Історія України - Юрій М.Ф. - 2. Початок грабіжницьких нападів на українські землі

1. Боротьба за українські землі

Після 1340 р. за спадок галицько-волинських князів розгорілась боротьба між претендентами, включаючи Любарта, галицьких бояр та сусідні держави. У 1340 та 1349 рр. поляки двічі захоплювали Львів. У 1366 році було укладено договір, згідно з яким за Любартом залишилась Волинь, а Галичина - за Польщею. Коли королем Польщі став Людовік Угорський (1370 -1380), він поставив у Галичині свого намісника - Володислава Опольського, а згодом передав її під владу угорських воєвод.

Ще в 1320-х роках литовський князь Гедимін заволодів Берестейщиною. У 1350-хроках син Гедиміна Ольгерд захопив Чернігівщину. У 1362 році Ольгерд, після того, як заволодів Києвом, вирушив походом проти татар і розбив трьох татарських ханів - господарів Подільської землі біля Синіх Вод. Він поставив правителями Поділля своїх племінників - князів Коріатовичів (їм приписують заснування Кам'янця-Подільського).

За Кревською унією (1385 р.) Польща й Литва об'єдналися в єдину державу, а великий литовський князь Ягайло одружився з польською королевою Ядвігою (донькою Людовіка). У 1387 р. польські війська, очолювані Ядвігою, витіснили угорців з Галичини та остаточно приєднали край до Польщі.

У1392 році двоюрідний брат Ягайла Вітовт став правителем Литви (після його смерті владу над Литвою мав знову перебрати Ягайло). Вітовт повів рішучу боротьбу з автономією українських земель. У 1393 році він пішов походом на Поділля. Князь Федір, останній з Коріатовичів, який тоді правив, зазнав поразки й утік до Закарпаття, де отримав округ від угорського короля. Вітовт ліквідував також автономію Волинського князівства.

Вітовт передав західну частину Поділля з Кам'янцем Ягайлові, а той у свою чергу в 1395 р. віддав її одному з наймогутніших феодалів

Польщі - краківському воєводі Спитку. Коли ж у битві з татарами на Ворсклі (серпень 1399 р.) Вітовт зазнав поразки, Снитко, який був там як союзник литовського князя, загинув. Вдова Спитка відпродала Поділля королю.

У 1410 році українські загони брали участь у Грюнвальдській битві, самі тільки подоляни виставили цілих три хоругви. Вдячний Вітовтові за допомогу у війні з Тевтонським орденом Ягайло в 1411 році віддав йому Поділля. Вітовт продовжив також приєднання земельна півдні, пересунувши кордони Литви до Чорного моря. Відразу після смерті Вітовта в листопаді 1430 року в Кам'янці виникла змова, а польський гарнізон зайняв замок.

На Великдень 1431 р. Ягайло оголосив війну новому правителю Литви Свидригайлу, яка тривала до 1435 р. У вересні 1435 р. у битві лід литовським містом Вількомир Свидригайло зазнав остаточної поразки. В цій битві загинули 13 українсько-білоруських князів, та ще 42 потрапили в полон. Свидригайло зрікся престолу, проте йому довічно було залишено князівство Волинь.

2. Початок грабіжницьких нападів на українські землі

З XV ст. величезної шкоди розвитку українських земель стали завдавати постійні напади сусідів: татар, молдаван, турок. З 1433 р. по 1469 р. тільки на "руські землі" Польського королівства було здійснено близько 10 татарських нападів. Спочатку переважно нападали волзькі татари - з Великої Орди, пізніше Кримське ханство перетворюється на головне вогнище агресії проти українських земель. Після того, яку 1475 р. воно стало васалом Туреччини, напади татар стали систематичними.

У1482 р. Менглі-Прей здійснив напад на Київську землю, захопив і зруйнував Київ та Житомир. Небачених розмірів досягли напади в 1488-1491 роках, особливо в 1489 р. У 1492 р. була заснована турецька фортеця Тягин (сучасні Бендери), пізніше на Дніпрі збудовано "Чорну фортецю" - Кара-Кермен та Ачі-Кале (Очаків). У 1496 році син Менглі-Прея, за висловом літописця, полонив "усю Волинську землю мало не до кінця".

У 1497р. закінчився термін перемир'я між Польщею і Туреччиною, яке султан відмовився продовжувати. У1498 році відбувся великий напад татар разом з турками й волохами на Поділля й Галичину: в травні 40-тисячна армія переправилась через Дністер на захід від Кам'янця і рушила на Червону Русь. У липні татари спалили Брацлав, а далі кинулись пустошити Поділля і Волинь. За даними літописів, нападники забрали з собою в неволю близько ста тисяч "ясиру" (полонених). Після 1498 року турецькі загони беруть активну участь у нападах на українські землі.

Татарські напади відбувались За второваними "шляхами" - водорозділами річок, тому що татари намагались якнайшвидше просунутись вглиб, потім різко відступити назад, не витрачаючи часу на водні переправи. Татари намагались напасти несподівано: швидко вдиралися в країну, ставили кіш (табір) де-небудь у безпечному й затишному місці й розпускали по всьому краю були (дрібні загони), які грабували й полонили людей, запалювали хати і швидко повертались до табору, а звідти вже всі разом з награбованим добром і полоненими повертались до Криму. Вторгнення нападників в Україну відбувалися по Чорному, Кучманському, Муравському та Волоському (або Покутському) шляхах.

За підрахунками сучасного дослідника Ярослава Дашкевича, Україна втратила від нападів у XV - 1-й половині XVII ст. близько 2 -2.5 млн чол. Полонених гнали як отару до Криму, підганяючи нагаями, знесилених добивали або кидали на голодну смерть. Хто ж доходив до Криму, тих виводили в Кафі (тепер Феодосія) на торг і продавали в неволю. У народі складено багато сумних пісень про долю невільників.

Проте декому усміхалася доля. Історичною постаттю стала Настя Лісовська (1505-1566), що походила з Рогатина. У1520 р. татарський загін захопив її в полон. Вона потрапила до султанського гарему й через деякий час стала султаншею. Ця видатна жінка зробила все, щоб запобігти війнам Туреччини з її рідним краєм. Проте на татарські напади вказівки султанського двору великої сили не мали, вони жодного року не припинялись.