Новітня історія країн Західної Європи та Північної Америки - Баран 3.А. - Література

Головним наслідком трагічного досвіду Другої світової війни у галузі літератури стало посилення уваги до проблем моральної відповідальності людини за свої вчинки, ролі окремого індивіда в загальносвітовому історичному процесі, питань генези тоталітаризму тощо. У 1960 - 1970-х рр. письменники почали звертати більше уваги на проблеми самореалізації особи та відсутності порозуміння між людьми, спричинену конфліктом із оточенням фрустрацію людини. До кінця 1960-х рр. великий інтелектуальний вплив на розвиток західноєвропейської літератури справляв екзистенціалізм. Зміни в суспільній структурі західного суспільства, а також посилення міжнародної напруженості призвели до того, що у 1970-х рр. екзистенціалізм змінили інші інтелектуальні течії, насамперед постмодернізм. Характерним елементом розвитку літератури другої половини XX ст. стало посилення відверто розважальних сегментів масової літератури.

Через незадоволення творчими методами класичної літератури, в кінці 1950-х рр. з'явився новий аванградний напрямок письменства, який від 1957 р. називали "новим романом". Головними адептами цього напрямку були Наталі Саррот (1900 -1999), Алан Робб-Ґрілле (1922 - 2008), Мішель Бютор (нар. 1926), Клод Сімон (1913 - 2005). їх твори відзначалися відсутністю класичних персонажів, заплутаним викладом, були позбавлені лінійної хронології та логічної пов'язаності подій. Натомість прихильники "нового роману" багато уваги приділяли безособовим описам предметів та подій. "Новий роман", який критика початково сприйняла з інтересом, зійшов нанівець у кінці 1960-х рр. через повну відсутність читацького інтересу.

Останнє десятиліття XX ст. позначилося кризою в літературному розвитку багатьох національних культур. Показником цього процесу стало присвоєння найвищої літературної відзнаки світу - Нобелівської премії в галузі літератури відверто маловідомим письменникам. Іншою проблемою літератури стало питання меж літературної свободи автора та можливих негативних наслідків цього вільного самовияву. Ще 1989 р. розпочався скандал навколо роману британського письменника індійського походження Салмана Рушді (нар. 1947) "Сатанинські вірші", котрий був сприйнятий багатьма мусульманами як образа їх релігійних почуттів. Низка письменників умисно обирає сюжетами своїх творів шокуючу тематику з життя суспільних низів, кримінального світу, фізичних та моральних відхилень розвитку людини.

Одним із традиційних центрів світового літературного процесу в другій половині XX ст. залишалася Франція. Тривалий час Париж був центром своєрідної інтелектуальної моди. Особливої популярності в другій половині 1940 - 1960-х рр. у Франції набув екзистенціалізм. Практичним наслідком моди на екзистенціалізм стало поширення настроїв непевності, інфантильного ставлення до життя, страху. Творцем французького екзистенціалізму був Жан Поль Сартр (1905 - 1980). Ж. П. Сартр виступав із критикою західного способу життя, висловлювався на користь комуністичних ідей. Конфлікт, що з'явився унаслідок співіснування західної та східної культур, на його думку, мав бути вирішений індивідуально кожним, як особисте питання самоусвідомлення людини та її ставлення до культури, а не за посередництвом будь-яких інституцій. Ж. П. Сартр започаткував новий жанр літератури - "екзистенційний роман", у котрому філософські ідеї подавалися у формі художнього твору. Найвідомішими творами Ж. П. Сартра повоєнного часу були: "Екзистенціалізм це гуманізм" (1946), "Брудні руки" (1948), цикл "Дороги свободи" (1945 -1949), "Слова" (1964).

