Історія України - Юрій М.Ф. - 3. Утворення Галицько-Волинського князівства

Галицько-Волинські землі простягнулися від Дністровсько-Дунайського межиріччя на півдні до Литви й Полоцької землі на півночі. На заході вони межували з Польщею та Угорщиною, а на сході - з Київською землею і половецьким степом. Природні умови сприяли розвитку землеробства, при селищного скотарства та ремесел. Прикарпаття було відоме соляними промислами. Через ці землі проходили важливі торговельні шляхи з Русі до країн Центральної Європи.

У1097 р. на князівському з'їзді в Любечі Подністров'я з центром у Теребовлі було закріплено за Васильком Ростиславичем. Його брат Володар отримав Перемишль. Було покладено початок формуванню Галицької землі. Василька 5 листопада 1097 р. схопили в Києві київський князь Святополк та волинський Давид. Наступної ночі слуги Давида осліпили Василька та повезли до Володимира. Під тиском Володаря Давид відпустив Василька.

У1141 р. перемишльський князь Володимир Володарович об'єднав землі Прикарпаття в одне князівство і переніс столицю в Галич. Найбільшого розквіту Галицьке князівство досягло за Ярослава (1152-1187). Він підніс міжнародний престиж князівства й захищав інтереси Русі у взаєминах з Візантією та сусідніми державами. Запекла боротьба точилася між Осмомислом та його племінником Іваном Ростиславичем Берладником. Влітку 1158 р. князь Іван за сприяння половців спробував захопити владу в Галицькому князівстві, проте зазнав поразки.

Галицьке князівство після смерті Осмомисла стало ареною боротьби князів з боярами, які володіли великими вотчинами з укріпленими містами-замками та військовими слугами. Вони вдавалися до організації змов і заколотів, вступали в союзні відносини з угорськими й польськими феодалами.

v Волинська земля відокремилася від Києва в середині XII ст. На відміну від Галицької землі на Волині склався великий князівський домен. Боярське землеволодіння зростало головним чином за рахунок князівських пожалувань служилим боярам. У кінці XII ст. на Волині правив надзвичайно енергійний князь Роман Мстиславич. Він приєднує до свого князівства великі території. Так, у 1196 р. київський князь віддає Роману, який був йому зятем, місто Полонне, проте той засилає свою жінку в монастир і вдруге одружується на візантійській принцесі. В 1199 р. Роман здійснив похід на Галич та об'єднав Волинське й Галицьке князівства. У1203 р. він на два тижні захопив Київ та проголосив себе київським князем.

У 1205 р. (після смерті князя Романа під час походу в Польщу) Галицько-Волинське князівство розпадається. Галичем заволоділи дати новгород-сіверського князя Ігоря Святославича. Галицькі бояри розв'язали спустошливу війну, що точилася понад 30 років. Відбувається безпрецедентний на Русі випадок княжіння в Галичі боярина Володислава Кормиличина.

Галич здобуває незалежність за князя Мстислава Мстиславича, прозваного Удатним, який задля цього залишає Новгород. Останні роки свого життя Мстислав Удатний (помер у 1228 р.) провів на Пониззі.

4. Данило Галицький

Князь Данило - син Романа Мстиславича - народився близько 1201. р. та помер близько 1264 р. Спираючись на підтримку міст, служилого боярства й дворянства, Данило Романович утвердився спочатку на Волині, потім зайняв у 1238 р. Галич, а в 1240 р. - Київ,

У березні 1238 р. війська Данила розгромили німецьких лицарів під Дорогичином на півночі князівства. Це назавжди відбило у них бажання зазіхати на волинські землі.

Після захоплення Києва монголо-татари завдали удару по землях Галицько-Волинського князівства. Весною 1241 р. полчища Батия рушили на захід. Літопис зафіксував головні події, пов'язані з оволодінням монголо-татарами міст Колодяжина, Ізяслава, Володимира, Галича. Лише жителям Кременця і Данилова вдалося відстояти свої міста. Скориставшись втечею Данила в Угорщину, владу в Галицькій землі на деякий час захопили бояри.

У 1245 р. Папа Інокентій IV скликав церковний собор, на якому обговорювалася проблема взаємин з монголами. Він спорядив спеціальну місію, яка повинна була побувати на Русі, в Золотій Орді й зібрати необхідні відомості про мету та військові можливості монголо-татар. Данило в свою чергу відправляє своїх представників до Риму. В 1253 р. Інокентій IV оголосив хрестовий похід проти монголо-татар. У1254 р. відбулася коронація Данила Романовича від імені Папи в місті Дорогичині. Але, переконавшись у нездатності Риму організувати похід проти Золотої Орди, Данило припинив відносини з Папою.

Данило Романович цікавився й справами Центральної Європи. Коли в Австрії почалася боротьба за спадщину, свого сина Романа він у 1252 р. оженив зі спадкоємицею австрійських герцогів. Проте Роман змушений був покинути Відень, і Данило посадив його на князювання в Литві.

У 1254 р. татарський воєначальник Куремса зі своєю ордою підійшов до Бакоти на Дністрі. На бік ординців перейшов боярин Милій - "старший міста". Потім Куремса вирушив до Кременця. Татари напали на Володимир-Волинський і Луцьк. Міщанам вдалося відстояти свої міста. Данило організував вдалу кампанію проти орди Куремси: в той час, коли полки Лева Даниловича вдерлися на Побужжя і "повоювали там татарських людей", полки Данила і Василька дали бій Куремсі в Болоховській землі й перемогли його. Орда змушена була повернути до місць своїх кочовищ.

У1259 р. татарський воєвода Бурундай, вирушаючи до Польщі, зажадав, щоб галицькі князі на знак своєї покори вийшли йому назустріч. Данило поїхав до Угорщини. Інші ж князі виконали вимогу. За наказом Бурундая були зруйновані укріплення Львова, Луцька та інших міст.

Правління Данила Романовича було важливим етапом в історії Південно-Західної Русі-України. Князь дбав про будівництво міст, вів боротьбу з боярською опозицією, продемонстрував усьому світові можливість успішної боротьби з монголо-татарами. Він сподівався спільно з іншими князями завдати рішучого удару монголо-татарам. Хоча цей задум не вдалося реалізувати, діяльність Данила Галицького оцінюється істориками як життєвий подвиг.