Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Аграрна політика

Сільське господарство США, як складова частина господарського комплексу, є важливим засобом внутрішньої та зовнішньої політики. З часів Рузвельта воно завжди перебувало в центрі уваги президентських адміністрацій. Закон "Про продовольчу безпеку", прийнятий у 1985 p., мав орієнтувати фермерське господарство на ринок. Того ж року було започатковано програму виведення з виробництва близько 10 % земельних площ, зайнятих під сільськогосподарськими культурами (15— 17 млн га). Фермери, які брали участь у програмі, зобов'язувалися висівати на них траву або висаджувати дерева, за що отримували від держави грошову компенсацію (155— 160 дол. за 1 га у 1992 p.).

Відповідно до "Закону про продовольство, сільське господарство, консервацію і торгівлю" (1990) державна підтримка надається фермерам, які орієнтуються на виробництво експортної продукції. (Передбачена законом 1985 р. програма стимулювання експорту в 1990 р. була посилена програмою збуту, згідно з якою із резервів ТКК ("Товарно-кредитна корпорація") дозволялося виплачувати субсидії експортерам деяких видів продукції.

У 1996 р. конгрес прийняв федеральний закон "Про реформування і розвиток сільського господарства", шо дістав назву "Свободу фермам". На відміну від закону 12 травня 1933 p., який запровадив державне регулювання ринку сільськогосподарської продукції, закон 1996 р. припинив втручання у справи фермерів і регулювання процесу ціноутворення, скасував обмеження посівних площ під окремі культури.

Уряд дає можливість виживати найбільш ефективним підприємствам. Фермерам, які бажали взяти участь у державних програмах, виділялися певні кошти, сума яких поступово знижуватиметься. Так, у період з 1996 по 2002 р. обсяг державних асигнувань, призначених для реалізації згаданих програм, зменшився з 5,6 млрд. до 4 млрд. дол.

Якщо фермер виконує державний контракт на вирощування певних культур, то він отримує від місцевого управління сільського господарства субсидії на суму 40 тис. дол.

У новому законі передбачено кредит під заставу продукції, зокрема під зерно, вивезене на сховище в ТКК. Як правило, цю продукцію фермер не забирає назад, а у визначений термін оплачує нею кредит на основі заставних цін (заставні ціни встановлюються урядом на початку сільськогосподарського року з розрахунку 85 % фактичної середньої ціни за минулі п'ять років).

Уряд надає підтримку також виробникам цукру та арахісу. Ринок цих товарів перебуває під надійним захистом імпортних річних квот, які залишаються незмінними (1,22 млн. т для арахісу і 1,36 млн. для цукру).

Законом передбачалося також створення Національного продовольчого резерву. Він включає пшеницю, кукурудзу, сорго, рис. До 1996 р. резерв існував тільки на пшеницю. 1,3 млрд. дол. передбачено витратити протягом семи років на природоохоронні засоби і 1,5 млрд. на розвиток малого бізнесу у сільськогосподарській місцевості.

Експорт продовольства має закріпити пріоритет Сполучених Штатів у сфері сільгоспвиробництва. На цю справу працюють 2,9 млн. приватних власників землі. Середня ферма сьогодні — це 121 га земельних угідь. Земельна площа США — 916 млн. га, з них 765 млн. (80 %) використовується у сільському господарстві. Воно у США високопродуктивне й раціональне. Нині один працюючий у сільському господарстві забезпечує продукцією 120 чоловік.

Державні програми продовольчої допомоги

Відповідно до статистичних даних, у 1995 р. за межею бідності перебувало 38 млн американців (розмір їх річного доходу не перевищував 14,8 тис. дол.). Це категорія людей, які користуються правом на продовольчу програму.

Перші продовольчі програми допомоги малозабезпеченим були затверджені ще на початку 60-х років у рамках концепції "великого суспільства" і тривалий час були лише декларацією, їх реалізація розпочалася лише в 70-х роках. З цією метою при Міністерстві сільського господарства було створено Службу з питань продовольства і послуг споживачам.

У 90-х роках у США діяло 16 державних програм продовольчої допомоги малозабезпеченим. На їх реалізацію у 1995 р. було виділено 40,2 млрд. дол.., що становило 65 % бюджету Міністерства сільського господарства. Допомогу отримувало 12 % населення країни (мешканці індіанських резервацій, пенсіонери, вагітні жінки, діти і школярі).

Найбільш поширеною є програма продовольчих купонів. З 1964 р. купони отоварюються у продовольчих магазинах. У 1995 р. їх отримали 27 млн. чол. на загальну суму 27,7 млрд. дол. Комп'ютеризована система цього процесу така, що ані гроші, ані купони не переходять з рук у руки.

У 93 тис. громадських і приватних шкіл діяла національна програма шкільних обідів, що забезпечувала недорогими або безплатними обідами 25 млн. дітей. У 1995 р. конгрес виділив з цією метою 4,2 млрд. дол. Діти із малозабезпечених сімей, чий доход не перевищує 130 % рівня бідності, отримують обіди безплатно, діти із сімей з доходом від 130 до 185 % рівня бідності — за пільговими цінами.

Програма шкільних сніданків охоплює 60 тис. шкіл (5,8 млн. учнів). У 1995 р. конгрес виділив на її фінансування 1,1 млрд. дол. Діє за тими ж принципами, що й програма обідів. У цілому безплатно або за пільговими цінами харчувалися 55 % усіх школярів.

Діє також спеціальна програма дієтичного харчування для жінок, немовлят і дітей віком до п'яти років. У 1995 р. на її реалізацію виділено 3,5 млрд. дол.

Існує також програма розподілу продуктів харчування в індіанських резерваціях. У 1994 р. її учасниками були 113 тис. індіанців. Кожен із них отримував щомісяця продуктовий набір вагою від 22 до 34 кг (консерви, м'ясо, рибні продукти, овочі, фрукти і соки, сухі боби, арахісове масло, молоко, масло, сир і т. ін.).

Згідно з програмою надзвичайної продуктової допомоги у 1987 р. малозабезпеченим було роздано 450 тис. т продовольства на суму 846 млн. дол.