Історія України - Юрій М.Ф. - Тема 9. Повстання під проводом Б. Хмельницького

1. Підготовка повстання

У 40-х роках XVII століття в Україні визрівало масове невдоволення. Хвилю народного гніву очолив чигиринський сотник Богдан Хмельницький. Чи було це випадковістю? Дослідники життя і діяльності великого сина українського народу (професор Валерій Степанков та академік Валерій Смолій) доводять, що сам хід історичного розвитку виштовхував на поверхню найталановитіших і найздібніших козацьких ватажків, серед яких особливо виділялась постать Б.Хмельницького.

Про життя великого гетьмана до 1648 року відомо не так вже й багато. Найімовірніше 27 грудня 1595 р. (6 січня 1596 р. за новим стилем) у сім'ї дрібного шляхтича Михайла Хмельницького народився син Зіновій (більш відомий як Богдан). Освіту він здобув у Львівському єзуїтському колегіумі, де засвоїв граматику, поетику, риторику, оволодів польською і латинською мовами. В 1620 р. разом з батьком брав участь у битві під Цецорою та потрапив до турецького полону. У1620-1622 рр. він перебуває у полоні, з якого, як він сам пізніше згадував, "мене Господь Бог з цієї неволі визволив" (чи йшла мова про втечу, чи про викуп - вчені не знають).

Повернувшись в Україну, Богдан відновив службу в реєстровому козацькому війську. В1630 р. брав участь у повстанні Тараса Федоровича. В 1632 р. народжується його старший син Тимош. У 1637-1638 рр. він бере участь у повстаннях Павла Бута і Якова Остряниці. В1645 р. Хмельницький, вірогідно, перебував у Франції, де брав участь в облозі Дюнкерка (окремі дослідники заперечують це).

Ще 1646 року Хмельницький розпочав підготовку до повстання проти Речі Посполитої. У квітні цього ж року він побував у Варшаві у складі козацької делегації та був присутній на таємній нараді у короля Владислава IV. Король, який виношував плани боротьби з Туреччиною, пообіцяв збільшити козацький реєстр до 12 тисяч, вручив старшині привілей та гроші для будівництва "чайок".

Чигиринський староста претендував на хутір Хмельницького Суботів. Весною 1647 р. підстароста Чаплинський вчинив бандитський напад на Суботів. Хмельницький, переконавшись на своєму прикладі у нестримному свавіллі магнатів, вирішив підняти восени повстання. Поява Очаківської орди дещо стримувала цей намір. Зрадник викрив плани повстання, Хмельницького було заарештовано. Але йому все ж вдалось врятуватись, він був змушений шукати порятунку на Запоріжжі.

На той час у Січі стояла польська залога. Використовуючи королівський привілей та корогву, Хмельницький згуртував коло себе козаків та 25 січня 1648 р. без бою взяв Запорізьку Січ. На козацькій Раді 30 січня 1648 р. гетьманом було обрано саме його.

Вибухнула національно-визвольна війна, яка була спробою розрубати міцний вузол національних, релігійних та соціальних протиріч, що визріли в Україні.

2. Перші перемоги

Хмельницький здійснив рішучі кроки по залученню союзників. Для перемоги над поляками необхідна була кавалерія, якої у козаків було обмаль, тому він звертається до кримського хана. Той вирішує направити перекопського мурзу Тугай-бея (у разі успіху походу до нього приєднався б сам хан, у разі невдачі бея можна було звинуватити у самоуправстві).

У квітні загони повстанців, які нараховували близько 5 тисяч чоловік, дочекавшись підходу Тугай-бея, перейшли у наступ. Назустріч їм рухались польське військо та реєстрові козаки. Коронний гетьман Микола Потоцький розраховував розбити Хмельницького на території Запоріжжя, щоб не дати йому виходу на "волость". Вперед було послано загін на чолі з сином гетьмана - Стефаном та королівським комісаром Шембергом. Ще один загін - реєстрові козаки та іноземні найманці - спускалися Дніпром на човнах.

Загін С.Потоцького та козацько-татарське військо зустрілися в урочищі Жовті Води наприкінці квітня. Поляки після невдалого бою засіли утаборіта оборонялись майже два тижні. У цей час реєстровці підняли повстання та перебили свою старшину - прибічників польської влади Барабашата Караїмовича, після чого з'єдналися з військом Хмельницького. До нього ж перейшли два полки реєстровців, які перебували в таборі С.Потоцького. 15-16 травня козаки заволоділи табором. С.Потоцький погодився віддати гармати та повернути козацькі клейноди, проте невдовзі сутички відновились. Відступаючи, польський загін був розгромлений в урочищі Княжні Байраки, а сам Стефан Потоцький та Теофіл Шомберг потрапили до татарського полону.

