Історія України - Литвин В.М. - Українська соціал-демократія в роки революції

Українська соціал-демократія під час революції носила вторинний характер, відчуваючи ідейний та організаційний тиск російських соціал-демократів. Утім, українські соціал-демократи мали певні власні характерні риси. Насамперед вони більшою мірою були орієнтовані на селянство, в той час, як російські марксисти - на робітничий клас. Соціальною базою та джерелом формування українських соціальних угруповань і партій слугувала соціалістична течія українського громадівства. Врешті, основною проблемою українських соціал-демократів було поєднання соціалістичних ідеалів та національних принципів.

Найстаріша з українських соціал-демократичних угруповань Революційна українська парія (РУП) діяла за зразками РСДРП - організовувала робітничі й селянські страйки, підпільні друкарні, де видавалися революційні брошури й прокламації. В грудні 1905 р. за ініціативою діячів РУП - М.Порша, В.Винниченка, Д.Антоновича, С.Петлюри був скликаний II з'їзд партії, на якому РУП була реорганізована в Українську соціал-демократичну робітничу партію (УСДРП). Услід за російськими соціал-демократами українські соціал-демократичні діячі бойкотували вибори до І Державної думи.

Цілком логічною була пропозиція керівників УСДРП об'єднатися з РСДРП за умови внесення до програми РСДРП пункту про автономію України.

В квітні 1906 p. у Стокгольмі відбувся IV (Об'єднавчий) з'їзд РСДРП, на якому з дорадчим голосом був присутній один з лідерів УСДРП Микола Порш. На з'їзді відбулося формальне об'єднання більшовиків і меншовиків, до складу РСДРП увійшли такі національні соціал-демократії, як Бунд, Латвійська соціал-демократична партія, Соціал-демократія Польщі та Литви. Питання про входження УСДРП на Об'єднавчому з'їзді не розглядалось через небажання керівництва РСДРП йти на компроміс з українською соціал-демократією щодо автономії України, а також через спротив лідера "Спілки", що належала до меншовицької течії РСДРП. Формально з'їзд доручив ЦК РСДРП опрацювати умови об'єднання з УСДРП, але цей проект не був реалізований через пункт про автономію України.

Після III з'їзду УСДРП, що відбувся в березні 1907 p., партія переживає організаційну кризу. Почалась еміграція українських соціал-демократів на Захід, через Галичину, в Європу. В УСДРП в роки реакції і репресій виникли два центри - Закордонна група у Львові, до якого входили А.Жук, Д.Данилов, В.Дорошенко, та Київська група, представлена членами ЦК - М.Поршем і С.Петлюрою. Ознакою кризи були: відсутність мережі місцевих організацій, брак дисципліни, конфлікти лідерів партії. Київська група в 1913-1914 pp. видавала журнал "Дзвін".

Інше українське соціал-демократичне угруповання "Спілка" в квітні 1905 р. на конференції меншовиків в Женеві була прийнята на правах автономії до РСДРП. В лавах "Спілки" налічувалось близько 6-7 тис. членів. Особливою популярністю вона користувалася на Півдні України. До II Думи їй вдалося провести 14 своїх депутатів. Результатом впливу меншовиків був відхід спілчан від національного ґрунту, зосередженість на соціально-економічних проблемах. У 1908 р. спочатку у Львові, потім у Відні "Спілка" разом з Л.Троцьким видавала газету "Правда". У 1912 р. припинила існування.

Малопомітною в вирі революційних подій в Україні була роль Української народної партії (УНП), яка на початку 1907 р. спромоглася провести з'їзд.

В лютому 1907 р. виникає Українська партія соціалістів-революціонерів, осередки якої діяли в Харкові, Глухові, Радомишлі, Рівному тощо. В центрі уваги українських есерів було аграрне питання, вони також підтримували ідею скликання Українських установчих зборів.