Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки - Баран 3.А. - Повоєнна політична мапа

Розділ 1. Міжнародні відносини

1. Формування повоєнного міжнародного порядку

Повоєнна політична мапа

Великі війни у світовій історії ставали зламними пунктами у житті народів. Перша світова війна, яка закінчилася поразкою держав центрального табору, спричинила небачені до того далекосяжні політичні зміни у Європі. Друга світова війна як перший справді глобальний конфлікт із точки зору впливу на подальшу долю людства не має історичних аналогій. Вона рішуче перемінила геополітичну ситуацію у всесвітньому масштабі.

Першим безпосереднім наслідком настання миру було окреслення повоєнної державно-політичної структури та лінії кордонів, зруйнованих внаслідок бойових дій. Погляд на політичну мапу Європи приводить до висновку, що територіальні зміни були тут лише частково більшими ніж після Першої світової війни. Відродилися існуючі у довоєнний час (до 1938 р.) держави. Відродження європейських національних держав після націонал-соціалістичного та фашистського панування було, звичайно, значущою подією. Особливо це стосується Франції, однієї з великих історичних країн континенту.

Однак не всі європейські народи змогли відновити свого державність. Народи Литви, Латвії та Естонії знову опинилися під пануванням СРСР. Долю розгромленої у війні Німеччини мали вирішувати держави-переможниці, які окупували її територію. Великих змін зазнали державні обриси Польщі: її територія, порівняно із встановленими у Версалі кордонами, змістилася далеко на захід.

Підсумок Другої світової війни, з точки зору територіальних змін, був найкориснішим для Радянського Союзу. Він, поряд із трьома балтійськими країнами, анексував північну половину Східної Пруссії, зайняв на півночі Фінляндії частину Карельського перешийку і район Петсамо. До СРСР були приєднані також відняті у Румунії Бессарабія та північна частина Буковини, Закарпатська Україна, що входила у міжвоєнний час до складу Чехословаччини, і окупована Червоною Армією в 1939 р. та втрачена на початку німецько-радянської війни Західна Україна. Відбулися й інші територіальні зміни. Франція, звичайно, повернула собі Ельзас-Лотарингію, частина Юлійської Крайни відійшла до Югославії. Румунія змушена була передати Болгарії Добруджу. Поряд із цим були проведені менш значні корекції лінії кордонів, і на довший час залишалося відкритим питання про майбутнє важливої німецької промислової області - Саару.

Оформлення державно-політичного статусу Німеччини затягнулося. Союзники так і не змогли досягти єдності, тож тут не набрав чинності жоден договір. Як було умовлено ще до закінчення війни, Німеччину та Австрію, поділили на зони окупації. Совєти контролювали східні землі Німеччини - Саксонію, Тюрінгію, Бранденбург і Мекленбурґ; британці управляли Північною Німеччиною, Вестфалією і частиною Рейнської області; південніше розташувалися американська і французька зони окупації. Берлін, що знаходився в радянській зоні окупації, був поділений на чотири сектори. Владу в країні здійснювала Союзна контрольна рада (СКР), до складу якої входили головнокомандувачі окупаційних військ держав-переможниць.

Великі зміни після капітуляції Японії відбулися на Далекому Сході. Вся територія Японії, за винятком зайнятих Радянським Союзом Курильських островів, була окупована військами США за певної участі відділів Британської співдружності. На відміну від Німеччини у Японії не дійшло до поділу на зони окупації. Імператорський уряд, попри обмеження компетенції, продовжував функціонувати надалі, а рішення створеної в Токіо Союзної Ради (США, СРСР, Британська Співдружність, Китай) не були обов'язковими для американського головнокомандувача генерала Дугласа Макартура, який посідав величезну, майже необмежену, владу на островах.

Згідно з ухвалами Каїрської (1943) та Ялтинської (1945) конференцій союзників у Японії відібрали численні території, захоплені нею до та під час Першої світової війни (Корея, Курильські острови, південна частина Сахаліну, Каролінський і Маріаннський архіпелаги, острови Маршаллові та Палау), напередодні й під час Другої світової війни (Маньчжурія, Зовнішня Монголія).

