Козацькі вожді України Т.2 - Сушинський Богдан - Йосип Кириленко, кошовий отаман запорізького козацтва.

Важко сказати, що там сталося на Січі, але, судячи з листа, що надійшов незабаром на ім'я гетьмана І. Скоропадського, на початку червня (1709 р.) кошовим отаманом там уже був не Яким Богуш, а Йосип Кириленко.

Іноді мужність потрібна не стільки в бою, скільки під час вибору союзника чи супротивника. Саме перед таким вибором постав кошовий (1709 р.) Йосип Кириленко. Побачивши, що козаки чудово прижилися й на територіях, підконтрольних туркам і татарам, росіяни втямили, що відтепер мають собі завзятих до бою, професійно підготовлених ворогів, слідом за якими повставатимуть проти них також українці Гетьманщини (так називали територію України, підлеглу владі гетьмана). Що впертіше зростатиме сила запорожців, то більшої загрози треба сподіватися Російській імперії. Тим паче, що з-за кордону надійшла звістка про військово-політичну угоду між гетьманом в еміграції Орликом, кошовим Гордієнком, кримським ханом і шведами. Тобто, російсько-шведській війні не кінець.

І на Січ полетіли російські гінці з листами, в яких козакам прощали всі гріхи і кликали знову під високу царську руку. З цього приводу цар Петро І надіслав листа князеві Голіцину до Києва. Вимагав: не сиди там згорнувши руки, щось роби; переконай запорожців; налагодь тісніші стосунки з гетьманом Скоропадським, нехай і він зі свого боку...

У названій вище політичній угоді були пункти, які особливо непокоїли росіян, зате неабияк тішили кошового Кириленка та його товариство. Ішлося, зокрема, про те, що, розпочинаючи бойові дії проти Росії, хан вважатиме себе лише союзником, а не "володарем козаків і не власником їхніх земель". Хан дбатиме про визволення України з-під влади Москви, не руйнуватиме православних церков і не братиме в Україні до полону християн (малося на увазі, що не братиме в полон мирних жителів, а не козаків, що воюватимуть на боці Росії).

Й нарешті дуже неприємний для Москви пункт стосовно того, що хан сприятиме відокремленню Слобідської України від Росії і приєднанню її до Гетьманщини. Вже тоді росіяни намагалися переконати себе й українців, що Слобожанщина - "ісконная рассейская терріторія". Нагадаю, що й досі значна її частина перебуває в складі Росії. При цьому, зважте, висуваючи територіальні претензії до України (рішення російської Думи щодо Севастополя, заяви високопоставлених політиків щодо Криму...), росіяни вдають, ніби проблеми Слобожанщини не існує. Так ось, у договорі, що його підписали Орлик, шведи й татари, ця проблема була поставлена з усією гостротою.

Підбадьорюванний Петром І, гетьман Скоропадський звернувся до кошового Кириленка з Універсалом, яким докоряв січовикам за те, що вони служать бусурманам і підтримують контакти з гетьманом Орликом, який іще з часів Мазепи запродався шведам. Проте кошовий Кириленко і вся козацька старшина вмить дорозумілися, що там до чого в пропагандистському натискові Росії.

Листа, якого Кириленко написав гетьманові Скоропадському, адресуючись при цьому й до імператора Росії, варто було б перекласти сучасною літературною українською мовою та роздрукувати по всіх газетах, або навіть видати масовим тиражем окремою брошурою (мовою оригіналу його подано в "Історії запорізьких козаків" Д. Яворницького, і він чималий за обсягом). Я ж лише зауважу, що в ньому кошовий виважено розставляє всі політичні акценти. Перелічуючи велику кількість пунктів, за якими козаки мають святе право звинувачувати Російську імперію і боротися проти її утисків, він спокійно пояснює гетьману й імператорові, що в укладеному Орликом договорі з Кримським ханством нема нічого неприродного. Хіба не укладав таких договорів Хмельницький? Хіба не мав він татар за союзників, коли визволяв Україну з-під гніту Польської імперії? І невже він, гетьман Скоропадський, що так докоряє запорожцям за угоду з татарами, чи хтось іншій наважиться називати Хмельницького зрадником? А хіба не сам Хмельницький звертався до Швеції, маючи намір укласти союз із нею, аби протистояти натискові Росії? Але ж таким шляхом пішов і гетьман Мазепа. Оскільки Росія порушила геть усі статті Переяславського договору, то Мазепа просто зобов'язаний був знайти союзника і разом з ним виступити проти російського свавілля.

