Новітня історія країн Європи та Америки - Газін В.П. - Суспільна криза початку 50-х років і перехід до самоврядного соціалізму

На зламі 40—50-х років у ФНРЮ тривало будівництво соціалізму за радянським зразком. Широко використовуючи методи примусу, комуністи "залучали" селян до кооперативів, які багато в чому нагадували радянські колгоспи. У 1950 р. у країні діяло 6,7 тис. СТК, які обробляли 2,6 млн га землі (20 %). Існувала система обов'язкових поставок зерна та інших продуктів. У 1950 p., через велику посуху й пасивний опір селян примусовій колективізації, у країні було зібрано вкрай низький урожай. Водночас "друга націоналізація" 1948 р. й над централізація в управлінні промисловістю призвели до зниження темпів промислового розвитку. У 1949 р. національний дохід зріс на 9 % (на 3 % менше, аніж у попередньому році). Ця тенденція збереглася і в наступні роки. Розрив торговельно-економічних зв'язків з країнами соціалістичного табору призвів до скорочення обсягів зовнішньої торгівлі країни (35 % від рівня 1948 p.), а рівноправного партнерства з країнами Заходу не виходило. Експорт значно відставав від імпорту: у 1951 р. торговельний дефіцит становив 61 млрд. динарів. Потреба в зарубіжних кредитах змусила югославський уряд піти на компенсацію західноєвропейським країнам вартості націоналізованої власності (всього було виплачено понад 93 млн. дол.). Лише після цього Захід надав Югославії очікувані кредити. Почалося швидке зростання зовнішньої заборгованості.

У 1950 р. Югославія перебувала на одному з останніх місць у Європі за рівнем економічного розвитку й доходу на душу населення. Проте будь-які вияви невдоволення жорстоко придушувалися. Пошуки "радянських шпигунів" супроводжувались переслідуванням будь-якого інакомислення. Правляча КПЮ знищувала своїх політичних супротивників. Придушувався національний рух. У міжнаціональних стосунках домінуючу роль відігравали органи федерації, а республіки були практично позбавлені самостійності.

Погіршення економічної і політичної ситуації у країні вимагало негайних заходів, нових рішень. На початок 1950 р. керівництво КПЮ усвідомило зрештою необхідність ліберальних реформ у господарському й державному управлінні. Залишаючись на базі радянських доктрин, партійні ідеологи стали на шлях децентралізації й деетатизації, тобто значного обмеження втручання держави в діяльність підприємств і трудових колективів. На початку 1950 р. було ліквідовано більшість федеральних галузевих міністерств, а їхні функції керівництва господарством передавалися республікам і галузевим об'єднанням підприємств — господарським палатам, метою яких була координація виробництва. Відповідно до нового закону, підприємства, залишаючись у державній власності, передавалися трудовим колективам для управління виробництвом. Тим самим вони здобували певну самостійність у плані господарювання. На всіх державних підприємствах створювалися робітничі ради.

Важливі зміни відбулися у сільському господарстві: закрито МТС, скасовано обов'язкові поставки сільгосппродукції, а в 1953 р. селяни дістали можливість залишати кооперативи Й створювати приватні господарства. При цьому максимум землеволодіння встановлювався в 10—15 га, дозволялися продаж і оренда землі, використання найманої праці. Чимало колишніх виробничих кооперативів перетворилися на постачально-збутові.

Отже, реформи початку 50-х років були першими кроками в напрямі до ринково-орієнтованої економіки. Вони сприяли певному підвищенню ефективності виробництва, зростанню продуктивності суспільної праці. Проте курс на активніше використання елементів товарно-грошових відносин здійснювався нерішуче й непослідовно. Зберігався партійно-державний контроль над підприємствами, хоча механізм державного впливу значно змінився, оскільки істотного значення набули засоби кредитно-фінансової політики. Однак докорінних змін у формах власності не відбулося і така реформа не могла створити умови для заінтересованості виробників у наслідках своєї праці.

Розпочалася децентралізація в системі органів влади. Були дещо розширені права республік, впроваджувалося обмежене місцеве самоврядування, змінювалися форми і методи діяльності КПЮ та громадських організацій. Ця політика була закріплена рішеннями VI з'їзду КПЮ (листопад 1952 p.), який сформулював положення про нову роль компартії в будівництві соціалістичного суспільства, заснованого на принципах самоврядування. Суть цих принципів зводилася до відмови партії від безпосереднього втручання у державну діяльність, перетворення її на "ідейно-політичну силу всередині самоврядних організмів і громадсько-політичних організацій". Відповідно до нового статуту вся партійна діяльність мала стати відкритою, розширювалися права республіканських і місцевих партійних організацій. Символізувати нові зміни у характері КПЮ мало її перейменування у Спілку комуністів Югославії (СКЮ).

У січні 1953 р. Народна Скупщина затвердила нову конституцію, яка узаконила двопалатний парламент, посаду президента республіки, внесла зміни у структуру й компетенцію центральних та місцевих органів влади. Також було прийнято новий, більш демократичний виборчий закон, розширено свободу віросповідання, особисті права і свободи громадян.

Після смерті Сталіна відновлено дипломатичні відносини з СРСР, остаточна нормалізація яких відбулася з підписанням Белградської декларації 19S5 р. Проте на відміну від країн соціалістичного табору Югославія проводила незалежну зовнішню політику. Відмовившись увійти до військово-політичних блоків НАТО і Варшавського договору, ФНРЮ стала ініціатором проведення міжнародної конференції 23 позаблокових країн, що відбулася в Белграді у вересні 1961 р. І надалі Югославія залишалася одним із визнаних лідерів руху неприєднання. Водночас вона досить успішно балансувала між Сходом і Заходом. Югославські спостерігачі з'явилися в РЕВ, розширилися торговельні зв'язки з країнами соціалістичної співдружності, зріс обсяг поставок у Югославію дешевої радянської сировини. Водночас Югославія користувалася преференціями від ЄЕС. Югославські товари не обкладалися митом у країнах "Спільного ринку". Югославія слугувала резервуаром дешевої робочої сили для розвинутих країн Західної Європи, перетворилася на об'єкт туризму для їхніх громадян.