Археологія України - Залізняк Л.Л. - Економічний розвиток, соціальна структура й етнічний склад населення

Основою господарства античних поселень було землеробство, що базувалося на дрібному громадянському землеволодінні. Для виробництва продукції використовувалися землі, розташовані поблизу населених пунктів. У Нижньому Побужжі та в околицях Ніконія зафіксовані сільські поселення, представлені трьома типами. Це невеликі поселення-хутори, площею 0,2 га, поселення середніх розмірів, площею 2—8 га. Третій тип представлений великими поселеннями площею 50—80 га. На сільських поселеннях простежуються групи житлових і господарських землянок та напівземлянок, а також господарські ями. Такі комплекси атрибутуються як "модулі" або "кущі". Переважна більшість із них складалася із житлового ядра, навколо якого групувалися землянки та напівземлянки менших розмірів, зернові й господарські ями. Кожен "модуль" був розташований ізольовано від інших, а простір між ними використовувався для вирощування городини та зернових. Такі "модулі" слід розглядати як окремі ойкоси (господарства) сімей колоністів, з яких формувалися як невеликі, так і значні за площею поселення.

Верховним власником землі в античному світі була громадянська община, яка надавала земельні ділянки першим колоністам, а також тим, хто прибув пізніше (етики). Відомо, що друга й наступні хвилі переселенців мали обмежені права порівняно із сім'ями першопоселенців та їхніх нащадків. Наділи епойків були меншими за розмірами, а якість землі — гіршою. Це призвело до утворення в громадянському колективі полісної аристократії, ущемлення політичних прав епойків і спричинило соціальні конфлікти між нащадками першопоселенців і представниками нових хвиль переселенців.

До останнього часу наявність соціальних конфліктів у середовиші колоністів була лише темою теоретичних дискусій. Нещодавно вона знайшла підтвердження після знаходження нового епіграфічного джерела з Ольвії. У ньому йдеться про конфлікт між першопоселенцями і епойками. Його вдалося вирішити завдяки введенню культу "розумного дельфіна", тобто Аполлона Дельфінія — головного божества Мілета. Внаслідок якихось не з'ясованих поки що обставин громадянський мир у полісі було відновлено, а епойків зрівняли у правах з нащадками першопоселенців. Про це свідчить заміна культу Аполлона Лікаря культом Аполлона Дельфінія, який відображає політичну ситуацію і засоби вирішення соціального конфлікту за тих часів.

Поряд з освоєнням сільських територій відбувається процес зародження і становлення ремесла, яке було тісно пов'язане з сільським господарством і спрямоване на задоволення потреб поселенців. Про характер організації ремісничого виробництва з огляду на вкрай обмежений обсяг джерел говорити щось напевне поки що важко. Проте археологічні дослідження Березані та сільських поселень свідчать, що тут велася переробка вовни, існували ткацтво, гончарство, обробка кістки та інші види ремесел, які концентрувалися в ойкосах і мали переважно домашній характер. Виняток становили лише металургія та металообробка, які через складність технології виробництва потребували спеціалізованих майстерень. Вони були зосереджені на Березані та в Ольвії.

Даних про розвиток ремесел у боспорських центрах дуже мало і вони досліджені нерівномірно. Краще вивчено металообробне виробництво, сліди якого археологічно зафіксовані у Пантікапеї і Ториці. Другою половиною VI— V ст. до н. е. в Пантікапеї датуються залишки чотирьох невеликих бронзоливарних майстерень. Уже в цей час вони групувалися разом і складали ремісничий квартал (рис. 4). У майстернях виготовлялася насамперед зброя, а пізніше в Пантікапеї почалося виробництво предметів торевтики. Бронзоливарне виробництво на зламі VI—V ст. до н. е. існувало і в азійській частині Боспору, в Фанагорії, де в цей час відливали статуї.

Рис. 4. Квартал ремісників Пантікапеї

(за М. Ю. Трейшером. Малюнок М. В. Львова)

Про інші галузі боспорського ремесла говорити щось напевно важко. Однак наявність у боспорських центрах гончарних печей VI—V ст. до н. е. свідчить про те, що в цей час уже було налагоджено виробництво кераміки, хоча керамічна тара цього часу вся привізна, що дає підстави зробити висновок про відсутність місцевого виробництва амфор та вина. Слід також зазначити наявність на ранньому етапі існування боспорських міст будівельного ремесла (рис. 5).

На певному рівні розвитку господарства виник обмін, а в подальшому внутрішня торгівля. Але це зумовлювалося не значним галузевим поділом праці, а життєвою необхідністю отримати той продукт, знаряддя праці або побутову річ, які не могли бути виготовлені в окремих невеликих ойкосах. у Нижньому Побужжі уже в першій половині VI ст. до н. е. фіксується обмін із застосуванням грошового еквівалента, роль якого виконували монети-стріли, семантично пов'язані з культом Аполлона Лікаря. У другій половині VI ст. до н. е. на зміну монетам-стрілам приходять монети-дельфіни (рис. 6).

