

Успіх відбудови залежав від розв'язання проблеми робочої сили. При загальному скороченні на третину чисельності населення республіки значно зменшилась кількість працездатних. Промислово-виробничого персоналу в 1946 р. було вдвоє менше порівняно з 1941 р. Погіршився якісний склад робітників, зокрема знизилася питома вага кадрових. Натомість спостерігався великий приплив до промислових центрів сільських жителів, переважно молоді. Це мало небажані соціальні та економічні наслідки, особливо для села.

Питання забезпечення народного господарства кадрами перебували в центрі уваги органів влади. Направлялися на підприємства і приступали до роботи тисячі робітників та інженерно-технічних працівників, які прибували з евакуації. Важливе народногосподарське значення мала демобілізація та повернення в республіку 2,2 млн. воїнів. Повернулися 800 тис. людей, примусово вивезених до Німеччини, а також колишніх війсково-полонених. Але улаштуванню побутових умов людей, як завжди, не надавалося належної уваги. Більше того, переважна їх частина відправлялася до спептаборів. Особливо скрутним було становище інвалідів Вітчизняної війни, які, по суті, були кинуті напризволяще.

У перші повоєнні роки широко провадилися примусові трудові мобілізації робочої сили, головним чином з сільської місцевості, для використання у відбудовних роботах. Крім того, багато молодих робітників підготовлено для різних галузей промисловості через систему ремісничих училищ і шкіл фабрично-заводського навчання, а також безпосередньо на виробництві. Завдяки цим заходам надзвичайно складну проблему робочої сили було в цілому розв'язано. Хоча професійний рівень робітництва у цілому був невисокий.

Поступово зростаючи чисельно, робітничий клас України ставав дедалі строкатішим у національному відношенні. І все ж питома вага українців переважала. І ще одна, притаманна цьому часові риса,— наявність великої кількості жінок-робітниць. Жінки поруч із чоловіками змушені були, як і у воєнні роки, працювати на найскладніших, найважчих ділянках відбудови. У цьому виявлявся традиційний нігілізм радянської влади щодо жіноцтва, яке, мовляв, нічим не відрізняється од чоловіків і так само, як і вони, здатне на "подвиг ратний і трудовий".