У цьому листі, датованому 2 червня 1710 року, мужній кошовий дорікає Скоропадському, що той використовує "титул Війська Запорізького*, якого вже, власне, не існує; рішуче протестує проти того, щоб називати Мазепу "проклятим і боговідступним"у прямо звинувачує Москву в тому, що вона налаштована до козацтва й України вороже і "зрадила присязі про непорушність прав і вольностей* козацьких. Якщо зважити, що лист писано саме в розпал російських репресій в Україні, то позиція Й. Кириленка була заявлена по-громадянськи сміливо і войовничо. Та, водночас, із належною повагою до гетьмана Скоропадського.

Аргументів, якими б можна було переконати кошове товариство, що воно не має рації, гетьман Скоропадський так і не знайшов. Та їх і не існувало. Традиційне посилання на те, що російський цар - православний, тож не завдасть Україні релігійних утисків, теж не переконувало. Адже козаки вже бачили, як росіяни пограбували церкву на Січі, як осквернили козацький монастир, як церковні екзархи Московії розгортають релігійну експансію на Україну, позбавляючи українську Церкву будь-якої автономії, можливості правити службу рідною мовою і друкувати нею релігійні твори (тоді цей натиск саме починався).

І в цьому, і в наступних листах Кириленко й інші січовики, обурювалися діями полковника Галагана, його зрадництвом у пору, коли росіяни руйнували Чортомлицьку Січ; насилали на його голову прокляття, а також скаржилися, що й після зруйнування Січі люди Галагана не припинили грабіжницьких нападів на землі січовиків, викрадаючи запорізькі табуни та катуючи захоплених у полон запорожців. І все це - з мовчазної згоди росіян.

Складаючи ці листи, Кириленко точно зважив, що вони потраплять до рук імператора. Так воно і сталося: Скоропадський хутенько пересилав їх "государеві-батющці. Розуміючи, що перелицювати запорожців на союзників росіянам не вдасться, Голіцин звелів Скоропадському готуватися (щойно наросте паша для коней) до походу проти січовиків та їхніх союзників-татар. Був у цьому наказі і вирок жителям Новосергіївського городка, які піддалися ханові й виступили проти російських солдатів. Князь Голіцин як командувач російських військ в Україні вимагав стратити кожного десятого жителя за жеребом, а всіх інших - із жінками й дітьми - заслати до Сибіру.

Цим своїм наказом, виданим зі згоди імператора, російське командування ще раз продемонструвало Україні та й усій Європі, що воно діє методами геноциду, винищуючи українське населення, русифікуючи його, засилаючи на каторжні роботи. Тож чи варто дивуватися, що в уже відомому нам поході гетьмана П. Орлика та кримських татар проти Скоропадського і Росії брало участь щонайменше десять тисяч запорожців. Тільки під проводом графа Иосифа Потоцького, що діяв на Побужжі, воювало понад 7 тисяч січовиків. І якби Петру І не пощастило тоді вкласти надзвичайно невигідного для України миру з Туреччиною, за яким кримський хан теж мусив припинити бойові дії на підтримку запорожців, ця боротьба тривала б ще довго. Та вона, власне, й тривала, хоч сили в ній були дуже нерівними.

Відомо також, що після Прутського договору Росії з Туреччиною кошовим на Січі став Кость Гордієнко, що одразу ж почав шукати виходу зі складної ситуації, в якій опинилося українське запорозьке козацтво. Що ж до полковника Йосипа Кириленка, то він служив під орудою нового кошового. Проте незабаром літописці, а отже й історики, втрачають його з поля зору. Що цілком природно.