Історія України - Юрій М.Ф. - 1. Міжусобиці

1. Міжусобиці

Уже в кінці XI ст. Стало відчутним прагнення князів та бояр до сепаратизму, що пов'язано з подал ьш им розвитком феодалізму. Русь розпалася на півтора десятка князівств. 1097 року відбувся з'їзд князів у Любечі, який виробив норми міжкнязівських відносин. "Отчина" проголошувалася володінням певної князівської лінії, передавалася у спадщину.

У літописі в 1187 і 1189 р.р. вперше зафіксовано назву - "Україна". У1187 році. Йдеться про смерть переяславського князя Володимира, за яким "Україна багато потужила". Під 1189 р. згадується про Україну Галицьку.

Київ не зберіг свого колишнього значення, однак він не перетворився на рядовий центр звичайного князівства. Важливу роль у цьому відіграв Володимир Мономах (1113-1125), який був запрошений князювати київським боярством на основі договору-ряду. Правління Мономаха та його сина Мстислава Великого - час останнього підйому могутності київського князя.

Після смерті Мстислава, з одного боку, відбувалося відокремлення князівств, з іншого-намагання оволодіти Києвом (Юрій Долгорукий із Суздаля, Всеволод Ольгович з Чернігова). Всеволод захопив Київ і був князем у ньому в 1139-1146 р.р. Пізніше Київ знову опинився у Мономаховичів. У 1169 р. проти них виступив вол оди-миро-суздальський князь Андрій Боголюбенський, який із союзниками оволодів Києвом і спустошив його.

У 80-х - на початку 90-х років XII ст. місто опинилося в руках двох князівських угрупувань - Ростиславичів і Ольговичів: у Києві сіли одразу Рюрик Ростиславич і Святослав Всеволодович. Святослав виступав організатором походів об'єднаних дружин Русі на половців. Після смерті Святослава (1194 р.) Рюрик запросив свого брата Давила, який займав Смоленськ. На деякий час настало затишшя, впродовж якого Рюрик розгорнув у Київській землі великі будівельні роботи. Однак пізніше чернігівський князь Всеволод переміг Рюрика. У 1 214 р. київським князем став Мстислав Романович.

У1223 р. київський, галицький, чернігівський та інші князі зібрались у Києві, аби виробити угоду щодо допомоги половцям, які прийняли на себе удар монголо-татар. В травні 1223 р. недалеко від річки Калки об'єднана русько-половецька рать зустрілася з монголо-татарським військом. Неузгодженість дій і ворожнеча між князями призвели до трагічного фіналу. Успіх галицько-волинських дружин Мстислава Удатного й Данила Романовича, що потіснили спочатку монголо-татар, не був підтриманий іншими князями. Половці втекли з поля бою. Київський князь до кінця битви залишався стороннім спостерігачем. Він склав зброю, повіривши обіцянці хана Субедея відпустити його на Русь, але був по-звірячому вбитий разом з іншими своїми дружинниками: монголи поклали князів під дошки, а самі сіли на дошках обідати і подушили їх.

2. Землі-князівства

Середнього Подніпров'я. На території Київського князівства й у порубіжних з ним землях у XII та в першій половині XIII ст. виникають окремі уділи, в т.ч. Погоринський уділ і Болохівське князівство. Погорина (Погориння) складала самостійний уділ, в якому сиділи родичі київських князів. Поступово Погорина випадає з-під влади Києва та входить у сферу впливу Волині. Болохівська земля займала своєрідне положення, знаходячись на порубіжжі Київського та Галицько-Волинського князівств. її статус остаточно не зрозумілий, але з літопису випливає, що сепаратистські тенденції болохівських князів часто співпадали з аналогічними настроями галицьких бояр.

На території Київського князівства відомий ряд важливих міських осередків, особливо навколо Києва. Одним з них є Вишгород. Тут був заміський двір Ярослава Мудрого. Важливе місце посідав і Білгород. На дитинці Білгорода розташувалися князівські й боярські тереми, церкви, єпископський двір. Місто було однією з резиденцій київських князів. Тут же зосереджувалися резервні війська для боротьби проти кочовиків.

На початку 1240 р. передовий монгол о-татарський загін вперше з'явився під Києвом. Восени цього ж року, в кінці листопада, форсувавши Дніпро й подолавши опір "чорних клобуків", які захищали рубіж по річці Рось, монгол о-татар и підійшли до Києва. Оборону Києва очолив присланий галицько-волинським князем

Данилом Романовичем воєвода Дмитро. В обороні взяли участь пересічні жителі міста, на плечі яких ліг основний тягар боротьби. Вісім днів кияни мужньо відбивали наступи ворога. Лише на десятий день ординцям вдалося увірватися до міста через проломи в стіні. Боротьба тривала на київських вулицях. Останнім форпостом захисників міста стала Десятинна церква. Ординці підвели туди стінобитні машини й почали наносити удари по стінах храму. Під цими ударами стіни церкви завалилася й поховала під своїми руїнами захисників Києва..

На півдні Київської землі знач ну роль відіграє Переяслав, перша літописна згадка про який належить до 907 р. У 1054 р. місто стало центром князівства. Після нашестя Батия на Північно-Східну Русь (навесні 1239) року монголо-татари розгромили Переяславське князівство.

Чернігів уперше згадується в літописі під 907 р. У другій половині XI ст. Чернігівська земля була передана в управління сину Ярослава Мудрого Святославу. Пізніше Чернігівське князівство розпадається на дрібніші уділи. У 1234 р. Чернігів витримав облогу військ Данила Галицького. У1239 р. місто в складі всього Лівобережжя було захоплене військами монголо-татар.

Сіверська земля з Новгородом-Сіверським на Десні, Путивлем Рильськом, Курськом на Сеймі відокремилася від Чернігівського князівства в 1140-1150-ті роки. Обидва князівства перебували лід владою династії Ольговичів. Одним з найвідоміших князів цього часу був Ігор Святославич. З 1178 р. він - новгород-сіверський князь. У 1185 р. Ігор здійснив невдалий похід на половців, оспіваний у "Слові о полку Ігоревім". Навесні 1186 р. Ігор утік з половецького полону. В 1199 р. він став великим чернігівським князем. Помер Ігор Святославич у 1202 р.