Історія України - Литвин В.М. - Запровадження в Україні радянської державності наприкінці 1918 - початку 1919 рр.

Відступивши під тиском німецьких військ з України весною 1918 р., більшовики не могли примиритися з незалежністю України як з економічних, так і з ідеологічних та військово-стратегічних міркувань.

Важливою ланкою у завоюванні більшовиками України стало створення КП(б)У та проведення у липні 1918 р. під Москвою її першого з'їзду. КП(б)У створювалась як підрозділ РКП(б), а головне завдання нової структури було визначене як боротьба "за революційне об'єднання України з Росією на засадах пролетарського централізму в межах Російської Радянської Соціалістичної Республіки". 28 листопада того ж року ЦК РКП(б) санкціонував утворення "незалежного" Тимчасового робітничо-селянського уряду України, який очолив Г.Пятаков. Завдання уряду полягало у створенні ілюзії питомих українських більшовицьких сил, а насправді він повинен був прикривати інвазію російських військ в Україну. На початку січня 1919 р. уряд перебрався до Харкова, який захопили більшовицькі війська. Тим часом від бездіяльності в ньому розгорілися інтриги і чвари за місце голови, група Ф.Артема прагнула змістити з цієї посади Г.Пята-кова. Чвари були припинені Москвою, яка призначила новим головою уряду X. Раковського.

29 січня Х.Раковський реорганізував Тимчасовий уряд. За російським взірцем відділи уряду були названі народними комісаріатами, а сам уряд - Радою народних комісарів. Радянська державність в Україні сліпо копіювала російські зразки, форми і методи, в ній практично не було національної складової. Навіть назву держави більшовики змінили з УНР на УСРР (Українська соціалістична радянська республіка).

На початку березня 1919 р. в Харкові відбувся III з'їзд КП(б)У. Його делегати представляли понад 23 тис. більшовиків, які на той час працювали в Україні. Тоді ж було створене політбюро ЦК, до складу якого увійшли секретар ЦК КП(б)У Г.ГТятаков, голова Київської ради робітничих і селянських депутатів А. Бубнов, голова УРНГ Е.Квірінг, нарком землеробства УСРР В.Мещеряков і голова Рад нар кому Х.Раковський. Проте Х.Раковський не спрацювався зі своїм попередником Г.Пятаковим, і в травні 1919 р. секретарем ЦК КП(б)У було обрано С.Косіора.

У зв'язку з обраною ВЛеніним тактикою співпраці з лівими українськими політичними партіями, які солідаризувалися з радянською платформою, їм було дозволено провести свої з'їзди і взяти участь у виборах делегатів на III Всеукраїнський з'їзд рад. Майже одночасно зі з'їздом КП(б)У відбулися з'їзди обох лівоесерівських партій - Української партії соціалістів-революціонерів (комуністів-боротьбистів) та Української партії лівих соціалістів-революціонерів (борбистів). Остання виникла внаслідок розколу Української партії лівих соціалістів-революціонерів (УПЛСР), яка була відгалуженням загальноросійської партії лівих есерів. Обидві партії заявили про перехід на радянську платформу, проте не погоджувалися з диктаторськими методами діяльності більшовиків. Замість гасла диктатури пролетаріату вони висували гасло диктатури трудящих класів і вимагали забезпечити рівні політичні права робітничому класу і селянству. Боротьбисти виступали за збереження національної форми української держави.

III з'їзд КП(б)У рекомендував Всеукраїнському з'їзду рад, що мав відбутися, взяти за основу при опрацюванні Конституції УСРР Конституцію РСФРР 1918 р. Вона справді була взята за основу, причому ще до скликання з'їзду, коли визначалися норми представництва на Всеукраїнський з'їзд рад. За російською конституцією робітничому класу надавалася рішуча перевага на виборах до Всеросійського з'їзду і губернських рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів. Так, Всеросійський з'їзд рад складався з представників міських рад з розрахунку один депутат на 25 тис. виборців і представників губернських з'їздів рад з розрахунку один депутат на 125 тис. жителів. П'ятикратна перевага міського пролетаріату давала можливість побудувати радянські органи влади так, щоб вони не виходили із-під більшовицького контролю.

Дуже показово, що в Україні кількісні параметри представництва були ще більш жорсткими. Більшовики не могли тут довіряти навіть робітникам. Конкретні норми представництва ЦК КП(б)У затвердив такі: один представник від сільської волості (незалежно від кількості населення в ній), від 10 тис. робітників і від 1000 червоноармійців. Отже, делегати з'їзду були сформовані в основному із середовища червоноармійців, серед яких було не так багато українців.

Відповідно до урядового декрету з другої половини січня в сільській місцевості України почалася організація комітетів бідноти (вже розпущених у радянській Росії). За січень і лютий на всій території України, яка опинилася під контролем Червоної армії, були утворені воєнно-революційні комітети. Спираючись на ВУЧК, більшовицькі осередки, ревкоми і комбіди, Рад нарком провів вибори на Всеукраїнський з'їзд рад і добився бажаного результату. Серед 1719 делегатів з'їзду виявилося 1367 більшовиків, 150 боротьбистів і 100 борбистів.

З Конституції УСРР, прийнятої III Всеукраїнським з'їздом рад 10 березня і затвердженої в остаточній редакції ВУЦВК 14 березня 1919 p., не можна було встановити, чи є республіка незалежною державою, чи вона входить у федеративний зв'язок з іншою державою. Вона містила нормативні акти для законодавчих, виконавчих й судових органів влади, встановлювала герб і прапор республіки, визначала її столицю. РСФРР в її тексті жодного разу не згадувалася.

За конституційними лаштунками ж насправді всього цього не було. Розбудовуючи свій апарат і сполучаючи його з об'єктами управління на території республіки, Раднарком УСРР наслідував управлінські схеми, вже напрацьовані в РНК РСФРР. На початку березня 1919 р. президія ВРНГ РСФРР звернулася до Української ради народного господарства з вимогою пере підпорядкувати їй всі варті уваги об'єкти управління на території України згідно з вимогами демократичного централізму. Уряд УСРР негайно вирішив об'єднати ВРНГ і УРНГ в єдину систему, а також об'єднати банківську справу обох республік, щоб Народний банк РСФРР обслуговував територію України. Після цього товарні фонди обох республік були об'єднані й встановлено спільний виробничий план. Планування відбувалося через відділи, главки і центри ВРНГ.

23 квітня головком Червоної армії І.Вацетіс написав доповідну записку голові Раднаркому РСФРР з вимогою ліквідувати національні армії і "сепаратну автономність у питаннях ведення війни". 19 травня директива ЦК РКП(б) про воєнну єдність була розглянута на нараді членів ЦК КП(б)У і відповідальних працівників центральних радянських установ. Того ж дня ВУІДВК схвалив резолюцію "Про об'єднання військових сил радянських республік". А 27 травня пленум ЦК КП(б)У провів рішення про об'єднання, поряд з військовим командуванням, раднаргоспів, залізниць, фінансів і управління працею. Військовий комісаріат УСРР було розформовано, а Український фронт ліквідовано, на його основі було створено дві армії - 12-ту Західного фронту та 14-ту Південного фронту.

Так виглядала політично-державна надбудова, яка дістала назву Української соціалістичної радянської республіки.