Історія України - Юрій М.Ф. - 4. Масові репресії 30-х років в Україні

30 жовтня 1932 року Молотов на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У оголосив "зобов'язання" України за хлібозаготівельним планом (прийнятим ЦК ВКП(Б)!) - 282 млн пудів, інакше кажучи, з селян вимагалось витиснути стільки ж, - скільки вже було заготовлено з черви я по жовтень (261 млн. пудів). У постанові РН К УРСР "Про заходи до посилення хлібозаготівель від 20 листопада містився пункт про запровадження "натуральних штрафів": йшлося про штрафування м'ясом тих колгоспів, які "заборгували " по хлібозаготівлях, але не мали хліба, щоб розрахуватись з державою. Конфіскація подавалась як кара за "куркульський саботаж". Вона була спрямована на загнання непокірних селян до колгоспів.

Люди почали вмирати від голоду вже в перший місяць дій молотовської комісії. Майже всюди органі ДПУ реєстрували випадки людоїдства. Аналіз даних статистики 30-х років свідчить, що прямі втрати населення України від голоду вже наприкінці 1932 р. становили приблизно 150 тис. чоловік. Наступного року голод набуває особливо великих масштабів.

На початок 1927 р. в УРСР, згідно з офіційними даними, проживало 29,040 мли жителів, на початок 1931 р. - 31,4, на початок 1933 р. - 31,9, на початок 193? р. - 30,96. Населення України в 1927-1938 pp. зросло лише на 6,9 %, в той час як населення СРСР - на 15,9 %, а РРФСРажна16,9%.

. За розрахунками американського історика Роберта Конквеста, в 1925 році в СРСР проживало 31,2 млн українців (в УРСР - 22,7 та за межами республіки 8,5). За переписом 1939 року в СРСР проживало лише 28 млн українців. Внаслідок голодомору в Україні загинуло близько 5 млн чоловік (18,8 % усіх жителів або близько 25 % сільського населення). Ще близько півмільйона осіб стало жертвою розкуркулення.

У 1933 році Сталін відмовився від прискорених темпів індустріалізації внаслідок необхідності шукати вихід з економічної катастрофи. Поворот в економічній політиці характеризувався перш за все скасуванням фактично існуючої продрозверстки. Селянам тепер залишалась продукція, вироблена понад заздалегідь визначеної норми здачі державі, яку можна було продавати у "колгоспній" торгівлі. Обов'язкові поставки визначалися в натуральній формі.

Були створені політвідділи МТС і радгоспів, у яких зосереджувалась вся повнота влади в районі. В колгоспах створювалися бригади з постійним складом працівників, за якими закріплювалися машини, реманент, робоча худоба. Запроваджувались індивідуальна й дрібногуртова (ланкова) прогресивно-відрядна оплата праці. Матеріальна зацікавленість позначилася на продуктивності праці в громадському господарстві. Скасування продрозверстки сприяло виходу колгоспів з кризи.

Колгоспи і радгоспи внаслідок проведених перетворень стали основою командної економіки на селі. В 1937 р. в УРСР налічувалось близько 5 млн господарств колгоспників та кооперованих кустарів і ремісників (48,8 % населення). Чисельність селян-одноосібників та скооперованих кустарів і ремісників зменшувалась (в 1937 р. склала всього 5,5 % населення).

4. Масові репресії 30-х років в Україні

В ЦК партії народжувались фантастичні ідеї перетворення радянського суспільства,, проте за їх виконання керівництво не відповідало. Винними у невиконанні нереальних планів партії у 1928 р. оголосили інженерних працівників Донбасу - сфабрикували так звану "Шахтинську справу". Старих фахівців, які працювали в Донбасі, в Харкові та Москві звинуватили в шкідництві. Когось розстріляли, інших засудили до ув'язнення.

У1929-1930 рр. було сфабриковано так звану справу СВУ (Спілка визволення України), за якою звинуватили 45 видатних вчених (Єфремова, Ніковського, Гермайзе, Старницьку-Черняхівську та ін.).

Процес СВУ став сигналом до знищення Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), яка утворилася в жовтні 1921 року. Митрополит Липківський з 1927 по 1938 р. перебував під домашнім арештом, пізніше був засуджений та загинув у катівнях НКВС. На початку 1930 року під тиском влади керівництво УАПЦ прийняло рішення про саморозпуск церкви. Проте це не врятувало життя багатьох її діячів. Наступник Липківського митрополит Микола Борецький і був засуджений в 1930 р. та загинув у в'язниці. З 34-х єпископів та понад 3000 священиків і дияконів уціліло лише 270 осіб.

У1931 році було заарештовано М. Грушевського, а установи, якими він керував, розігнано. Багатьох вчених обзивали "войовничими фашистами", "махровими представниками української націоналістичної контрреволюції".

