Історія України - Литвин В.М. - Впровадження нової економічної політики

Розпочата навесні 1918 р. політика насадження комунізму як певної соціально-економічної системи призвела до глибокої кризи політичного режиму. Навесні 1921 р. ця криза проявлялася у різних формах, але найбільш небезпечною для режиму була конфронтація з багатомільйонними селянськими масами.

Ленінський уряд змушений був зробити кардинальний поворот: від доповнення продовольчої розкладки (у грудні 1920 р.) до скасування розкладки взагалі, відмови від реквізиційного і повернення до податкового начал у відносинах держави з селянством (в березні 1921 р.). У виступах на X з'їзді РКП(б) у березні 1921 р. Ленін намагався переконати делегатів у тому, що поступки ринку є тимчасовими.

З переходом до концепції нової економічної політики радикальні зміни відбулися не лише на селі та у дрібнотоварному виробництві, айв управлінні індустріальними галузями економіки та кредитно-фінансовій сфері. По суті, "робітничо-селянська" держава перейшла з комуністичних на капіталістичні засади управління, тобто стала сукупним капіталістом. Держава не випустила зі своїх рук "командних висот" народного господарства, які забезпечували їй економічну диктатуру в суспільстві. Вона передавала приватним особам тільки дрібні підприємства, та й то у переважній більшості випадків не у власність, а в оренду. Створений на таких засадах, приватний сектор скоріше маскував, ніж визначав характер змін економічної політики щодо промисловості.

Отже, різниця між сільським і міським непом була принциповою. Сільське господарство функціонувало на ринкових засадах. У місті була створена штучна подоба ринку і ринкових відносин.

Причиною зміни економічної політики щодо селянства був опір останнього реквізиціям і забороні вільної торгівлі. Причиною зміни політики щодо промисловості була непристосованість главкізму до реального життя. Управління промисловістю на засадах главкізму призводило до колапсу економічної діяльності. В.Ленін та його оточення довго не бажали вірити в те, що умоглядні схеми управління, які виглядали на папері логічно і струнко, не діють у реальному житті. Тільки зупинки підприємств переконували їх у тому, що треба міняти всю систему управління. Як би не розбудовували централізований апарат управління, неможливо було наперед розрахувати, що саме потрібно для нормальної виробничої діяльності кожному окремо взятому підприємству.

У травні 1921 р. була скликана X конференція РКП(б), де висловлювалася думка щодо "розширення самостійності та ініціативи кожного великого підприємства у справі розпорядження фінансовими засобами та матеріальними ресурсами". Неп у промисловість прийшов разом із наказом РНК РСФРР від 9 серпня "Про проведення в життя основ нової економічної політики" і постановою РПО від 12 серпня 1921 р. "Основні положення про заходи по відбудові великої промисловості і піднесенню та розвитку виробництва". В Україні вони були дубльовані урядом відповідно 30 серпня і 21 жовтня 1921 р.

За наказом РНК РСФРР від 9 серпня промисловість була поділена на три групи. До першої включалися великі підприємства, які мали важливе значення для держави і могли бути пущені вдію негайно. Вони залишалися на державному постачанні. До другої групи належали діючі підприємства дрібної промисловості, які знімалися з державного постачання і передавалися в оренду приватним підприємствам, навіть колишнім власникам. В Україні було передано в оренду організаціям (кооперативам, комнезамам, артілям) або приватним особам 5,2 тис. підприємств. Нарешті, до третьої групи відносили підприємства великої промисловості, які держава не могла утримувати, але не бажала віддавати приватному капіталу, їх ставили на консервацію до кращих часів. Робітники та службовці, які працювали на таких підприємствах, переводилися на підприємства діючі або набували статусу безробітних і отримували невелику соціальну допомогу від держави.

Постанова РПО від 12 серпня 1921 р. надавала ВРНГ право виділяти в певні об'єднання найбільш великі, технічно обладнані підприємства, які мали працювати як госпрозрахункові. Підприємство на госпрозрахунку ставало господарюючим суб'єктом і юридичною особою. Воно мало право самостійно діяти на ринку. Проте ринок, на якому господарювали такі об'єднання, був відірваний від світового монополією держави на зовнішню торгівлю. Об'єднання дістали назву трестів. Проте такі трести не мали нічого спільного з капіталістичними трестами у західних країнах або в дореволюційній Росії.