Історія України - Литвин В.М. - Театр та музична культура доби модерну

"Модерний" український театр - це театр, який поєднує в собі риси професійного та національного театру. Виникнення "нового" українського театру було тісно пов'язане з національним відродженням, визвольним рухом. Театр скупчував навколо себе кращі творчі сили української інтелігенції, з одного боку, з іншого - виступав потужним засобом формування національної самосвідомості.

Важливою передумовою становлення "модерного" українського театру були політичні чинники - демократизація, масовість, доступність мистецтва. Театральне мистецтво із середини XIX ст. перетворюється із салонного в явище масове, доступне пересічним громадянам. Індустріальне виробництво сприяло підвищенню культурного та освітнього рівня населення міста та села, духовні потреби якого і мав задовольняти театр.

Біля витоків "модерного" українського театру стояли люди універсального таланту: Марко Кропивницький - режисер, актор, літератор, антрепренер (організатор театрального життя); Михайло Старицький - письменник, поет, драматург, перекладач, театральний менеджер; Іван Карпенко-Карий - драматург, актор, режисер, критик, публіцист, педагог, котрий створив акторську школу. Такі корифеї українського театру, як Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Заньковецька, поєднували акторський талант, музичні здібності, організаторський хист з активною культурно-громадською діяльністю.

Прикладом народного театру, в якому брали участь робітники, є театр в с. Сидорівка. що функціонував при цукроварні відомого підприємця і мецената Василя Симиренка. Його глядачами були селяни, робітники і службовці заводу, поміщики з навколишніх сіл.

У 1859 р. в Київському університеті виникає театральний гурток М.Старицького та М Лисенка, де ставилися "Лихо з розуму" О.Грибоєдова, "Ревізор" М. Гоголя, п'єси О.Островського та ін. В Чернігові постає аматорський театр "Товариство кохаючих рідну мову", активними учасниками якого були байкар Л.Глібов, етнограф О.Маркович, історик О.Лазаревський. В містечку Бобринець існував аматорський театральний гурток, для якого М.Кропивницький написав свою першу п'єсу "Дай серцю волю, заведе в неволю". В 1863 р. І.Карпенко-Карий створює аматорський театральний гурток в Єлисаветграді, який мав назву "Артистичне товариство". В єлисаветградському театральному гуртку вперше було поставлено п'єсу Т.Шевченка "Назар Стодоля" та оперу "Запорожець за Дунаєм" С.Гулака-Артемовського. Важливу роль в театральному житті цього провінційного міста відіграла родина Тобілевичів, три брати та сестра, знані в театральному світі під іменами Іван Карпенко-Карий, Микола Садовський, Панас Саксаганський, Марія Садовська- Барілотті.

Формуванню українського професійного театру в 70-ті рр. завадила репресивна політика царського уряду проти українства. Так, сумнозвісний Емський указ 1876 р. забороняв "різні сценічні вистави на малоруському наріччі, а також друкування на ньому текстів музичних нот".

Важливим етапом у встановленні "модерного" українського театру стали 80-90-ті pp. XIX ст., позначені переходом від аматорських гуртків та напівпрофесійних об'єднань до професійного театру. Перший професійний український театр заснував 1882 р. в Єлисаветграді М.Кропивницький. В його трупу прийшли талановиті актори М.Садовський. М.Заньковецька. Професійна трупа М.Кропивницького виїжджала на гастролі до Києва, Харкова, Полтави, Чернігова. В репертуарі переважали українські п'єси: "Наталка-Полтавка" І.Котляревського, "Назар Стодоля" Т.Шевченка, "Дай серцю волю, заведе в неволю" М.Кропивницького, "Чорноморці" М.Старицького.

В серпні 1883 р. відбулося об'єднання театру М.Кропивницького з трупою М.Старицького. В новий театральний колектив влилися І.Карпенко-Карий та П.Саксаганський. Директором української трупи став М.Старицький, М.Кропивницький залишався режисером, актором, драматургом. Співпраця двох видатних діячів театрального мистецтва сприяла піднесенню престижу національного театру, рівня режисерської та акторської майстерності. До високопрофесійної української трупи входило понад 100 акторів. Трупа М.Старицького на короткий час об'єднала кращі театральні сили України, до неї входили М.Садовський, М.Заньковецька, П.Саксаганський, М.Садовська-Барілотті, Г.Затиркевич-Карпінська, Ф.Леви цький.

