Археологія України - Залізняк Л.Л. - Нижнє Побужжя і Нижнє Подністров'я

Класичний період в історії Греції та Східного Середземномор'я (V — третя чверть IV ст. до н. е.) — доба розквіту полісів та еллінської культури. Наприкінці V ст. до н. е. піднесення матеріального виробництва й розвиток товарно-грошових відносин спричинили кризу полісної соціально-політичної організації. В античних центрах Північного Причорномор'я, з огляду на їхнє розташування на далекій північній окраїні грецької ойкумени, розвиток історичних процесів, економіки та соціальних відносин відбувався дещо повільніше і мав свою специфіку (рис. 11).

Рис. 11. Античні держави Північного Причорномор'я

Нижнє Побужжя і Нижнє Подністров'я

У першій половині V ст. до н. е. у Нижньому Побужжі відбувався процес ліквідації античних сільських поселень, що контролювалися Ольвією. Він розпочався на зламі першої і другої чверті й завершився до середини V ст. до н. е. Залишивши свої поселення, частина їхніх мешканців переселилася до міста та його найближчих околиць, де близько середини V ст. до н. е. виникає так зване передмістя. Хронологічно переселення до Ольвії мешканців сільських поселень збігається з розповіддю Геродота про наявність у місті оборонних мурів, хоча найраніші залишки захисних споруд датуються не раніше першої половини IV ст. до н. е.

Зникнення сільських поселень було викликане погіршенням воєнно-політичної ситуації в регіоні, що змусило мешканців хори залишити нажиті місця. Однак це явище не можна розглядати як суто локальне, оскільки в цей же час припиняється життя на сільських поселеннях Нижнього Подністров'я та околицях Істрії. Така зміна ситуації зумовлювалася просуванням зі сходу нових груп кочового скіфського населення. Після перемоги над Дарієм скіфські правителі перейшли до політики експансії щодо сусідніх територій. Царські скіфи підкорили населення Лісостепу, а в 496 р. до н. е. здійснили рейд до Херсонеса Фракійського. Як наслідок цих подій можна розглядати початок карбування скіфським царем Скілом монети в Ні копії у перші десятиліття V ст. до н. е. Цей правитель, вихований в еллінському дусі своєю матір'ю-гречанкою, узяв під своє заступництво грецьке населення Нижнього Подністров'я та Нижнього Побужжя. Беручи до уваги дату карбування монет Скіла, можна стверджувати, що припинення життя на античних поселеннях відбулося уже після цієї події.

Зникнення сільських поселень збігається зі зміною у другій чверті V ст. до н. е. скіфських династій, що сприяло становленню Ольвії та Ніконія як транс-агентів із вивозу хліба уже зі Скіфії до Середземномор'я. З метою реалізації своїх економічних інтересів Скіфське царство прагнуло встановлення жорсткого контролю над полісами регіону (варварський протекторат)', що для греків мало як позитивні, так і негативні наслідки. Припинення життя на більшості античних сільських поселень і скіфський протекторат, встановлений над Ольвією, мали призвести до негативних змін в економіці міста. Проте археологічні дослідження не зафіксували появу значних кризових явищ. Навпаки, в цей час намітилася активізація будівельної діяльності. В нумізматиці з'являються литі монети -"аси" із зображенням Медузи Горгони, а дещо пізніше — Деметри та полісної емблеми — орел на дельфінії. В середині V ст. до н. е. починається карбування срібної монети, що свідчить про піднесення економіки міста. У першій половині V ст. до н. е. тут активно розвивається ремісниче виробництво, а в наступні десятиліття у місті виникає гавань, розширюються торговельні зв'язки. Сільське господарство концентрується в околицях Ольвії, де у V— IV ст. до н. е. існували окремо розташовані житлово-господарські комплекси.

Поява в Ольвії значної кількості сільського населення супроводжувалася змінами у соціальному складі населення і посиленням соціальної напруженості. Це спонукало міську еліту здійснювати заходи, спрямовані на подолання суперечностей в суспільстві і встановлення дієвого контролю за масою прийшлого населення порівняно невисокого достатку. Зайве населення залучалося до будівництва та ремесел, частина його осіла в передмісті, де продовжувала займатися сільським господарством на землях поліса або заможних ольвіополітів. Загострення ситуації у сфері соціальних стосунків змушувало консолідуватися заможну верхівку населення з метою захисту своїх інтересів. Інструментом проведення в життя зовнішньої і внутрішньої політики елітарної верхівки в Ольвії стала тиранія, інститут якої фіксується тут у першій чверті V ст. до н. е. Особливості економічного розвитку Ольвії у V ст. до н. е. дають підстави стверджувати, що соціальною основою ольвійської тиранії були оптові купці. Цей кількісно невеликий прошарок населення отримував великі прибутки від посередницьких операцій і був заінтересований у збереженні усталеного порядку речей. Загальна ж маса громадян-землевласників не могла бути вдоволена ситуацією, що склалася. Це вело до загострення суперечностей між порівняно невеликою групою заможних торговців, підтримуваних тираном, і більшістю населення поліса.

Сьогодні важко сказати, що спричинило падіння тиранії і відновлення демократії в Ольвії. Найімовірніше, це було пов'язано зі зміною характеру верховної влади у скіфів і появою у ній еллінофільського угруповання. Звільнення від скіфського протекторату і повалення тиранії сприяли вирішенню соціальних конфліктів між невеликою групою багатих торговців і загальною масою населення. Показово, що з початку IV ст. до н. е. з громадського життя Ольвії зникають аристократичні союзи мольпів, орфіків, нуменіастів та ін., — опора тиранічного режиму. А на політичній арені з'явилися внутринньородові, кланові релігійні товариства. Характер демократичних перетворень, здійснених після повалення тиранії, дає підстави стверджувати, що в Ольвії на початку IV ст. до н. е. був установлений помірний демократичний режим з доволі помітним елітарним забарвленням. Новий політичний устрій відображав інтереси насамперед громадян-землевласників, чиї права раніше обмежувалися, а не всього вільного населення поліса.

В останній третині V ст. до н. е. починається процес реколонізації хори, який особливо активізувався на зламі V—IV ст. до н. е. До першої чверті IV ст. до н. е. дослідники відносять появу цілої низки поселень на місцях архаїчних пам'яток та в нових районах. У цей час хора Ольвії досягає своїх максимальних розмірів. Реколонізація Нижнього Побужжя була тісно пов'язана з припиненням скіфського протекторату, поваленням місцевої тиранії і переходом до демократичної системи управління. Цілком можливо, що процес інтенсивного осідання кочовиків, що значно посилився в IV ст. до н. е., зумовив економічну заінтересованість правлячої верхівки скіфського суспільства в розширенні сільських територій Ольвії, де могла осісти певна частина збіднілих кочовиків, які сплачували данину ватажкам скіфів.

Характерною особливістю сільських поселень початку — першої половини IV ст. до н. е. була наявність на них землянок і напівземлянок. Використання таких жител у Нижньому Побужжі було закономірним явищем. Це зумовлювалося доступністю цієї простої за конструкцією будівлі для основної маси населення, яке починало життя на новому місці і, звичайно, було обмежене в засобах. Лише після розвитку сільськогосподарського виробництва на нових місцях у порівняно широких масштабах у мешканців поселень з'явилася можливість перейти до наземного сирцево-кам'яного домобудівництва.