У січні 1933 р. другим секретарем ЦК КП(б)У було призначено Павла Постишева, якого фактично було наділено необмеженими диктаторськими "повноваженнями. З його приходом починається період (1933-1939) розгорненого наступу на українську культуру. В листопаді 1933 р. він похвалявся, що під його керівництвом лише з Наркомату освіти "вичистили" близько 300 вчених і письменників. За надуманими звинуваченнями було заарештовано в 1933 р. Остапа Вишню, М.Ялового, М.Ірчана та багатьох інших. У травні 1933 року покінчив життя самогубством відомий український письменник-новатор Микола Хвильовий, після того як його спроби відстояти своїх товаришів виявились марними. Протягом 1934-1938 рр. було заарештовано понад половини членів та кандидатів-стажистів Спілки письменників України1 (97 з 193). У 1937 р. було розстріляно видатного художника-монументаліста Михайла Бойчука.

Масовими стали репресії після вбивства 1 грудня 1934 року Сергія Кірова. В середині грудня засуджено до розстрілу 28 представників творчої та наукової інтелігенції. В 1935 р. було заарештовано, а 1937р. розстріляно голову Держплану Юрія Коцюбинського (сина відомого письменника). В 1936 році Почались репресії проти командного складу Київського та Харківського округу (зокрема, були арештовані-та розстріляні командуючі - Йона Якір та Іван Дубовий). З 62 членів і ЦК КП(б)У, обраного ХІІІ з'їздом у червні 1937 р., звинуватили у ворожнечій діяльності 55 чоловік. 3 11 членів політбюро ЦК КП(б)У було репресовано 10, з 5 кандидатів У члени політбюро - 4. Загинули всі 9 членів оргбюро ЦК КП(б)У, зокрема і С.Косіор.

5. Західноукраїнські землі в 20-і - 30-і роки

В Польщі та Румунії українці стали об'єктом дискримінаційної політики. В Румунії навіть відмовились визнати українців як окрему націю..

Близько 790 тис. українців проживало в Румунії: на Буковині, в Бессарабії, Добруджі, Марамуреші та Банаті. Своєю нетерплячістю до національних меншин Румунія перевершувала навіть найдеспотичніші режими. Українські землі не розвивалися в економічному відношенні, а автономні права Буковини (якими вона користувалася, перебуваючи у складі Австро-Угорської монархії) були ліквідовані. На Буковині українцям нав'язувалась думка;про те, що вони є румунами, рідну мову. З огляду на це українська мова була заборонена, було закрито всі українські школи. Населені українцями землі Галичини, Волині, Холмщини і були нерозвиненими окраїнами, що постачали центральним регіонам Польщі дешеву сировину, натомість купуючи дорогі готові товари. Близько 80 % з 5 мільйонів українців становили селяни (переважно малоземельні), лише 8 % - промислові робітники. Близько 170 тис. українців у цей період емігрували за океан. Польський уряд на початку 30-х років проводив політику "пацифікації" (умиротворення), яка супроводжувалася арештами українських активістів, ліквідацією українських освітніх установ, що стало предметом розгляду в Лізі Надій. У Львівському університеті кількість українців ледь досягала 10%.

На Закарпатті проживало понад 450 тис. українців. З усіх нових держав Східної Європи Чехословаччина була найдемократичнішою.

Населеним українцями землям довгий час була обіцяна автономія, але Підкарпатська Русь (так тоді офіційно називали Закарпаття) отримала самоврядування лише 11 жовтня 1938 року. Та все ж серед західноукраїнських земель цей регіон був найменш розвинений у соціально-економічному, культурному й політичному відношенні. -; : Політика Польщі щодо українців - утиски, гоніння, відсутність демократичних свобод-підживлювала український націоналізм. В 1920 році у Празі утворилася Українська військова організація (УВО), яку очолив Євген Коновалець. УВО таємно готувала бійців для можливого антипольського повстання. В 1923 р. організація вирішила змінити тактику. Було встановлено зв'язки з такими організаціями; як "Українська націоналістична молодь", "Легіон українських націоналістів" та ін. Представники цих організацій в 1929 р. у Відні заснували Організацію українських націоналістів. Протягом 30-х років ОУН здійснювала напади на урядові заклади, пошту, організовувала акції саботажу, вбивства.

Компромісу в польсько-українських відносинах намагалося досягти Українське національно-демократичне об'єднання (УНДО) - найбільша українська політична партія на західноукраїнських землях. У 1935р. лідер УНДО Василь Мудрий навіть став віце-маршалом польського сейму. Українська соціалістична партія, Українська соціалістична радикальна партія, соціал-демократи, Українська католицька партія були невеликими. Комуністична партія Західної України (УКПЗУ), яка діяла в підпіллі,; в 1938 р. була розпущена Комінтерном за фальшивими звинуваченнями у зв'язках з фашистам":