Археологія України - Залізняк Л.Л. - Східний Крим і узбережжя Керченської протоки

Попри зникнення античних сільських поселень на лівому березі Дністровського лиману, в V—IV ст. до н. е. Ніконій продовжує активно розвиватися. Одночасно зі спорудженням оборонної стіни тут починається наземне сирцево-кам'яне домобудівництво. Напівземлянки більш раннього періоду відходять у минуле. Розвиток Ніконія після зникнення архаїчних сільських поселень пов'язаний насамперед із переселенням сюди греків — мешканців лівого берега Дністровського лиману. Нам невідомо, як саме відбувався цей процес, однак дані про аналогічне явище у Нижньому Побужжі дають підстави припустити, що в районі Ніконія мали місце ті ж процеси, що раніше спостерігалися в Ольвії. Мешканці Ніконії продовжували займатися сільським господарством у безпосередній близькості від городища. Певного рівня досягло ремесло, яке в основному мало домашній характер.

Південно-Західний та Північно-Західний Крим

Протягом V — першої половини IV ст. до н. е. територія раннього Херсонесе була невеликою. Однак навколо міста було зведено оборонні споруди, в межах яких поряд із житловими будинками зводилися перші храми. Процес становлення тут поліса як сталої соціально-політичної структури активно відбувався на зламі V—IV ст. до н. е., коли в Херсонесі почалося карбування власної монети. Економіка базувалася на сільському господарстві. Перші земельні ділянки члени херсонеської громадської общини отримали поблизу міста, а згодом відбулося розмежування Маячного півострова, який із суходолу захищали два ряди оборонних стін, і земель на північному березі Гераклейського півострова. У класичний період починає розвиватися ремесло, що сприяло піднесенню внутрішньої торгівлі, яка базувалася на обміні продуктів сільського господарства на ремісничі вироби. З початку IV ст. до н. е. цей обмін здійснювався за допомогою грошей.

Заснована у третій чверті VI ст. до н. е. в Північно-Західній Тавриці Керкінітіда поки що залишається єдиним більш-менш ґрунтовно дослідженим античним поселенням. З часу свого виникнення й до третьої чверті IV ст. до н. е. вона була невеликим автономним полісом. Якісний стрибок у розвитку Керкінітіди, що мав наслідком її урбанізацію, відбувся у 70—60-ті роки V ст. до н. е. У цей час місто було обнесене захисною стіною, а внутрішній простір поділений на приблизно однакові ділянки, на яких розміщувалися садиби громадян. Замість землянок, у яких мешкали перші поселенці, було зведено наземні будинки античного типу. Регулярне планування традиційно міського типу свідчить, що саме в цей час завершився процес архітектурного формування поліса. У першій третині V ст. до н. е. в Керкінітіді з'являються перші монети, що за своєю формою нагадували наконечники стріл. Пізніше тут було налагоджено виробництво нового типу монет. Уведення в обіг монети засвідчило початок розвитку ремесла та внутрішньої торгівлі, проте основним заняттям населення усе ж залишалося сільське господарство, зокрема хліборобство. На початку V ст. до н. е. Керкінітіда потрапила під скіфський протекторат і сплачувала данину кочовикам.

Східний Крим і узбережжя Керченської протоки

Якщо в V ст. до н. е. у Херсонесі відбувався процес становлення поліса, то на території Боспору вже почала формуватися централізована держава, до складу якої увійшли міста і різнотипні поселення. Нині встановлено, що саме активізація кочових скіфів після переможної війни з Дарієм сприяла консолідації боспорських греків і стала основною передумовою утворення сіммахії (союзу) та релігійної амфіктіонії (об'єднання) боспорських міст, що перебувала під патронатом Аполлона. Союз очолив представник аристократичного роду Археан акти дів. Вихідці з цієї сім'ї очолили також військові сили союзників.

Центром боспорської сіммахії став Пантікапей, який у цей час посів провідне місце в економічному розвитку регіону. В місті було зведено храм Аполлона, який став релігійним захисником нового об'єднання (рис. 12).

Після утворення сіммахії активному освоєнню сільських територій на Керченському півострові завадили скіфські напади. Свідченням реальної загрози, що нависла над боспорськими містами, є будівництво так званого Тірітакського валу та ранньої оборонної стіни Тірітаки на залишках будівель кінця VI ст. до н. е.

