Історія України - Литвин В.М. - Війна за незалежність Української держави 1649 р. Зборівський мир

Грандіозні перемоги, здобуті козацьким військом упродовж 1648 р., до невпізнання змінили Україну. Адже тріумфальне просування повсталих на захід супроводжувалося не лише зламом існуючих доти на українських землях старих соціально-економічних порядків і владних структур Речі Посполитої, а й становленням нових, заснованих на традиціях козацького самоврядування та судоустрою. Унаслідок цього на осінь 1648 р. полково-сотенний устрій утверджується не лише в традиційних козацьких регіонах і згаданих вище Лівобережжі та Чернігово-Сіверщині, а й у південно-східній частині Волинського, Подільського воєводств і навіть зачіпає південну частину Руського воєводства.

Поряд зі створенням місцевих органів самоврядування розпочинаються процеси формування апарату верховної влади, де поруч з гетьманом чільні місця посідають генеральні старшини.

Вкрай важливим для розуміння логіки подальшого розвитку Української революції є аналіз тих змін, що сталися на рубежі 1648-1649 р. у принциповому змісті політичної програми повсталих, адже саме в цей час український гетьман і його оточення вперше формулюють вимоги розриву з Річчю Посполитою та створення удільної Української держави.

Безумовно, що підґрунтя такої разючої метаморфози було закладене грандіозними перемогами козацької зброї та успіхами у становленні козацького устрою на українських землях. Але досить важливу роль у цьому процесі відіграли й події, що відбулися в Києві наприкінці грудня 1648 - початку січня 1649 р. Саме в цей час Богдан Хмельницький як тріумфатор в'їхав до давньої княжої столиці Русі, де його урочисто зустрічали городяни, представники православного духовенства, студенти Києво-Могилянського колегіуму. Прибуття гетьмана Київ вітав дзвонами в церквах, гарматними пострілами на замку та декламаціями написаних на його честь київськими інтелектуалами віршів, в яких його було проголошено "Руським Мойсеєм", "спасителем, освободителем і визволителем народу з лядської неволі".

У Києві гетьман мав зустрічі з київським митрополитом Сильвестром Косовим і єрусалимським патріархом Паїсієм. У Святій Софії Київській патріарх провів урочисте богослужіння, під час якого Богдану було відпущено не лише всі наявні на той час гріхи, а й гріхи майбутні. Така процедура була необхідним елементом коронації європейських володарів, і вона наочно демонструвала ставлення тогочасного українського суспільства до неординарної особи українського гетьмана.

Під впливом київських зустрічей і розмов з вищим українським і вселенським православним духовенством Хмельницький близько 8 січня 1649 р.

відправляє до російського царя посольство полковника Силуяна Мужилов-ського із проханням про надання Війську Запорозькому воєнної допомоги та прийняття його під царську протекцію. Цим самим гетьман недвозначно демонструє наміри не обмежуватися досягнутим, а продовжувати боротьбу з Річчю Посполитою до здобуття повної незалежності України.

Ще більш відверто Хмельницький говорить про свої наміри "вибити з неволі лядської" український народ під час переговорів з королівськими комісарами, що розпочалися в Переяславі у другій половині лютого 1649 р. У ході зустрічей з польською делегацією, очолюваною А.Киселем, гетьман чітко вказує на право українського народу на створення власної держави в межах його проживання. Крім того, український лідер недвозначно говорить і про свій намір звільнити Українську державу від зверхності польського монарха. Вельми важливою у контексті еволюції української державної ідеї є і його заява щодо соборності українських земель. Зокрема, під час зустрічей з королівськими комісарами в Переяславі він заявляє про свій намір звільнити "з неволі лядської весь народ руський". Трохи згодом, уже з весни 1649 р., збереглися відомості про те, що Хмельницький розглядає козацьку Україну як спадкоємицю Київської Русі та воліє створення Української козацької держави по тих кордонах, "як володіли благочестиві великі князі".

Таким чином, упродовж першої половини 1649 р. вперше в історії української суспільно-політичної думки було сформулювано національну державну ідею, що стала визначальною у визвольних змаганнях народу протягом наступних десятиліть і століть. Вона передбачала створення незалежної Української держави в етнічних межах України.

Готуючись до війни, Хмельницький намагався створити антипольську коаліцію. З цією метою він переконує московське керівництво в доцільності виступити разом з Військом Запорозьким проти свого супротивника, який завдав Москві таких серйозних територіальних збитків у ході Смоленської війни. Одночасно гетьман активно розвиває стосунки із тогочасним правителем Трансільванії Д'єрдєм II Ракоці, закликаючи його силою зброї здобути польську корону, претензії на яку висував його батько, Д'єрдь І Ракоці. Певні сподівання Хмельницький покладав і на литовських протестантів на чолі з польним гетьманом литовським Янушем Радзивіллом, котрий у минулому році так і не прийшов на допомогу полякам у їх боротьбі з повсталими козаками. Крім того, з осені 1648 р. інтенсифікуються переговори з Османською Портою, а також й надалі зберігає свою актуальність українсько-кримський військово-політичний союз.

Наприкінці травня 10-12-тисячне (а разом з обозними та військовими слугами - 18-20-тисячне) польське військо переправилося через Горинь і кількома колонами вторгнулося у південно-східну Волинь. На зустріч ворогу через Животів, Пиків, Хмільник і Старокостянтинів вирушив з військами гетьман Хмельницький. Наприкінці червня в Україну надійшла обнадійлива для Богдана звістка про те, що головні сили кримського хана форсували Дніпро й рухаються на з'єднання з козаками.