Тим часом загострилася внутрішньополітична ситуація в Китаї. Після провалу переговорів між провідниками партії Гоміндан (Чан Кайші) та Комуністичної партії (Мао Цзедун і Чжоу Еньлай), посередником на яких виступав американський генерал Джордж Маршалл, в країні відновилася громадянська війна, перервана у 1937 р. в зв'язку з японською окупацією. У липні 1946 р. армія Гоміндану розпочала наступ, ліквідовуючи комуністичні бази у середній та північній частині Китаю. В ході війни Гоміндан, зіткнувшись із величезними фінансовими труднощами та дедалі більщою деморалізацією своїх військ, врешті зазнав поразки. 31 січня 1949 р. комуністичні війська зайняли Пекін. 1 жовтня 1949 р. Мао Цзедун, як голова Державної Ради, проголосив у Пекіні створення Китайської Народної Республіки. Чан Кайші з залишками армії та багатотисячною масою біженців евакуювався на острів Тайвань. США, які надавали Гоміндану велику фінансову та матеріальну допомогу, зазнали важкої невдачі, втративши свого чільного союзника в Азії. Поява на Далекому Сході комуністичного колоса викликала на Заході гнітюче враження.

Паралельно з подіями, які вирішували долю Китаю, постала корейська проблема. Після визволення Кореї з-під японської окупації союзники поділили її територію вздовж 38-ої паралелі, розмежувавши, таким чином, сфери дій своїх армій. Південну частину зі столицею в Сеулі зайняли війська США, північну частину - Червона Армія. Переговори у справі об'єднання Кореї, які велися від грудня 1945 р. під егідою ООН, паралізував своєю позицією Кремль, обстоюючи думку, що вирішення корейського питання - це справа лише великих держав. У цій ситуації вибори під наглядом комісії Об'єднаних Націй відбулися 10 травня 1948 р. лише на півдні країни, а О ОН визнала створену в цей час владу "єдиним національним урядом об'єднаної Кореї". Президентом Республіки Корея став Лі Син Ман, колишній японський в'язень та прем'єр еміграційного уряду 1919 р.

На півночі Кореї, за підтримки Радянського Союзу, до влади прийшов маловідомий до того Кім Ір Сен, капітан Червоної Армії. 2 вересня 1948 р. Кім Ір Сен проголосив утворення Корейської Народно-Демократичної Республіки, уряд якої він очолив. У грудні 1948 р. радянські війська були виведені з Кореї.

Під впливом Другої світової війни окреслилися зміни ситуації на Близькому Сході. На момент закінчення війни на теренах арабського Сходу існувало шість незалежних держав. Чотири з них були монархіями: Єгипет, Ірак, Саудівська Аравія та Ємен; республіканський лад мали Сирія та Ліван. У 1946 р. незалежність отримало Королівство Трансйорданія, до того - формально незалежний емірат під британським контролем. Решта територій перебувала під безпосереднім впливом Великої Британії як мандат, колонія або протекторат (Палестина, Кіпр, Аден, Оман, шейханати над Перською затокою).

Враз, із закінченням Другої світової війни, в Палестині знову спалахнув внутрішній конфлікт між арабським населенням і дедалі чисельнішим, завдяки імміграції, єврейським суспільством та британськими мандатними властями. Врешті, з огляду на загострення арабсько-єврейської боротьби та антибританських виступів, Велика Британія передала 14 лютого 1947 р. справу Палестини до ООН. 29 листопада 1947 р. Загальна Сесія ООН більшістю голосів, за активної підтримки делегації США, ухвалила рішення про утворення двох держав: єврейської та арабської. 15 травня 1948 р., після остаточного закінчення дії британського мандату і виведення англійських військ, Єврейська Національна Рада, перейменована на Тимчасову Державну Раду, проголосила утворення держави Ізраїль.