З театральної трупи Старинького-Кропивницького вийшло кілька театральних колективів. У 1885 р. вона розпалася на два окремі колективи. В 1890 р. І.Карпенко-Карий та М.Садовський створили "Товариство малоросійських акторів". З гастролями цей театральний колектив побував на Півдні України, в Бессарабії, на Кубані і Дону. В 1890 р. власну трупу організував П.Саксаганський - "Товариство російсько-малоросійських артистів під керівництвом П.Саксаганського".

Окрім цих провідних українських театральних колективів в Наддніпрянській Україні діяло близько 30 невеликих "російсько-малоросійських" труп, які були досить популярними в українській провінції, а також в російських губерніях Центру, Уралу, Сибіру (наприклад, трупа Т.Деркача).

Після бурхливих подій революції "знизу" М.Садовський в 1906 р. в Полтаві створює перший стаціонарний український театр. У 1907 р. - стаціонарний театр в Києві. Позбавлений в роки революції офіційних репертуарних обмежень український театр мав змогу ставити п'єси українською мовою.

Театральне життя в Галичині - найбільш розвиненої частини українських земель у складі Австро-Угорської монархії, як і в Наддніпрянщині, було частиною національно-культурного відродження краю. Завдяки політичним свободам, які отримали мешканці українських провінцій Габсбурзької монархії, у Львові в 1864 р. виникає український професійний театр товариства "Руська бесіда". Разом з тим, український театр в Галичині став заручником протистояння двох таборів в галицькому відродженні - народовського та москвофільського. Ще одна особливість першого західноукраїнського театру полягала в тому, що його репертуарна політика була орієнтована на українських авторів з Наддніпрянщини - І.Котляревського, Г.Квітки-Основ'яненка, Т.Шевченка. Літературно-драматургічні зв'язки Галичини з Наддніпрянщиною доповнювалися практикою запрошення до Львова відомих корифеїв театрального мистецтва - М.Кропивницького, М.Садовського.

Очолив першу українську театральну трупу у Львові (І864) О.Бачинський, який був антрепренером, актором та режисером одночасно. В театрі переважно ставилися п'єси "Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник" 1.Котляревського, "Маруся" за повістю Г.Квітки-Основ'яненка, "Назар Стодоля" Т.Шевченка. Під антрепризою О.Бачинського українська трупа успішно гастролювала по містах Східної Галичини та Південної Буковини. Діяльність театру сприяла пожвавленню культурного життя краю, але поступово театр став занепадати через боротьбу за впливи на нього між народовцями та москвофілами - в репертуарі замість українських п'єс з'являються водевілі, фарси, оперетки не надто високого художнього ґатунку.

В середині 70-х рр. XIX ст. діяльність театру пожвавлюється. На посаду режисера був запрошений М. Кропивницький, який сприяв підвищенню акторської майстерності та режисерської культури театру. В театрі йшли п'єси відомих російських комедіографів, драматургів М.Гоголя, О.Островського, європейських авторів Ж.-Б. Мольєра, Ф.Шіллера та ін. Значно збагатився український репертуар Львівського театру за рахунок п'єс І.Карпенка-Карого "Безталанна", "Мартин Боруля", П.Мирного "Лимерівна", І.Франка "Украдене щастя", "Учитель" тощо. Протягом 1905- 1906 рр. директором і режисером Руського народного театру у Львові працював М.Садовський.

Провідною рисою "нової" музичної культури в Україні було створення засад української національної музики. В цей період виникає українська опера, формується когорта українських професіональних композиторів і виконавців, закладаються основи теорії музики, створюються українські музичні навчальні заклади, національні традиції концертного виконавства.

Модерна українська музична культура характеризувалася інтересом до пісенної народної творчості, національної музики, що поступово витісняла захоплення і безперечне панування італійської музики, опери та виконавців. Музично-драматичний театр М.Кропивницького і М.Старицького ставив оперу "Запорожець за Дунаєм" С.Гулака-Артемовського, "Катерину" М.Аркаса. На його сцені відбулася прем'єра опери М.Лисенка "Різдвяна ніч", оперети "Чорноморці". Український народний театр товариства "Руська бесіда" у Львові також ставив опери "Запорожець за Дунаєм" (188І), "Різдвяна ніч" (1890).

Фундатором і видатним представником модерної музичної культури в Україні був Микола Лисенко - композитор, піаніст, диригент, музикознавець, талановитий педагог, відомий громадський діяч. Важливим напрямом діяльності М.Лисенка було збирання і обробка українських народних пісень. Видав 7 випусків народних пісень, покладених на фортепіано, всього близько 600. Займався розробленням історії та теорії української музики: підготував роботу про українські думи та пісні з репертуару відомого кобзаря О.Вересая, а також праці "Дума про Хмельницького та Барабаша" і "Народні музичні інструменти на Україні".

