Козацькі вожді України Т.2 - Сушинський Богдан - Яків Лизогуб, полковник чернігівський, генеральний бунчужний, генеральний обозний, канцлер України, наказний гетьман.

За своє життя полковник чернігівський, наказний гетьман Яків Лизогуб зробив небагато походів. Зокрема, перший з них 1696 року - на Азов. Але й його виявилося досить, щоб зажити слави полководця не лише в Україні, а й за її межами. Згадку про цей надзвичайно плідний похід та полководця українських козаків знаходимо, зокрема, в "Літописі Малоросії або Історії козаків-запорожців" французького історика XVIII століття Жана-Бенуа Шерера. Ось що там мовиться: "Цар Петро вдруге подався до Азова на чолі могутньої армії й наказав Мазепі прислати йому п'ятнадцять тисяч козаків. Мазепа негайно відрядив це солідне підкріплення під проводом Якова Лизогуба, полковника чернігівського, і Михайла Борошова, полковника гадяцького... Коли вони прибули до царя, він їх відправив Доном до Азова, а тоді морем аж до татарських поселень на Кубані, щоб відрізати всі шляхи сполучення між Азовом та іншими татарами". По закінченні походу, за даними Шерера, "Лизогуб, віце-гетьман, і полковники одержали (від царя Петра І - Б.С.) багаті подарунки".

Ще лаконічніше оповів про цей успіх полководця Лизогуба історик І. Крип'якевич: "В 1696 р. українські війська під наказним гетьманом Яковом Лизогубом були знову під Озовом, взяли участь у здобуванні фортеці і своєю хоробрістю зажили великої слави".

Походив Яків Лизогуб з відомого в Україні козацького старшинського роду Лизогубів. Відзначився ще за часів Хмельниччини. Як полковник чернігівський, брав участь у кількох битвах та походах Мазепи. Але в полтавській трагедії серед тих, хто відступав з гетьманом за Дністер, його не було. Зате він стає активним військовим і політичним діячем за часів гетьмана І. Скоропадського. Відомо, зокрема, що 1718 року він входив до складу делегації, що їздила на переговори з Петром І, який щойно повернувся з Франції. Тоді Яків Лизогуб обіймав, уже як визнаний полководець, посаду генерального бунчужного. До речі, він був також одним із тих українських офіцерів, кому випало стати свідками суду Петра І над своїм сином Олексієм. Бачимо його й у складі української делегації (січень 1722 року), коли Москва вітала Петра І з прийняттям титулу "імператор".

По смерті І. Скоропадського, Лизогубові пощастило втримати свої позиції. За часів гетьмана Полуботка він протягом двох (1723-1724) років очолював уряд, а також вважався офіційним представником української старшини в Малоросійській колегії, що фактично була владою Петра І в Україні.

А потім був Гилянський (Другий Перський) похід українських козаків у складі російської армії, бойові дії якого точилися на території сучасного Азербайджану. Генеральний бунчужний Яків Лизогуб командував там великим підрозділом, що досить успішно діяв протягом усіх п'яти років.

Авторитет Якова Лизогуба як полководця настільки зріс, що 1726 року, за новим реєстром генеральної старшини, його призначено генеральним обозним, тобто, сучасною мовою начальником артилерії та обозу всієї гетьманської армії. По суті, він став генералом. Новий гетьман Данило Апостол сприймав Лизогуба, як досвідченого воєначальника і вважав своїм провідним полководцем. Саме йому гетьман доручив командування 20-тисячною українською армією, що вирушила проти поляків разом з російськими військами фельдмаршала Мініха. Цього разу українські козаки дійшли аж до Гданьська і разом з росіянами взяли місто в облогу. Чому саме це місто? Тому, що в ньому замкнувся польський король С. Лещинський, якого Росія бачити на троні не бажала. Місто здобули, але сам Лещинський, перебравшись за простого селянина, втік. Та то вже деталі. Для нас важливіше дізнатися, що через чотири роки Лизогуб знову очолив українську армію, яка, разом з росіянами, вибила турків із

чорноморського узбережжя.

Тож можна тільки дивуватися, що полководця, який командував українськими арміями на величезному просторі - від Каспійського до Балтійського та Чорного морів, -ми, українці, майже не знаємо. Хоч повинні б знати. І ще одна цікава інформація: Яків Лизогуб виступав і як історик. Зокрема, йому, на думку деяких дослідників, належить укладений 1742 року "Літопис", що так і ввійшов у науковий обіг під назвою "Лизогубівського".