Дещо відмінний від сартрівського напрямок екзистенціалізму розвивав у своїх творах французький письменник із Алжиру Альбер Камю (1913 - 1960). Головні його твори "Чужий" (1942), "Чума" (1947), "Бунтівна людина" (1951), "Падіння" (1956). Багатий алегоричними натяками роман "Чума", що оповідає про боротьбу кількох лікарів із епідемією чуми у відтятому від решти світу Орані, був розцінений критикою як оповідь про абсурдність та марність людського існування. Характеризуючи світ як царство хаосу, випадковості та абсурду, письменник наголошував, що призначенням людини є боротьба із абсурдом буття, яка власне й робить людину людиною. У 1950-х рр. А. Камю був одним із небагатьох західних інтелектуалів, які викривали злочини комуністичного режиму СРСР.

Елементи екзистенційного стилю простежуються у творах Сімони де Бовуар (1908 - 1986) та Моріса Мерло-Понті (1908 -1961). Під упливом екзистенціалізму сформувався літературний стиль цілої низки французьких письменників, яких згодом назвали "скептичним поколінням". До них належить, зокрема, Франсуаза Саган (1935 - 2004). її дебютний роман "Привіт, смутку!" (1954) зазнав критики за банальність фабули, але водночас був відзначений як зразок доброго стилю, й що головніше, рельєфна картина самовідчуття "скептичного покоління". Невдовзі твір переклали багатьма мовами, а 1958 р. його екранізували.

Поряд із екзистенціоналістами, у повоєнний час продовжували свою діяльність письменники класичних напрямків французької літератури: католицький письменник Франсуа Моріак (1885 - 1970), знавець мистецтва та державний діяч Аирі Мальро (1901 - 1976), майстер історичних романів Моріс Дрюон (1918 -2009), а також творець мистецького напрямку сюрреалізму Андре Бретон(189б- 1966).

У повоєнний період традиційно сильними залишалися позиції літератури Великої Британії. У перші повоєнні роки в літературі цієї країни набули значної популярності похмурі антиутопії. Одним із класиків такого жанру став Джордж Орвелл (1903 -1950). В алегоричній історії із життя свійських тварин "Ферма тварин" (1945) письменник дотепно висміяв механізми функціонування тоталітарного суспільства. Роман-антиутопію "1984" (1948) Дж Орвелл присвятив проблемі конфлікту особи та влади в тоталітарному суспільстві. Багато вигаданих у цьому творі образів ("Великий брат", новомова та ін.) стали надбанням масової культури XX ст.

Складним питанням криптототалітарності позірно демократичного суспільного устрою та прихованим у душі людини деструктивним тенденціям присвятив свою творчість Вільям Ґолдінґ (1911 - 1993). Особливу популярність здобув роман письменника "Володар мух" (1954). Ще одним британським письменником, що виявляв увагу до складних суспільних та морально-етичних проблем, був Артур Кестлер (1905 - 1983), автор роману "Сліпуча тьма" (1945).

Стабільний читацький інтерес викликала творчість Ґрехема Ґріна (1904 - 1991), котрий писав романи присвячені актуальним подіям міжнародного життя. Г. Ґріну належать твори: "Суть справи" (1948), "Третій чоловік" (1950), "Тихий американець" (1955), "Наша людина в Гавані" (1962), "Почесний консул" (1973).

У 1950-х рр. в британській літературі з'явилося нове покоління письменників, яке отримало спільну назву "молоді розгнівані". До цієї групи зараховують письменників Джона Осборна (1929 - 1994), Кінгслі Аміса (1922 - 1995), Джона Вейна (1925 -1994), Алана Сіллітоу (нар. 1928), драматургів Арнольда Вескера (нар. 1932) та Бернарда Копса (нар. 1926). Маніфестом руху стала драма Дж. Осборна "Озирнись у гніві" (1956). Хоча частина "молодих розпиваних" ніколи не підтримувала взаємних контактів й навіть не була знайома між собою, критика гамузом зараховувала до цього напрямку всіх тих авторів, котрі ігнорували традиційні для британської літератури суспільні теми, натомість опрацьовуючи сюжети, пов'язані з проблемами суспільних низів.