17 липня Хмельницький розпочав штурми Збаразької фортеці. За її мурами знайшли захист загони регіментаря А.Фірлея та надвірні корогви князя Вишневецького. Ще на шляху до Збаража, вранці 9 липня 1649 р., відбулося об'єднання української армії з ордами хана Іслам-Ґерея (всього близько 40 тисяч вояків). Хмельницький мав у своєму розпорядженні приблизно 80-90 тисяч осіб, з них більше половини, тисяч 50-60, було випробуваних у боях досвідчених вояків, а решта - вчорашні селяни й міщани.

Зважаючи на свою чисельну перевагу, гетьман організовував численні штурми фортечних валів, деякі з них були досить близькими до успіху. Особливо активізувалися козацькі приступи з кінця липня - початку серпня, коли за наказом гетьмана Хмельницького навпроти фортечного муру було насипано рівний з ним по висоті земляний вал, звідки козацька артилерія могла обстрілювати весь табір противника. Генеральний штурм було розпочато 6 серпня. У його ході козакам вдалося в ряді місць захопити ворожі позиції, та все ж втримати їх із-за відчайдушного опору польських жовнірів і шляхти не вдалося. І все ж таки становище останніх стало по-справжньому критичним, оскільки козаки в ніч на 8 серпня насипали навколо польського табору ще декілька валів, а, крім того, надійно перекрили будь-яке сполучення тих, хто залишався у фортеці, з навколишнім світом, внаслідок чого в Збаражі виникли великі проблеми із продовольством, питною водою.

Від остаточного розгрому захисників Збаража порятувало те, що врешті-решт на допомогу підходив Ян Казимир з коронною армією та посполитим рушенням (понад 20 тисяч жовнірів і шляхти та близько 15 тисяч обозних і військових слуг, при 30 гарматах). У ніч з 13 на 14 серпня за результатами наради гетьмана Хмельницького та хана Іслам-Герея близько 40 тисяч козаків і 20 тисяч татар було знято з облоги Збаразької фортеці і спрямовано навперейми королю, аби не допустити його наближення до Збаража.

Хмельницькому та Іслам-Герею вдалося здійснити свій марш на зустріч Яну Казимиру доволі блискавично й непомітно для ворожої розвідки. Отож справжнім шоком для короля та його оточення став несподіваний напад козаків і татар на авангард та обоз польського війська, як воно тільки-но розпочало вранці 15 серпня 1649 р. переправу через р. Стрипу в районі м. Зборова (нині районний центр Тернопільської обл.). Атакуючим вдалося зім'яти польські дозори, покликані захищати переправу, та завдати відчутних втрат полкам, кинутим королем на ліквідацію прориву. Утім виявлена королем холоднокровність дала можливість вишукати польські полки для відбиття атак. За його наказом було розпочато зведення захисних валів, але завершити їх будівництво не встигли - на горизонті з'явилися передові загони Хмельницького та Іслам-Герея.

Спершу основного удару було завдано по центру та правому крилі. Тут велику активність виявляли татари, але сильний зустрічний вітер заважав їм вести прицільний і дошкульний обстріл поляків з лука. Згодом масованого удару було завдано по правому крилі, і він виявився настільки потужним, що польські корогви не витримали й почали відступати. З поля бою втекли ряд магнатів і коронний канцлер. Дуже швидко втеча почала набирати масового характеру. Зібравши біля себе дві козацькі корогви та 200 рейтарів особистої охорони, Ян Казимир зумів на деякий час стримати наступ, і це дозволило привести до тями решту війська та порятувати табір від цілковитого розгрому. Утім на вечір 15 серпня 1649 р. Річ Посполита опинилася на краю прірви.

Але ніч з 15 на 16 серпня 1649 р., за визначенням Михайла Грушевського, стала однією з найтрагічніших в українській історії. Перебуваючи під загрозою повного знищення та не маючи засобів, аби в якийсь спосіб зарадити становищу, польський уряд схилив хана до укладення мирної угоди.

Наступного дня бої розгорнулися з новою силою, щоправда, участь татар у них дедалі більше згасала. Під вечір 16 серпня хан віддав наказ про припинення атак і початок переговорів з поляками. Договір, що постав у результаті цих переговорів, передбачав проголошення "вічної приязні" сторін і надання взаємної допомоги проти спільного ворога; польське керівництво брало на себе зобов'язання щорічно надсилати в Крим "упоминки"; не перечити хану у залученні ним в разі потреб військового союзу Війська Запорозького проти третьої сторони та залишити козаків при їхніх давніх правах і вольностях "згідно з окремою угодою".

Укладення ханом договору з королем ставило Хмельницького у вкрай важке становище - заручника їх волі. Зважаючи на це, українській стороні довелося піти на певні поступки полякам, які й були закріплені в Зборівському договорі 1649 р.

У відповідності з його положеннями козацька Україна отримувала автономію лише у складі трьох воєводств - Брацлавського, Київського та Чернігівського, лінія розмежування мала проходити від Димера до Коростишева, Погребиш, Вінниці, Брацлава та Ямполя, а відтак втрачалися території Барського, Зв'ягельського, Любартівського, Мпропільського. Остропільського та Подністровського полків. Чисельність реєстру обмежувалася 40 тисячами козаків. Шляхті гарантувалося право вільного повернення до своїх маєтностей на українських землях, на яких мали бути відновлені дореволюційні повинності підданих. Розв'язання проблеми релігійної толерантності та ліквідації унії відкладалося до вального сейму.

Оцінюючи мир 1649 р., варто наголосити, що він, хоч і перекреслював плани Хмельницького щодо досягнення повної незалежності та демонстрував ненадійність воєнно-політичного союзу з Кримом, разом з тим, дозволяв українським лідерам продовжити боротьбу за реалізацію державної ідеї.