М.Потоцький дізнався про поразку сина, перебуваючи в Черкасах. Після цієї звістки він вирішив відступити. Коли війська Потоцького проходили урочищем Суха Діброва, за Корсунем вони потрапили в козацьку засідку й були вщент розгромлені.

Максим Кривоніс. У кінці травня 1648 р. Б.Хмельницький спрямовує на захід Черкаський полк під проводом полковника Максима Кривоноса, якого літописець називає Хмельницького ближнім радником і помічником. Великі бої відбулися під Немировом, Брацлавом і особливо під Махнівкою, де ледь не було розбито війська магната Яреми Вишневецького.

Загони М. Кривоноса 20 липня підійшли до міста Полонного, яке сучасники називали ключем до Волині (писали, що воно було укріплене краще ніж Львів, у новозбудованому замкові Любомирських знаходилось понад 60 гармат). За допомогою міщан і українських драгунів, які перебували у складі залоги, повстанці здобувають місто й замок. Основні сили Кривоноса (близько 16 тисяч) рушили на Старокостянтинів, кілька загонів рушило для заняття Заслава та Острога. 25 липня повстанці підійшли до Старокостянтинова, поблизу якого отаборилось 10-12 тисяч жовнірів під командуванням Я.Вишневецького, та почали бій. Через день польське командування розпочало відступ.

Битва під Пилявцями. Б.Хмельницький вирішив дати генеральну битву під містечком Пилявою (Пилявцями), що розкинулось по берегах річки Ікви. Ставка гетьмана перебувала у невеликому замку, який стояв над ставком. Головні сили розташувались на правому березі річки, на протилежному боці - загони М.Кривоноса. Обидва береги, з'єднувала вузька гребля, яку зміцнили двома укріпленнями з гарматами.

Український табір було окопано ровами й укріплено шанцями та возами. Чисельність війська сягала близько 100 тисяч чоловік, приблизно половину з яких складали недосвідчені й погано озброєні селяни. В артилерії налічувалось близько 100 гармат.

Польська армія 9 вересня зупинилась у 4-5 км від українського війська та розташувалас ь табором на 6 пагорбах на лівому березі Ікви. У розпорядженні трьох польських воєначальників ("регіментарі в") - Домініка Заєлавського (Б.Хмельницький глузливо прозвав його "перина?), Олександра Конецпольського ("дитина") і Миколи Остророга ("латина'') перебувало близько 100тисяч війська, хоча досвідчених жовнірів було всього близько 40 тисяч, інші ж - озброєні слуги магнатів. Артилерія складалась з 90 гармат.

У понеділок 11 вересня штурмом греблі почалася битва. Кілька разів переправа переходила з рук в руки. Регіментарі спрямували кілька тисяч жовнірів через річку в обхід українських позицій. Захоплення греблі ще не означало перелому вході битви, адже вона була занадто вузькою. Враховуючи можливість нічної атаки, регіментарі протримали протягом ночі більшість полків у бойовій готовності.

Увечері 12 вересня до українського табору прибуло близько 4-5 тисяч буджацьких татар, яких зустріли залпами гармат і самопалів. Хмельницький велів переодягнути кільканадцять тисяч козаків на татарський лад.

Остерігаючись нічного нападу козаків з татарами, більшість підрозділів польської армії знову провела ніч у бойовій готовності. Вранці 13 вересня козаки пішли у наступ. По греблі вдарила українська артилерія. На лівому березі річки Ікви з'явилися перші загони козацької і татарської кінноти.

Коли спустились сутінки, регіментарі таємно залишили своє військо та вирушили до Львова. Слідом рушили інші воєначальники. Незабаром про втечу командування дізналися жовніри - шалена паніка охопила табір.

15 вересня Б. Хмельницький вирушив з військом до Старокостянтинова, який захопив штурмом. Після старшинської ради (18 вересня) українське військо виступило в похід, прямуючи до Львова.

На звільнених українських землях відбувався процес творення органів влади Української держави, ліквідовувались велике й середнє феодальні землеволодіння, фільварково-панщинна система господарства, селяни отримали волю та право володіти землею.

У той же час, вступивши на початку листопада 1648 р. у переговори з польським урядом, Б.Хмельницький допустив величезну помилку - він погодився відвести селянсько-козацьку армію у східні й центральні райони України. Залишену територію негайно займають шляхетські загони.