Значний вплив на розширення раніше табуйованих тем британської літератури мав судовий процес 1960 р., підчас якого вирішувалося питання про можливість поширення в Сполученому Королівстві книги Девіда Лоуренса (1885 - 1930) "Коханець леді Чаттерлей". Звинувачене в поширенні "порнографічних видань" впливове британське видавництво "Пінгвін Букс" зуміло виграти судовий процес. Судова тяганина стала доброю рекламою, тому перший в Британії нецензурований 200-тисячний наклад "Коханця леді Чаттерлей" розійшовся протягом першого ж дня його відкритого продажу - 10 листопада 1960 р.

Унаслідок Другої світової війни література Німеччини значною мірою втратила свій попередній вплив. Частина німецьких письменників, які втікаючи від переслідувань нацистського режиму, емігрували із країни, після завершення війни вже не повернулися до Німеччини. Відомий своїми антивоєнними творами Еріх Марія Ремарк (1898 - 1970) залишився у еміграції у Швейцарії. Там він написав романи "Тріумфальна арка" (1946), "Час жити й час вмирати" (1954), "Чорний обеліск" (1956), "Ніч у Лісабоні" (1962). У 1952 р. у Швейцарії оселився інший німецький письменник, Нобелівський лауреат у галузі літератури Томас Манн (1875 - 1955). Письменник продовжував писати "інтелектуальні романи": "Доктор Фаустус" (1947), "Вибранець" (1951), "Зізнання авантюриста Фелікса Круля" (1952).

Лише в середині 1950-х рр. німецькі письменники молодшого покоління Гайнріх Бьоль (1917 - 1985) та Ґюнтер Ґрасс (нар. 1927) зуміли повернути світову увагу до німецької літератури. Схильний до інтелектуальної провокації Г. Бьоль став автором низки творів, у яких підіймалися складні питання розрахунків німецького суспільства із тоталітарним минулим, соціальні проблеми повоєнної ФРН: "Нестережені пороги" (1954), "Сварка тварин" (1963), "Оповідь клоуна" (1963), "Кінець службової подорожі" (1966).

У 1960-х рр. письменник навіть був звинувачений у "створенні сприятливої атмосфери для діяльності терористів", що втім не завадило йому 1972 р. стати лауреатом Нобелівської премії в галузі літератури. Нонконформізм та активна моральна позиція зробили Г. Бьоля визначним міжнародним авторитетом. Значну увагу він приділяв захисту дисидентів, переслідуваних комуністичними режимами Східної Європи, зокрема й діячів українського опозиційного руху.

Літературним дебютом Ґ. Ґрасса став роман "Бляшаний барабан" (1959), сюжет якого розгортається у німецько-польському світі Данціга (Ґданська) першої половини XX ст. Винятково пластична картина суспільного життя німців у роки націонал-соціалістичного режиму подана в романі крізь призму сприйняття наївного та відвертого підлітка. Двома наступними частинами "Данцігської трилогії" стали романи "Кіт і миша" (1961) та "Собачі літа" (1963). Серед інших творів письменника: "Турбота" (1982), "Щуриха" (1986), "Моє століття" (1999). Через різкі та критичні висловлювання Г. Ґрасс неодноразово зазнавав критики з боку і лівих, і правих політичних сил. Великий скандал вибухнув після того, як у серпні 2006 р. письменник опублікував книгу спогадів "Цибулина історії", в котрій розповів про свою службу на завершальному етапі Другої світової війни в 10-й танковій дивізії Ваффен СС "Фрундсберг". Низка громадських інституцій зажадала позбавити Г. Ґрасса присвоєної йому 1999 р. Нобелівської премії.

Ще однією представницею Німеччини, яку відзначили Нобелівською премією в галузі літератури 2009 р., стала Ґерта Мюллер (нар. 1953). Письменниця народилася в Румунії, де під владою комуністичного режиму прожила значну частину, свого життя. Творчість письменниці присвячена, переважно, особистому досвіду політичної несвободи, а також змінам людської психіки в умовах тоталітарного комуністичного режиму.

