Історія України - Литвин В.М. - Повстанський антикомуністичний рух

Про неймовірну поширеність в Україні селянського повстанського руху влітку 1919 p., який в радянських джерелах називали "куркульським бандитизмом ", свідчить той факт, що участь у ньому брало приблизно 250 тис. селян. Тобто кількість повстанців у кілька разів перевищувала чисельність армії УНР, а також і армії генерала А.Денікіна.

В Україні складалося настільки серйозне становище, що засобами пропаганди, побудованої на демагогії, вже не можна було обійтися. Проти селянських повстанців було кинуто армію, створено спеціальний внутрішній фронт, який очолив К.Ворошилов. Червона армія в Україні була ненадійна, тому що сформувалася в основному з тих же повстанських загонів. Тому у боротьбі з повстанцями використовувалися передусім загони інтернаціоналістів, китайців та колишніх військовополонених австро-угорської армії, які осіли в Росії. Інтернаціоналісти не зупинялися перед найбільш жорстокими способами тероризування населення. На початку квітня армія спалила перші повсталі села на Фастівщині - Романівку і Хидовці. У боротьбі з повстанським рухом використали принцип кругової поруки, взяття та розстріли заручників.

Антикомуністичний повстанський рух, розпочавшись у березні 1919р., набрав найбільшого розмаху наприкінці весни та влітку. Якщо спочатку в ньому домінували стихійні процеси, то з часом рух ставав організованішим, окремі загони намагались координувати свої дії. Однак особливість руху полягала у прив'язаності повстанських загонів до рідних місць, села, волості, повіту, рідко - губернії. На початку квітня 1919 р. представники українських есерів та незалежників створили Всеукраїнський революційний комітет на чолі з Ю.Мазуренком, Головну повстанську раду і Головний повстанський штаб на чолі з О. Малолітком (отаман Сатана), безуспішно прагнучи об'єднати дії повстанців.

Крім організаційної невиразності, характерною ознакою повстанського руху була його ідеологічна нерозвиненість. Селянська свідомість, збурена комуністичною практикою, не ототожнювала її з радянською владою. У зведенні інформвідділу ЦК КП(б) У від 24 вересня 1919 р. вказувалося: "У Херсонській і Київській губерніях селяни стоять за радянську владу, але байдуже не можуть говорити про комуну і комуністів, вбачаючи в них розбійників і грабіжників".

Найбільшим за масштабами і наслідками став виступ отамана Н.Григор'єва, що розпочався 9 травня 1919 р. Поштовхом до виступу стала сваволя продовольчих загонів у Єлисаветградському та Олександрійському повітах, звідки рекрутувались кадри григор'євської дивізії. Настрої бійців передалися командуванню дивізії. Н.Григор'єв перед виступом випустив знаменитий універсал "До українського народу" із закликом боротися проти комун, чекістів та комісарів. Підрозділи і частини григор'євців швидко захопили Миколаїв, Херсон, Катеринослав, Кременчук, Черкаси, Золотоношу, були на підході до Києва та Полтави.

Хоч більшовикам вдалося локалізувати виступ, Григор'єв змусив їх зробити деякі поступки. У травні було відновлено видання газет кількох радянських партій. До уряду УСРР залучили представників боротьбистів, а борбистів ввели до складу ВУЦВК. Але ці заходи не змогли суттєво змінити ситуацію. Червона армія, яка складалася переважно із селян, втратила мотивацію до активної боротьби, спочатку почався її відступ на денікінському фронті, трохи згодом у наступ перейшла Армія УНР. В кінці серпня радянські урядові установи поспішно виїхали з Києва. Радянська влада в Україні впала вдруге.