Політика Росії щодо України у XVIII ст. Після поразки гетьмана Мазепи Московія з новою силою почала здійснювати план дальшого підпорядкування Гетьманщини. Щоб ослабити опір українців, імперський уряд застосовував низку прийомів для поділу українських сил та панування над ними і всіляко роздмухував конфлікти між старшиною та гетьманом, між старшиною і селянством. Скарги селянства на гетьманський уряд використовувалися як привід для втручання російської адміністрації.
Залежно від обставин то дозволялися, то заборонялися вибори нового гетьмана. Протягом 1722-1727 рр. всі справи, пов'язані з Лівобережною Україною, вирішував новий орган - Малоросійська колегія, яка завдала значного удару по автономії України. У 1727-1734 рр. гетьманував Данило Апостол. Згодом управління Україною перейшло до рук так званого "Правління Гетьманського Уряду" (1734- 1750). На Слобожанщині також сильно обмежува-
Рис. 4.15 Пилип Орлик
-лася місцева система управління. Тут була проведена реформа внаслідок чого позиція самодержавства посилилася.
За царювання Єлизавети Петрівни (1741-176 ) поглинання України Російською імперією тимчасово загальмувалася. У 1750 р. було дозволено обирати гетьмана, яким став
КИРИЛО РОЗУМОВСЬКИЙ (1759-1764).
Як добра й лагідна людина, патріот України, він чимало зробив для перебудови Гетьманщини на зразок держави європейського типу, здобув для неї право вести самостійну зовнішню політику, дбав про фінансову самостійність, провів судову реформу, ліквідував митну службу. З України вивели царські війська, відновили Київську митрополію. Багато було зроблено і для розвитку освіти та культури. За його гетьманування Гетьманщина пережила "золоту осінь" своєї автономії. Однак і новообраний гетьман мав багато обмежень. Вимушений діяти з волі цариці, гетьман між тим намагався покращити політичну ситуацію в Україні, відновивши збори козацької старшини на зразок польського сейму, провів модернізацію українського війська, виношував плани відкриття у Батурині університету. Однак з приходом до влади Катерини II (1761-1796) становище в Україні різко погіршилося. Саме з цього часу починається регресивний хід української історії, коли вона втрачає свій власний шлях розвитку, стаючи частиною Російської імперії.
Започатковану Петром І політику централізації та русифікації України закріпила Катерина II. У 1764р. було відновлено Малоросійську колегію, метою діяльності якої була поступова, але неухильна ліквідація автономії України. У 1775р. російськими військами була зруйнована Запорозька Січ. Розсіяні запорожці подалися на Кубань та за Дунай, де створили козацтво та нову Задунайську Січ.
У1781 р. було знищено полковий (десять полків) адміністративний устрій України, а Гетьманщину реорганізовано у три намісництва (губернії): Київське, Чернігівське та Новгород-Сіверське, частина українських земель ввійшла до утвореної в 1763 р. Новоросійської губернії. У 1780 р. більшість Слобідської України увійшла до Харківського намісництва, яке з 1796 р. перетворено на губернію. В усіх губерніях замість українських заведено російські адміністративні, судові та податкові установи. У 1783 р. козацькі війська реорганізовано у десять кавалерійських полків російської армії. Того ж року в
Рис. 4.16 Кирило Розумовський
Рис.4.17 Російська експансія на Україну наприкінці XVIII ст.
Україні було запроваджено кріпацтво, селян прикріплено до землі. Українська шляхта підтримала зміни, бо вони гарантували їй привілеї та права російського дворянства. Ці права були зафіксовані в "Жалованій грамоті" 1785 р. Українська церква теж зазнала важкого удару: її землі та селяни були секуляризовані, а 1786 р. закрито багато монастирів. Одночасно завдано рішучого удару тим культурним установам, якими описувалася церква.
Так Росія остаточно знищила автономію Гетьманщини, її права, вольності та привілеї, неодноразово гарантовані царським урядом й урочистими договорами. Україну було включено до складу Російської імперії і вона перестала існувати як окремий державний організм.
Правобережжя та західноукраїнські землі у другій половині XVIII ст
4.5 Міжнародні відносини козацької України (др. Половина XVII - XVIII ст.)
4.6 Запитання для самоконтролю знань
4.7 Історичні документи
З листа Богдана Хмельницького до царя Олексія Михайловича з повідомленням про перемоги козаків над польсько-шляхетськими військами і про бажання українського народу об'єднати Україну з Росією (8 червня 1648 року)
З рішення земського собору про об'єднання України з Росією (1 жовтня 1653 р.)
"Статті Богдана Хмельницького", стверджені царем і боярською думою, які визначали становище України в складі російської держави (витяг) (21 березня 1654 р.)
Жалувана грамота царя Олексія Михайловича війську запорозькому на збереження його прав i вольностей (27 березня 1654 року)
Указ Петра і про утворення малоросійської колегії (16 травня 1722 р.)