М Лисенко став автором першої української опери "Різдвяна ніч" (1873). Писав опери "Утоплена" (1883), "Наталка Полтавка" (1889), "Тарас Бульба" (1890), "Енеїда" (1911), "Ноктюрн" (1912). Найвищим досягненням творчості М.Лисенка вважається опера "Тарас Бульба", пройнята духом народних пісень і дум.

Вагомий внесок у розвиток модерної музичної культури в Україні зробили представники молодшої генерації українських композиторів: К.Стеценко, Я.Степовий, МЛеонтович. До творчого доробку К.Стеценка належать опери "Кармалюк" (що залишилася незакінчсною), "Іфігенія в Тавриді", дитячі опери "Лисичка, Котик і Півник", "Івасик-Телесик", музика до вистав "Сватання на Гончарівці", "Гайдамаки", хори "Бурлака", "Сон", сатирична пісня-сцена "Цар-Горох", близько 50 акапельних обробок колядок і щедрівок, солоспіви, церковна музика. Микола Леонтович мав великий вплив на розвиток української хорової культури як композитор, хоровий диригент. Займався обробкою українських народних пісень (понад 150), найбільш відомі серед яких "Щедрик", "Дударик", "Чумак", "Дума про Нечая". Писав оперу "На русалчин Великдень", яку завершив М.Скорик, хорові поеми "Моя пісня", "Легенда", херувимські пісні, псалми, колядки, щедрівки, аранжував стародавні розспіви. Яків Степовий створив симфонічний оркестр ім. М.Лисенка, Державний струнний квартет, Народну консерваторію. Писав вокальні цикли на слова Т.Шевченка, Лесі Українки, І.Франка, фортепіанні твори, сонати, сюїти для симфонічного оркестру на теми українських народних пісень, романси, хорові обробки народних пісень.

Михайло Вербицький був одним із перших професійних композиторів у західноукраїнських землях. У творчому доробку композитора - 12 симфоній-увертюр на теми українських народних пісень, два полонези, вальс. Автор опери "Гриць Мазниця", "Школяр на мандрівці", мелодрами "Підгорянка". Він писав музику до театральних вистав "Чорноморський побит" Я.Кухаренка та "1 голова нінащо, як розум ледащо", а також хори, пісні. З хорової музики відомі його композиції "Заповіт" на слова Т.Шевченка, "На погибель", "Поклін" - слова Ю.Федьковича. М.Вербицький назавжди увійшов до модерної музичної культури України як автор національного гімну, написаного на слова П.Чубинського "Ще не вмерла Україна" (1863 p.).

Учень М.Вербицького Анатоль Вахнянин - автор першої в Східній Галичині опери "Купало", сам він написав і лібрето на сюжет боротьби українського народу проти турецького ярма. Писав хорові й сольні вокальні твори, музику до драм "Назар Стодоля" Т.Шевченка, "Бондарівна" Ф.Заревича, ораторії "Буря на озері", "Український вертеп", фортепіанні п'єси тощо.

Станіслав Людкевич - відомий музикознавець, фольклорист, композитор. Був одним з фундаторів, а згодом директором (з 1910) Вищого музичного інституту ім. М.Лисенка у Львові. Найвідоміші твори: симфонія-кантата "Кавказ" за поемою Т.Шевченка, "Вічний революціонер" на слова (.Франка, "Заповіт" - Т.Шевченка, опера "Довбур", фортепіанні та скрипковий концерти, хори, пісні, солоспіви.

Відомим музичним діячем Північної Буковини був композитор, диригент, письменник, музично-громадський діяч Ісідор Воробкевич. У 1884 р. він очолив Руське літературно-драматичне товариство, яке було перетворене на буковинський "Боян". 1.Воробкевич - автор опери "Убога Мар-та", оперети "Козак і Бандурист", музики до мелодрами "Гнат Приблуда", історичної драми "Петро Конашевич Сагайдачний" та "Кочубей і Мазепа", симфонії, понад 400 хорів, 26 музичних драм, солоспівів, ансамблів. Музична творчість І.Воробкевича близька до українського мелосу, фольклору.

Великий внесок у справу поширення українського музичного мистецтва внесли відомі галицькі співаки-виконавці О.Мишуга, С.Крушельни-цька, М.Менцінський.

Гордість українського виконавства становить творчість видатної співачки Соломії Крушельницької. Після закінчення Львівської консерваторії стала солісткою оперного театру у Львові. Виступала в оперних театрах Європи та світу - Варшаві, Петербурзі, Парижі, Неаполі, Генуї, Мілані.