Розвиток сільськогосподарського виробництва і ремесла спричинив появу в середині — другій половині VI ст. до н. е. срібної монети, яка карбувалася в Пантікапеї. Поява грошового еквівалента була зумовлена доволі високим рівнем внутрішнього ринку Пантікапею. Однак на сільських поселеннях, в околицях боспорських міст, поки що не знайдено монет, хоча зафіксовані привізні амфори та столовий посуд. Це свідчить про те, що їхній внутрішній ринок перебував ще в зачатковому стані, а самі поселення являли собою сільську територію міст, яка оброблялася їхніми мешканцями. Інші античні центри регіону свою монету в архаїчний період ще не карбували.

Рис. 5. Типи кладок житлових і громадських споруд VI — першої половини

V ст. до н. е. (за С. Д. Крижицьким)

Рис. 6. Монети у вигляді дельфіна

В архаїчний період почала зароджуватися також зовнішня торгівля. Вона базувалася в основному на вивозі до Середземномор'я та Малої Азії продукції сільського господарства. Натомість до Нижнього Побужжя привозили маслинову олію в амфорах, а також ремісничі вироби. Мешканці Ніконія доставляли вино та маслинову олію із Хіоса, Лесбоса, Фасоса, Самоса та інших центрів (рис. 7).

Рис. 7. Імпортні амфори другої половини VII—VI ст. до н. е.:

1, 2, 3, — Хіос; 4 — Лесбос; 5 — Самос; б — Фасос; 7, В, 9 — не встановлені центри

Наявність привізних товарів, передусім вина і маслинової олії в амфорах, свідчить про певний розвиток зовнішньої торгівлі на Боспорі. Ввіз продукції в амфорах із Малої Азії, Хіоса, Самоса, Клазомен, а пізніше і з інших центрів дає підстави вважати, що в господарствах боспорських греків вироблялася певна кількість товарної продукції, яка експортувалася в інші центри.

В архаїчний період греки проникають у дельту Дону, де в районі сучасного м. Таганрога археологічно фіксується грецька апойкія. Трохи пізніше у цьому районі складається локальний варіант скіфської культури й виникає Єлизаветівське городище. З часом воно стало центром, через який здійснювалися зв'язки греків із варварським населенням. Причому вивозили вони не тільки вино, а й інші товари. Проте головними торговельними партнерами боспорських греків у цей час виступали не скіфи, а сінди та меоти.

Про розвиток зовнішньоторговельних зв'язків Тіри, Ніконія та Херсонеса нам відомо мало. Проте виявлені під час розкопок залишки імпортної кераміки, зокрема амфор, свідчать, що й до цих центрів привозилися товари з інших районів античного світу, очевидно, в обмін на продукти харчування. Господарство згаданих центрів у цілому було натуральним, що підтверджується порівняно пізнім початком карбування власної монети.

Громадянський колектив, який становив основну масу населення поліса, складався з дрібних вільних виробників, однорідних за своїм соціальним і майновим станом, а праця рабів та інших соціально залежних груп населення суттєво не впливала на процес матеріального виробництва. Хоча в архаїчний період уже розпочинається процес м&янової та соціальної диференціації, спричинений політичною дискримінацією епойків, обмеженням їхніх прав, порівняно з нащадками першопоселенців. Саме ці останні становили еліту поліса. Із їхнього середовища до моменту зрівняння в політичних правах з епойками, як це було в Ольвії, формувалася правляча верхівка. Отже, сьогодні вже немає підстав вести мову про становлення в архаїчний період у Північному Причорномор'ї рабовласницької системи господарства, адже вирішальну роль у процесі матеріального виробництва тут відігравали дрібні вільні виробники, що було характерно для античного світу в цілому.

Тривалий час вважалося, що вже в архаїчний період у Північному Причорномор'ї відбувався процес змішування греків-колоністів із варварами, унаслідок чого населення античних поселень було етнічно неоднорідним. Проте з цим погодитися важко. Внаслідок особливостей соціально-економічного устрою громадянської общини доступ до неї не громадян обмежувався. Тому будь-яке етнічне змішування першопоселенців, безумовно, громадян, з аборигенним елементом уявляється малоймовірним, тим більше, що за часів грецької колонізації в околицях більшості античних центрів він був відсутнім.

Слід ураховувати, що до складу грецьких поселенців входили представники цілої низки етнічних груп як із території материкової Греції та островів Егейського моря, так і з Малої Азії. А це накладало певний відбиток не лише на етнічний склад населення поселень Північного Причорномор'я, а й на його матеріальну культуру. Навіть коли поруч із греками й мешкали якісь невеликі групи аборигенів, ні про яку етнічну "метисацію" чи асиміляцію не лише в архаїчний період, а й значно пізніше, вести мову не можна. В кількісному відношенні тут переважали етнічні елліни, що добре ілюструється як матеріальною культурою, так і релігійними уявленнями.