Археологія України - Залізняк Л.Л. - Культура лійчастих кубків

Під назвою Лендель до енеоліту Європи входить культурно-історична спільнота, що включала низку споріднених культур: моравську мальовану, пізньо-стрічкову мальовану, Зимно-Злоту, Гощу-Вербковицю та ін. Лендель обіймав терени Угорщини, Словаччини, Австрії, Польщі та Західної України (Волинська, Львівська, Рівненська області). Назва спільноти походить від поселення Лендель на Півдні Угорщини. Походження Лендели дослідники пов'язують з неолітичними культурами Тиса та Вінча. Селища були розташовані на високих мисах або на дюнах, іноді їх оточували рови. Будівлі заглиблені або наземні, за формою — прямокутні, трапецієподібні з двосхилим дахом. Цвинтарі ґрунтові з похованнями, здійсненими за ритуалом кремації або інгумації в супроводі посуду, намиста з мушлі, мідних діадем, браслетів, обручок. Господарство мало тваринницько-землеробський ухил, мисливство та збиральництво відігравали допоміжну роль. Розвинуте кременеобробне виробництво документується шахтами (Свентокшицькі) та майстернями, де з довгих пластин виготовлялися ножі, скребачки, вкладні серпів. Знахідки мідного шлаку, фрагментів тиглів та сопел (Злота) засвідчують місцеву обробку імпортованої міді. Кераміка представлена лискованим посудом витончених форм (глечики, миски та чаші на високих піддонах). На ранній фазі геометричний візерунок виконували білою, червоною або жовтою фарбами, середній властива неорнаментована кераміка, а пізній — декор із ямок. Поховання домашніх тварин, посуд з антропоморфними та зооморфними рисами, пластика характерні для аграрних культів. У розвитку Пенделя України та Польщі дослідники виділяють ранню (Зимно-Злота) й пізню (Гоща-Вербковиця) культури. Першій властива мальована, другій — лискована кераміка. Миски та біконічні посудини прикрашалися по ребру ямками або наліпками (поселення Костянець, Вербковиця, Гоша; могильник Голишів). Лендель пройшов чотири етапи розвитку (V тис. до н. е., за каліброваними датами), зафіксовані контакти з Поліаром та КІС Кукугені-Трипілля.

Культура лійчастих кубків

Одним із масштабних явищ Північної та Центральної Європи пізнього неоліту — раннього енеоліту була культура лійчастих кубків. її ареал у IV тис. до н. е. визначено від узбережжя Балтики до Чехії та Словаччини й від Голландії до Волині. На теренах України виявлено близько 50 поселень на заході Волинської та Львівської областей у басейні Західного Бугу та на лівих притоках Верхнього Дністра. Культура сформувалася у нижній течії Вісли та Л аби на місцевій неолітичній основі, за сильних південних впливів. Серед дослідників українського сегмента цієї культури, що вивчається протягом століття, А. Цинкаловський, М. Смішко, Ю. Захарук, М. Пелещишин. Краще досліджені поселення Зимно, Малі Грибовичі, Лежниця, Вінники, Тадані. Переважає висока топографія поселень на мисах та вершинах Розточчя. Забудова складалася із наземних жител, що мали заглиблену частину. Плетені стіни обмащували глиною. Заглиблені частини мали іноді обпалене дно, ймовірно, для зберігання зерна. Житла обігрівалися за допомогою округлих глинобитних печей на дерев'яному каркасі. Посуд — ліплений, з домішками піску та шамоту в тісті, з підлошеною поверхнею. Характерною особливістю посудин було лійчасте оформлення вінець. Розтрубні вінця та плічка декоровані заглибленим візерунком (насічки, лунки, відбитки зубчастого штампу та мотузки). Переважають ялинкові композиції, валики на шийці, наліпи у вигляді літер "М" та "Л". Артефакти з міді обмежені пласкими клинцевими сокирами та прикрасами. Основними матеріалами для виготовлення знарядь праці лишалися кремінь і камінь (вкладні серпів на довгих платівках, вістря, проколки, свердла, клинцеві сокири, долота, вістря стріл). Відомі також мотики з кістки та рогу. Поховальний ритуал — випростані поховання на фунтових цвинтарях та під курганами. Пам'ятки цієї культури синхронізують із ранньою фазою Трипілля СІ. її носії зрештою витіснили трипільців із Верхньої Наддністрянщини. Імпорти трипільського посуду та жіночих статуеток знайдено на базових поселеннях культури, а лійчастий посуд — на селищах Трипілля. Фінал культури лійчастих кубків пов'язують з приходом носіїв культури кулястих амфор.

Пам'ятки типу Пивиха

Не менш потужного тиску пізньотрипільські племена зазнавали на фазі СІ і з протилежного боку. На обох берегах Дніпра, від Надпоріжжя до гирла Стугни, В. М. Даниленко дослідив своєрідну групу пам'яток, названих за поселенням Гора Пивиха (поблизу с. Максимівки Кременчуцького району Полтавської області). Виявлено вже більш як 20 пунктів. М. М. Чередниченком проведено розкопки на селищах Пріся та Лиса Гора на Полтавщині. Пивихинські старожитності вивчає Л. В. Лазоренко, який зібрав інформацію про три поховання, досліджені на Черкащині. В кургані поблизу с. Сушки горщик типу Пивиха стояв на спині трипільської статуетки в оточенні трьох черепів (рис. 6). Керамічний комплекс складався із ліпних плоскодонних горщиків, декорованих насічками, перлинами, защипами, наколами, мотузкою. У тісті виявлено домішки потовченої мушлі, волосин із річкових намулів, кварто. Пивихинці витіснили трипільське населення групи Коломийщина І із Дніпровського Правобережжя.

Рис. 6. Матеріали з поховань пивихинської культури:

1,2—з могили поблизу с. Сушки; 3 — з могили поблизу с. Дирдине; 4 — із с. Самовиця

(за А. В. Лазоренком)