Археологія України - Залізняк Л.Л. - Базові галузі господарства

Землеробство вважається провідною галуззю господарства Кукутені-Трилілля, хоча такий підхід С. М. Бібіков та Г. Ф. Коробкова піддали критиці (на користь тваринництва). Палеоботаніки (З. В. Янушевич, Г. О. Пашкевич) також вельми стримано оцінюють землеробський потенціал спільноти, пристосований до примітивного способу обробки ґрунтів та зібраного врожаю. Нечисленні знахідки зерен та відбитків злаків у керамічному тісті свідчать, що за Трипілля А висівали плівчасті пшениці (одно- та двозернянка), ячмінь голозерний та плівчастий, просо, овес, горох. На етапах розвиненого та пізнього Трипілля кількість знахідок зерен зростає в десятки разів. Серед основних культур — пшениця двозернянка, голозерний ячмінь та горох. Злаки підбиралися найневибагливіші, придатні для вирощування у кліматичних умовах Українського Лісостепу, але з посередніми смаковими якостями. Збіжжя використовували для приготування каші, хліб не випікали.

Обробка легких фунтів здійснювалася за допомогою палок-копачок та мотик із наконечниками з рогу, сланцю та міді. Додаткове розпушення грудок проводили за допомогою рогових рал. С. М. Бібіков припускає можливість існування орного землеробства з використанням тяглової сили волів, але доказів оранки у трипільців поки що не знайдено, тому питання залишається дискусійним. У розпушену землю висівали зерна або закопували цілі колоски. Збір урожаю здійснювався за допомогою серпів, що мали дерев'яну чи кістяну основу та лезо, складене з кременевих вкладнів. Такі знаряддя забезпечували збір урожаю у стислі строки. Н. М. Скакун установила наявність молотильних дощок зі вставленими в них крем'яними скалками. Такі знаряддя забезпечували якісніший обмолот зернових. Зберігали врожай у тарному посуді з покришками.

Скотарство лишалося провідною галуззю комплексного господарства трипільців. Остеологічні колекції засвідчують м'ясо-мол очний характер тваринництва. На думку О. П. Журавльова, в Наддністрянщині переважав м'ясний, а на Південному Бузі — молочний напрямок. Вивчення тваринництва засвідчує й інші часові та регіональні особливості. Так, за раннього Трипілля скотарство поступалося мисливству, що засвідчують, зокрема, кількісні показники остеологічних знахідок. Рішуча перевага домашніх тварин над дикими стає помітною з середнього Трипілля. Під час міграцій знижувалося поголів'я свиней і зростало — дрібної рогатої худоби. Проте основну роль протягом усієї історії Трипілля відігравала велика рогата худоба, що забезпечувала майже 90 % споживчого раціону. Свинарство в періоди стабільності утримувало другу позицію, а дрібне скотарство — третю. Собаки охороняли тварин на пасовиськах. Нечисленні знахідки кісток коня вказують найімовірніше на те, що це був об'єкт полювання. Утім, на думку С. М. Бібікова, трипільський ареал був одним із осередків доместикації коня.

Роль мисливства та рибальства зростала в періоди міграцій та колонізації нових земель. У ранній період (Трипілля А) полювання навіть переважало порівняно зі скотарством. Промисловими тваринами були насамперед копитні (благородний олень, лось, кабан), що давали близько 75 % здобичі. Тобто беззастережно переважав м'ясний, а не хутряний напрямок мисливства. Знахідки численних гачків із кістки та міді й гарпунів указують на розвиток рибальства, що мало підсобний характер. Серед виловленої риби переважають сом та верезуб.

Духовна культура

Духовний світ племен КІС Кукутені-Трипілля, породжений ідеологією землеробських культур Переднього Сходу, все ще лишається доволі складним для розуміння та інтерпретації. За даними джерел, центральною фігурою пантеону був образ жінки-матері — Великої богині родючості. Він утілений в тисячах глиняних статуеток, різного роду амулетах, у десятках тисяч посудин. Всі інші образи трипільського мистецтва, посту лаючись головному, обіймали місця довкола трону Великої богині. Серед її строкатого супроводу особливою пошаною був оточений бик — охоронець і запліднювач. Поліейконічні образи жінки-бика засвідчують інтимний характер стосунків указаних істот. Серед інших супутників-Великої богині (здебільшого в орнаментиці посуду) особливо популярним був змій-дракон, який виконував функції супутника, охоронця й водночас спокусника жінки. Дракони оповивають пишногруді посудини, оберігаючи образ богині й уміст ємності. Нечисленні персонажі чоловічої статі лише пробиваються до почесного місця біля трону Великої богині. Роль чоловіків в ідеології стає помітнішою на схилку існування спільноти, за умов кризи господарчої системи енеолітичної Старої Європи.

Модель світобудови охоплювала підземний світ, наземний простір із рослинами, живими істотами та небесну сферу. Така тричленна модель світу стає панівною саме за доби енеоліту. Про це свідчить, зокрема, аналіз орнаментальних композицій, тлумачення яких здійснив російський археолог Б. О. Рибаков (1965; 1981). Впадає в око чітко позначена горизонтальна зональність рельєфних, заглиблених та мальованих композицій, в яких проявляється структурний поділ на три сфери. В них відбуваються здебільшого не завжди зрозумілі дії різних антропо- та зооморфних персонажів, проростання та буяння рослин, що зрештою еволюціонують в образи багатоярусних антропоморфних істот. Останні трансформуються в універсальний образ світового дерева (дерева життя), оточеного різними персонажами, в тому числі й знаками солярного та місячного циклів. Нерідко горизонтальні фризи заповнені так званими "лицьовими" мотивами, рельєфними грудьми, іншими рисами образу все тієї ж Великої богині-Матері, оповитої зміями. Небесну сферу позначали підвішеними напівовалами, сонячними та місячними символами, а земну символізувала миска з намальованими зернами. Підземний світ передавала чорна фарба.

Знакова система Трипілля постала з умовно-символічного напряму мистецтва, її творці уникали спокуси сліпого копіювання реального світу, хоча й мали його на увазі. Вони розробили складну систему комбінацій знаків. Дослідження їх на мальованому посуді середнього та пізнього Трипілля здійснив Т. Ткачук. Загалом він виділив із орнаментів на кераміці 280 знаків та знакових композицій. Орнаментальні композиції, на думку дослідника, виступали сукупностями знаків, що допомагали регламентувати стосунки суспільства з вищими силами. Йдеться також про автохтонність знакової системи Трипілля як самостійного осередку піктографії. Такі знаки ще не можна вважати писемністю, хоча вони вже були формою передавання інформації.