Рис. 12. Храм Аполлона в Пантікапеї (за І. Р. Пічікяном)

Невідомо, як саме відбувалася варварська експансія, проте цілком можливо, що агресивні дії кочовиків проти грецьких міст по обох берегах Керченської протоки зумовлювалися сезонними перекочуваннями скіфів через неї. Саме бажанням перекрити маршрут сезонних пересувань скіфів зі Східного Криму на азійський бік Боспору, про що оповідає Геродот, і тим самим захиститися від несподіваних набігів кочовиків, пояснюється об'єднання грецьких міст у сіммахію та будівництво ними Тірітакського валу в першій чверті V ст. до н. е.

Проте не всі боспорські поселення увійшли до складу нового об'єднання. Той факт, що Німфей та інші античні центри, розташовані в південній частині Керченського півострова, залишилися поза захищеною валом територією, свідчить, що надполісне об'єднання було справою добровільною і, зрештою, залежало від воєнно-політичного стану кожного конкретного античного центру. В цьому відношенні показовим є той факт, що, коли Пантікапей та античні населені пункти, розташовані на північ від Тірітаки, близько 480 р. до н. е. увійшли до складу боспорської сіммахії і спільними зусиллями почали зведення ліній стратегічної оборони проти скіфів, Німфей та грецькі поселення, що перебували під його контролем, найімовірніше, не стали членами цього об'єднання, а в стосунках зі скіфами здійснювали самостійну політику. Комплекс археологічних матеріалів, що є в розпорядженні дослідників, дає підстави припустити наявність на певному хронологічному відтинку скіфського протекторату або ж тісних воєнно-політичних зв'язків між скіфськими правителями і Німфеєм. Підтвердженням цього могла б слугувати ліпна кераміка та некрополь даного центру.

Наявні джерела сьогодні не дають можливості ані спростувати, ані підтвердити ці припущення. Однак подальші події і, зокрема, вступ Німфея до Афінського морського союзу свідчать про існування на Боспорі певної опозиції об'єднавчим зусиллям Археанактидів. З боку Німфея це була тривала цілеспрямована політика, зумовлена пошуком сильних союзників, адже протистояти боспорській сіммахії цей поліс міг лише завдяки зовнішній підтримці.

Усе це певною мірою підтверджує висновок тих дослідників, які вважали, що навколо Пантікапею об'єднувалися лише грецькі центри, розташовані на Керченському півострові, в межах захищеної Тірітакським валом території. Водночас античні міста, засновані на південь від Тірітаки та на сучасному "Німанському півострові, залишалися самостійними, хоча й підтримували певні зв'язки з боспорською сіммахією. Якщо це так, то необхідність проведення комплексу заходів, пов'язаних зі зведенням стратегічної оборонної лінії на Керченському півострові, була основною причиною об'єднання боспорських греків у сіммахію перед лицем скіфської загрози. Адже жоден із античних центрів самостійно не міг активно протистояти варварській експансії.

За повідомленням Діодора Сицилійського, у 438/437 р. до н. е. Спарток, за походженням фракієць, здійснив державний переворот у Пантікапеї. Він усунув від управління Археанактидів й захопив владу на Боспорі. Це призвело до розпаду сіммахії боспорських міст і зумовило перехід від федеративного над-полісного політичного та релігійного об'єднання до централізованої держави. Прихід до влади Спартока диктувався інтересами досить могутньої верстви населення, головним чином Пантікапею, яка прагнула насамперед встановити дієвий контроль за експортом хліба до Середземномор'я. Політичні противники Спартока змушені були втікати до Феодосії, де вони перебували ще за часів правління наступного боспорського тирана Сатира.

Наприкінці V ст. до н. е. до складу нового державного утворення було приєднано Німфей, а також грецькі міста на сучасному Таманському півострові, зокрема Фанагорію. А на зламі першої і другої чверті IV ст. до н. е. цар Левкон І після тривалої і напруженої війни підкорив Феодосію.

За часів правління Левкона І значно розширилися межі Боспорського царства на сході, де прикордонним населеним пунктом стала Горгіппія зі своєю зручною гаванню. Як вважають дослідники, за часів його правління територія Боспорської держави сягала близько 5 тис. км2.

Наявні джерела засвідчують, що в цей час на території сучасних Керченського, Таманського півостровів та в Синдіці остаточно сформувалася Боспорська держава територіального типу, близька за своїми ознаками, але не адекватна елліністичним монархіям. Вона об'єднала під своєю егідою як численні грецькі поліси, так і варварське населення.