Повоєнна література США традиційно була зосереджена на суто американській проблематиці. Водночас, Друга світова війна дала потужний поштовх розвитку антивоєнної літератури гуманістичного спрямування. Найкращим американським літературним твором про Другу світову війну критика оголосила роман Нормана Мейлера (1923 - 2007) "Голі та мертві" (1948). Велику популярність здобули військові романи Джеймса Джонса (1921 -1977) "Звідси і до вічності" (1945), "Пістолет" (1959), "Тонка червона лінія" (1962). Видатним маніфестом антивоєнного протесту, витриманим одночасно в стилістиці гротеску, іронії та чорного гумору, став роман Джозефа Геллера (1923 - 1999) "Па-раграф-22" (1961).

У повоєнний час літературну діяльність продовжували американські письменники, котрі здобули визнання та славу ще в міжвоєнний період: Ернест Гемінгвей (1899 - 1961), Вільям Фолкнер (1897 - 1962), Джон Стейнбек (1902 - 1968), Джон Дос Пассос (1896 - 1970).

Після Другої світової війни Е. Гемінгвей написав романи: "За рікою, в затінку дерев" (1950), "Старий і море" (1952), "Небезпечне літо" (1960), автобіографічний твір "Свято, котре завжди із тобою" (1954). Для творчості письменника характерні скупі психологічні описи поведінки людей, які, потрапивши в складну життєву ситуацію, виявляли глибоке розуміння ваги засадничих моральних цінностей. У більшості своїх творів В. Фолкнер розробляв сюжети, пов'язані з проблемами расової сегрегації та соціального напруження серед мешканців півдня США. Романам В. Фолкнера властиві глибока емоційність та психологізм у поєднанні з вишуканим літературним стилем. Серед найвідоміших повоєнних творів В. Фолкнера: "Притча" (1954), "Місто" (1957), "Викрадачі" (1962). Дж. Стейнбек змальовував у своїх творах життя мешканців Каліфорнії. Письменнику належать романи: "Консервний ряд" (1945), "Автобус, що заблукав" (1947), "На схід від раю" (1952), "Зима нашої тривоги" (1962). З критичних щодо капіталістичного способу життя позицій виступав Дж. Дос Пассос. Його повоєнні твори: "Як найлегше добитися успіху" (1954), "Війна містера Вілсона" (1962), "Найкращі часи" (1967).

У 1944 р. романом "Скляний звіринець" дебютував Тенессі Вільямс (1911 - 1983). Твори письменника відзначаються песимізмом, у них багато картин жорстокості та цинізму. Подібно як і В. Фолкнер, значну частину своєї творчості Т. Вільямс присвятив суспільним проблемам південних штатів США. Головними творами письменника стали: "Трамвай бажання" (1947), "Татуйована троянда" (1951), "Кішка на гарячому даху" (1955), "Солодкий птах молодості" (1959), "Ніч ігуани" (1961).

Ще одним помітним повоєнним літературним дебютантом став Курт Воннегут (1922 - 2007). Найвідомішим твором письменника став його роман "Бійня номер 5, або Хрестовий похід дітей" (1969), який автор присвятив особисто пережитим подіям Другої світової війни, зокрема бомбардуванню в лютому 1945 р. німецького міста Дрезден американською військовою авіацією. Твори К. Воннегута сповнені відчуттями фаталізму, обманутих очікувань, марності людських намагань. Притаманний письменнику характерний спосіб оповіді критика назвала специфічним "воннегутівським стилем". Серед найбільш відомих романів письменника: "Колиска для кішки" (1963), "Сніданок для чемпіонів" (1973), Талапагоси" (1985).

Оригінальне поєднання елементів фантастики, антиутопії та реалізму запропонував у своїх творах Рей Бредбері (нар. 1929), автор романів "Марсіанські хроніки" (1950), "45 Г за Фаренгейтом" (1953), збірки оповідань "Вино з кульбаб" (1957) та ін.

Крім власне американських, у США працювали письменники, що емігрували з інших країн. Серед них - росіяни Володимир Набоков (1899 - 1977), Йосиф Бродський (1940 - 1996), Олександр Солженіцин (1918 - 2008), поляк Чеслав Мілош (1911 - 2004) та ін.

