Історія України - Левицька Н.М. - Тема 4. Україна в середині XVII - наприкінці XVIII

4.1. Українська національна революція (середина XVII ст.). Утворення Української козацько-гетьманської держави

У 40-х роках XVII ст. незадоволення народних мас України політикою Речі Посполитої досягло свого апогею. Воно викликане загостренням соціально-економічних суперечностей, наступом на права козацтва ("Ординація Війська Запорозького" 1638 р.), небажанням надати козацькі права значній кількості покозачених селян і міщан, незахищеністю православної шляхти від свавілля польських магнатів, переслідуванням православного духовенства й національно-релігійними утисками інших груп населення, небезпекою поглинання України шляхетською Польщею, фізичним винищенням українського населення турецько-татарськими загарбниками.

Козацько-селянські повстання кінця XVI - початку XVII ст. можна назвати однією з передумов великого народного повстання 1648 року.

Отже, до 1648 р. в Україні була сформована ціла низка серйозних суперечностей, вирішення яких було можливе силовими методами. Для їх застосування склалися сприятливі умови.

У цей час український народ мобілізував усі свої сили на боротьбу проти іноземного панування. Могутній національно-визвольний рух українського народу переріс у визвольну війну. Початком національно - визвольних змагань історики вважають подію обрання гетьманом Війська Запорозького у січні 1648 р. Б.Хмельницького.

Головною рушійною силою повстання було козацтво. Воно висунуло всіх ватажків війни, його лідера, становило кістяк збройних сил, боротьба за збереження "козацьких прав і вольностей" була головною умовою всіх переговорів. Крім нього активну участь у визвольній боротьбі брали: селяни, міщани, нижче православне духовенство, частина дрібної патріотично налаштованої української шляхти.

Що стосується характеру війни, то виходячи з попередніх причин, це була національно-визвольна, антифеодальна війна, основною метою якої було: знищення польського панування, побудова незалежної соборної держави й ліквідація існуючої феодальної моделі соціально-економічних відносин (ліквідація середньої та великої феодальної власності на землю, ліквідація кріпацтва) і утворення нової моделі, в основі якої лежала б дрібна власність фермерського типу.

Іван Франко про війну писав: "Визвольна війна виникла не із природженої національної ворожнечі, а була історично зумовлена суспільним і економічним протиріччям".

Історична література не дає єдиної думки щодо питання типології, хронологічних меж і періодизації боротьби, що розпочалася в 1648 р. Ця подія трактується як "повстання" (козацьке, народне, українське, селянське та ін.), "війна" (козацька, селянська, громадянська, національно-визвольна та ін.), "революція" (козацька, буржуазна, національна, національно-визвольна та ін.). Група сучасних українських істориків на чолі з В. Смолієм вважає, що за своїми масштабами, змістом, формами, характером і метою боротьби, якісними змінами, що відбувалися у політичному, соціально-економічному і духовному житті суспільства, ця подія становила собою "Українську національну революцію", типологічно близьку до Нідерландської революції 1566-1609 рр. На їх думку, дана подія була значно складнішим соціально-політичним явищем, ніж те, яке позначається поняттям "повстання" чи "війна". Адже "повстання" і "війна" (внутрішні - громадянські й зовнішні - проти агресії сусідніх держав) входили до неї як складові частини. Терміни "козацьке повстання", "козацька війна", "козацька революція", що використовуються у деяких історичних працях, неточні, бо ігнорують національно-визвольну спрямованість боротьби народу, зводячи її до внутрішнього соціального конфлікту в Речі Посполитій.

Безпідставними є й намагання деяких авторів (переважно в польській історіографії) називати її "польсько-козацькою війною", оскільки, з одного боку, береться національний чинник, а з другого - соціальний. Не всю повноту змісту події відображає й поняття "визвольна війна", "національно-визвольна війна", тому що воно не враховує того факту, що з українсько-польською війною поєднується й переплітається соціальна боротьба між окремими верствами українського народу; ігнорує процес державотворення, становлення нової моделі соціально-економічних відносин.

Питання хронологічних меж цих подій також залишається відкритим. У історіографії 50-80-х років XX ст. вони визначалися 1648-1654 рр.. А в роки незалежної України серед науковців були поширені такі межі цієї події: 1648- 1657 рр. Чимало істориків висловлюють думку, що Б.Хмельницький продовжував війну з Річчю Посполитою до останніх днів свого життя, і вважають кінцем війни рік смерті гетьмана - 1657 рік. На думку В. Борисенка, національно-визвольна війна тривала з 1648 до 1660 року. Інші дослідники схиляються до думки, що війна тривала аж до Андрусівського перемир'я (1667 р.), коли царський уряд, нехтуючи інтересами Укаїни, підписав невигідне для неї перемир'я про припинення воєнних лій.

В. Шевчук вважає, що вона завершилася у 1678 р. В. Смолій та В. Степанков на основі знайдених різними вченими документів у зарубіжних архівах дійшли висновку, що події 1648-1676 рр. становлять ланки єдиного процесу боротьби українського народу за створення національної держави, її незалежність і територіальну цілісність, а також боротьби за утвердження нової моделі соціально-економічних відносин, проти феодалізації суспільства. Аналогічну думку має і О. Бойко. На їх погляд. Національна революція почалася в 1648 р. й тривала до ліквідації державних інституцій у Правобережній Україні, яка збіглася з падінням гетьманування Петра Дорошенка восени 1676 р. Революція закінчилася поразкою.

Національно-визвольна війна Українського народу починається повстанням 1648 р. Очолив війну видатний державний діяч, великий полководець і

Рис. 4.1 Гетьман Богдан Хмельницький

Рис. 4.2 Шабля з піхвами, булава, печатка та прапор Богдана Хмельницького

дипломат, фундатор Української козацької держави Богдан (Зіновій) Хмельницький.

БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ

Народився у 1595 р. у родині українського шляхтича Михайла Хмельницького, котрий служив у польського магната. За свою службу Михайло отримав хутір Су-ботів. Він послав Богдана до школи єзуїтів у Ярослав, де той дістав добру, як на ті часи, освіту, оволодівши польською та латинською мовами. У 1620 р. під час великої битви турків із поляками під Цецорою батько загинув, а сам Богдан потрапив у полон. Провівши два роки в неволі, Хмельницький повертається до Суботова. записується до реєстрових козаків, одружується й займається розширенням своїх маєтностей. Як заможний і обережний козак, Хмельницький вже уникає будь-якої участі у повстаннях 1625 та 1638 рр.

У 1638 р. завдяки добрим взаєминам з урядом він отримує посаду писаря Війська Запорозького і в 1646 р. вирушає у складі козацького посольства до короля Владислава IV. Хмельницький стає сотником Чигиринського козацького полку у 50-річному віці. Але життя Хмельницького, а разом з ніш і хід історії всього краю цілком змінив один типовий випадок магнатської зажерливості та пихи. У1646 р., коли Хмельницького не було в Суботові, польський шляхтич Даніель Чаплинський за підтримки місцевих магнатів зажадав маєтку Хмельницького, напав на Суботі в, убив молодшого сина Хмельницького і викрав жінку, з якою щойно овдовілий козацький сотник мав намір одружитися. Коли численні скарги до суду виявилися марними, розлючений Хмельницький вирішив підняти проти поляків повстання і очолити його. Рятуючись від поляків, які розвідали про його наміри, Богдан зі своїми прихильниками у січні 1648 р. втікає на Запорозьку Січ. За короткий час він стає гетьманом.

Розуміючи, що великим недоліком козаків у боротьбі з поляками була відсутність кінноти, Хмельницький сміливо розв'язує цю проблему й звертається з пропозицією про союз проти поляків до давнього ворога козаків - кримських татар.

Першою перемогою Б. Хмельницького стала битва на Жовтих Водах (1648р.). По дорозі на Січ, впевнений у своїй перевазі 6-тисячний передовий загін поляків, який очолювали С. Потоцький та Я. Шемберг, зустрівся з об'єднаними козацько-татарськими 9-тисячними силами. 16 травня 1648 р. після тривалого бою, під час якого на бік повсталих перекинулися кілька тисяч посланих на допомогу полякам реєстрових козаків, польський авангард було розбито. 25-26травня 1648р. неподалік від Корсуня поляки наскочили на козацьку засідку і знову зазнали поразки. Було завершено ліквідацію польських військ на Середньому Подніпров'ї. Б. Хмельницькому до рук потрапили обидва командувачі польсько-шляхетської армії, 80 великих вельмож, 127 офіцерів, 8520 жовнірів, 41 гармата. У той час, коли на півдні збираються юрми повстанців. Річ Посполита раптом втрачає короля - помирає Владислав IV, командирів і армію.

Рис. 4.3 Військові походи Б. Хмельницького

Перші перемоги Б. Хмельницького приголомшили поляків і водночас надихнули українців. Спочатку на Правобережжі, а згодом і на Лівобережжі козаки, селяни і міщани створюють полки й приєднуються до гетьмана. Протягом літа Хмельницький, розташувавшись під Білою Церквою, зосередився на створенні дисциплінованої, добре організованої армії. Ядро її складали 16 випробуваних у боях козацьких полків, очолюваних такими шанованими полководцями, як Ф. Джалалій, М. Нестеренко та І. Гиря. До того ж полковницькі булави отримали такі обдаровані, досвідчені й талановиті представники української знаті, як Д. Нечай, І. Богун, М. Кричевський, а також вихідці з міщан - М. Небабата В. Золотаренко. Загоном легкої кінноти командував один із найпопулярніших повстанських ватажків Максим Кривоніс. Із добровольців створювалися нові частини, й під кінець літа українські сили налічували від 80 до 100 тис. осіб. Із них регулярне козацьке військо складало близько 40 тис. осіб.

Поляки теж не гаяли часу. Щоб затримати повстанців, вони вступили з Хмельницьким у тактичні переговори, що дозволило їм мобілізувати 32 тис. шляхти й 8 тис. німецьких найманців. 13(26) вересня 1648р. воюючі сторони зустрілися під Пилявцями. Козаки та їхні союзники татари за кілька годин знищили частину ворожого війська, а решта просто втекла з поля бою.

Битва під Пилявцями відкрила Хмельницькому шлях на захід. Коли він заглиблювався в землі Волині та Галичини, селяни вітали його та приєднувалися до повстання. На початку жовтня козацько-селянська армія оточила Львів, але за наказом Хмельницького не стала штурмувати, щоб не руйнувати, а задовольнилась викупом (1 млн. злотих). Попри вимоги радикально налаштованих полковників, Хмельницький відмовився вести своє військо на Краків і Варшаву. Через місяць, коли велася підготовка до облоги польської фортеці Замостя, надійшла новина, що королем обрано Яна Казимира - людину, яку волів бачити на троні Хмельницький/Новий король запропонував гетьманові перемир'я.

Рис. 4.4 В'їзд гетьмана Богдана Хмельницького в Київ. Худ. М.Івасюк. 1912 р.

14 (27) грудня 1648 р. Б. Хмельницький повертається до Києва на чолі переможного війська. На Софійському майдані їх урочисто вітало прогресивне населення, православне духовенство, посланці Молдови, Туреччини, Трансільванії, Росії. Студенти і викладачі Києво-Могилянської академії вітали його як українського Мойсея, що звільнив свій народ від польського рабства, а єрусалимський патріарх Паїсій порівняв його з Костянтином Великим. І вже тут, критично переосмисливши ситуацію, що склалася, гетьман формулює основні принципи національної державної ідеї. На переговорах з поляками, які згодом розпочалися, Хмельницький відстоює право українського народу на створення власної, незалежної держави.

Перемоги 1648 р. змінили політичний лад України. На звільненій території було знищено польсько-шляхетську владу і створено гетьманське управління. Почалося становлення Української держави.

На початку літа 1649 р. 200-тисячне польське військо розпочало наступ на повстанців. Війська Б. Хмельницького оточили частину польських військ під м. Збаражем і тримали їх в облозі півтора місяці. У серпні 1649р. відбулася вирішальна битва, і успіх був на боці козаків, але татари несподівано покинули поле бою, а кримський хан зажадав від Б. Хмельницького припинити бій і розпочати переговори. Дослідники твердять, що на такий крок хана наштовхнув польський канцлер Оссолінський, підкупивши його.

18 серпня 1649 р. було підписано Зборівський договір. Непересічне значення Зборівського договору полягає в тому, що це перший в Новітній історії України документ про державу. Його основні положення: територія Гетьманщини, тобто підпорядкована владі Хмельницького, визнається польським урядом в межах Київського, Чернігівського і Брацлавського воєводств. Політичну владу на визначеній території здійснює гетьман та його адміністрація, резиденція глави держави - Чигирин. Вольності Війська Запорозького зберігаються, число реєстрових козаків становить - 40 тис. осіб. Проголошується амністія всім учасникам війни. Католицька і православна шляхта зрівнюється у правах, а православний київський митрополит мав увійти до польського Сенату. Питання про унію передається на розгляд сейму.

Селяни, які не потрапили до реєстру, поверталися до своїх панів. Польська шляхта могла повертатися на визволені території.

На визволених землях, що обіймали близько 200 тис. км2, - від р. Случ на заході до російського кордону на сході і від басейну Прип'яті на півночі до степової смуги на півдні, - почала складатися нова військово-адміністративна і політична система, формувалась українська національна держава -Гетьманщина. На визволену територію переносився традиційний військовий і громадський устрій козацтва. До влади прийшла національна за складом козацька старшина. Досить впливову її частину становила православна українська шляхта. Проте завоювання народу не були закріплені законодавчо. Уряд молодої держави відстав від реального ходу подій і переважно перебував у полоні традиційних середньовічних уявлень про державну форму організації суспільства. На одне з центральних місць він ставив затвердження особливих пільг для козацтва як своєрідну плату за повалення польсько - шляхетського панування в

Рис. 4.5 Гетьманщина 1648-1654 рр.

Україні. Фактично козацтву відводилося те місце в суспільстві, яке раніше належало шляхті. Тим самим закладалися передумови для реставрації колишнього станового ладу, але вже на національній основі. Козаки й селяни стали вільними дрібними землевласниками. Міщани отримали змогу вільно і безперешкодно займатися ремеслами, промислами і торгівлею. Козацтво остаточно оформилося в окремий стан суспільства. Зменшення розмірів поборів і повинностей сприяло зростанню економічної спроможності селянських господарств. В містах відкрилися нові можливості для прояву підприємницької ініціативи ремісників і торговців. Зміцнилися позиції православного духовенства. Православ'я стало універсальним ідеологічним вченням, яке об'єднало національні сили України в боротьбі проти іноземного панування.

Річ посполита не могла змиритися з таким розвитком подій і у лютому 1651 р. перейшла у наступ, почався новий етап польсько-української війни. Гетьман Калиновський напав на м. Красне на Поділлі. Та основні польські сили були сконцентровані на Волині під м. Берестечком. Тут і відбулася вирішальна битва у червні 1651 р. Як на ті часи, чисельність військ суперників була величезною: польська армія налічувала 150 тис. воїнів, включаючи 20 тис. досвідчених німецьких найманців; українці ж мобілізували 100 тис. війська, яких підтримували 50 тис. татарської кінноти. Битва почалася 18 червня, тривала майже два тижні й закінчилася для Хмельницького страшною поразкою. Вирішальною її причиною були дії кримських татар, які у переломний момент кинули поле бою. Справа погіршувалася й тим, що татари викрали Хмельницького, який намагався умовити їх повернутися до бою, й відпустили його лише після битви. За цих тяжких обставин козакам на чолі з рішучим Полковником Іваном Богуном вдалося вивести із польського оточення частину українського війська. Поразка у битві під Берестечком негативно вплинула на бойовий дух армії. Хоч бої під Білою Церквою у вересні 1651 р. показали, що польська армія не в змозі подолати козаків, але й Хмельницький мав замало сил для наступу, а також не був певен у надійності хана, який міг стати на бік Польщі. Все це змусило обидві сторони до переговорів, які закінчилися укладенням 28 вересня 1651 р. невигідної для України Білоцерківської угоди. За цією угодою автономія козацької держави обмежувалася київським воєводством, козацький реєстр скорочувався до 20 тис. осіб, гетьман підпорядковувався владі коронного гетьмана, польська шляхта могла повертатися у свої маєтки.

Події 1651 р. серйозно вплинули на оцінку Хмельницьким перспектив існування української держави. Він остаточно переконався, що Польща і Крим не допустять існування незалежної України і зрозумів, що реальна ситуація поставила його перед необхідністю шукати союзника більш надійного - турецького султана або московського царя. Цей крок давав змогу зберегти автономію козацької України.

Навесні 1652р. Б.Хмельницький у битві під Батогом вщент розгромив 30-тисячне польське військо. Фактично було відновлено дію Зборівського договору. Боротьба продовжилася у молдовських походах і битві під Жванцем. Однак чим далі тривала війна, тим більше Хмельницький і старшина переконувалися, що одними своїми силами, без допомоги ззовні Україна подолати Польщу не зможе, без сильного союзника війну не виграти.

Рис. 4.6 Переяславська рада. Худ. Михайло Іванович Хмелько. 1951 р.

Б.Хмельницький схилявся до переконання, що надійним союзником міг стати тільки російський "єдиновірний" цар. З пропозицією укласти військовий союз і згодою на васальні відносини гетьман кілька разів звертався до Москви, починаючи з червня 1648 р.

Але Москва реагувала надзвичайно обережно. Зазнавши тяжких втрат у недавній війні з Польщею, цар волів почекати, доки козаки й поляки не виснажать одне одного, і вже тоді вдаватися до відповідних дій. Внаслідок тривалих переговорів 11 жовтня 1653 р. Земський собор ухвалив рішення прийняти Військо Запорозьке "під свою государеву високу руку" й розпочати вій ну проти Речі Посполитої.