Активно розвивалася література Італії. У повоєнний час переживала розквіт творчість Альберто Моравіа (1907 - 1990), який став одним із класиків неореалізму. Найвідомішими творами письменника були романи: "Конформіст" (1947), "Презирство" (1954), "Увага" (1965), "Я та він" .(1971), "Внутрішнє життя" (1978). Ще одним представником італійського неореалізму був Італо Кальвіно (1923 - 1985). З часом він відійшов від стилістики неореалізму, а в 1979 р. написав один із перших у світі постмодерністських романів "Якщо мандрівник однієї зимової ночі".

Важливою подією італійського літературного життя стала посмертна публікація роману князя Джузеппе Томаззі (1895 -1957) "Леопард" (1958). Роман-хроніка життя Сицилії другої половини XIX ст. став одним із найпопулярніших творів XX ст., його перекладено 23 мовами.

Поєднання складних філософських та культурологічних проблем із дотепним та динамічним стилем викладу зумів добитися в своїх романах італійський учений-медієвіст та письменник Умберто Еко (нар. 1932). Практично всі його художні твори ставали бестселерами: "Ім'я троянди" (1980), "Маятник Фуко" (1988), "Острів учорашнього дня" (1994), "Баудоліно" (2000), "Дивовижний вогонь королеви Лоани" (2004). У 1997 р. Нобелівською премією був відзначений італійський сатирик і драматург Даріо Фо (нар. 1926).

Порівняно маловідомою у світі була література повоєнної Іспанії. Серед поетів набув слави Хуан Рамон Хіменес (1881 -1958), відзначений Нобелівською премією 1956 р. У 1989 р. цю найвищу відзнаку в галузі літератури здобув прозаїк Каміло Хосе Села (1916 - 2002).

Серед письменників інших країн Західної Європи варто відзначити швейцарців Макса Фріша (1911 - 1991) та Фрідріха Дюрренматта (1921 - 1990), австрійця Пауля Челяна (1920 -1970), шведа Пера Лаґерквіста (1891 - 1974), грека Нікоса Казандзакіса(1883 - 1957).

Активно розвивалася у повоєнний час популярна література, головними жанрами якої були: фантастика, детективи та триллери. Найвідомішими письменниками-фантастами другої половини XX ст. були Айзек Азімов (1920 - 1992), Філіп Дік (1928 - 1982), Артур Кларк (нар. 1917). Серед авторів детективів виділялася творчість Агати Крісті (1891 - 1976), Жоржа Сіменона (1905 -1989), Маріо П'юзо (нар. 1920), Джона Ґрішема (нар. 1955), Томаса Гарріса (нар. 1941). Видатними майстрами літератури жахів було визнано Ґрехема Мастертона (нар. 1946) та Стівена Кінга (нар. 1947). У другій половині XX ст. з'явився новий жанр розважальної літератури - гостросюжетний політичний роман, який розвивали Ієн Флемінг (1908 - 1964), Том Кленсі (нар. 1947), Фредерік Форсайт (нар. 1938), Ле Kapp (нар. 1931).

Феноменальної популярності у повоєнний час набули твори Джона Толкієна (1892 - 1973). У своїх творах письменник детально описав заселений фантастичними істотами вигаданий світ із власною географією та історією. Створена Дж. Толкієном трилогія "Володар перстенів" (1954 - 1955) стала основою для справжньої субкультури. На рубежі XX та XXI ст. подібний успіх повторила британська письменниця Джоан Роулінг (нар. 1965). Написані нею 1997 - 2007 рр. книжки про пригоди учня школи чарівників Гаррі Поттера перекладено більш ніж 60 мовами й видано загальним накладом понад 250 мільйонів примірників.

Найпрестижнішою міжнародною літературною відзнакою для письменників є Нобелівська премія в галузі літератури. Крім неї існує низка інших премій: Ґонкурівська премія для франкомовних письменників (встановлена 1896 р.); Премія ім. Гете для письменників, які пишуть німецькою мовою (вручається від 1927 р.); Букерівська премія для письменників із країн Британської співдружності (від 1969 р.); Літературна премія Сервантеса для творів, написаних іспанською мовою (від 1976 р.) та ін.

Театр
Кіно
Музика
Образотворче мистецтво
Архітектура





© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2018
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru