Археологія України - Залізняк Л.Л. - Нижнє Подністров'я останньої чверті IV — середини ІІІ ст. до н. е.

Збільшення вивозу сільськогосподарської продукції через Ніконій сприяло поступовому відродженню життя на залишених раніше поселеннях і виникненню на лівому березі Дністровського лиману нових. Вторинне освоєння лівобережжя Дністровського лиману розпочалося завдяки значному припливу населення у цей район. Землеробські поселення того часу в околицях Ніконія ще не досліджені. Проте сьогодні є всі підстави стверджувати, що, поряд із хорою цього античного центру та грецькими сільськими поселеннями в його окрузі, на лівому березі Дністровського лиману існувала значна кількість скіфських поселень, економічно пов'язаних із Ніконієм. Значну роль у житті цього району відігравали кочові скіфи, які лояльно ставилися до грецького населення, й водночас експлуатували своїх осілих одноплемінників, беручи з них данину.

На правому березі Дністровського лиману в IV—III ст. до н. е. також фіксується поява сільських поселень. Цей процес став передумовою економічного піднесення, яке переживала Тіра. Близько середини IV ст. до н. е. ЇЇ північно-східний район був обнесений захисною стіною. У другій половині IV — на початку III ст. до н. е. починається карбування полісної монети, що засвідчило не лише розвиток внутрішнього ринку, а й збільшення товарної спрямованості економіки.

Нижнє Побужжя у другій половині III — І ст. до н. е.

У середині III ст. до н. е. Ольвія вступає в смугу економічної кризи. Причини і характер цього явища крилися у тих процесах, що відбувалися на Балканах та в інших районах Північно-Західного Причорномор'я. Близько середини III ст. до н. е. більшість сільських поселень і садиб ольвійської периферії, розташованих на правому березі Бузького лиману, припиняють своє існування. Беручи до уваги, що економічне піднесення Ольвійської держави наприкінці IV — у першій половині III ст. до н. е. зумовлювалося розширенням сільських володінь, то кризові явища, відмічені у другій половині III ст. до н. е., слід пов'язувати насамперед із припиненням господарської діяльності на поселеннях Нижнього Побужжя. Хоча в безпосередній близькості від Ольвії і на лівому березі Бузького лиману на поселеннях знайдено матеріали другої половини III — середини II ст. до н. е. Проте обсяги виробництва сільськогосподарської продукції тут значно скоротилися. Це, своєю чергою, призвело до негативних наслідків у соціальній сфері. Відсутність нормального постачання продуктів харчування, а також припинення регулярного надходження форосу спричинили дестабілізацію соціально-політичного життя. Громадянська община всіляко намагалася знайти вихід із цього скрутного становища.

Загибель сільських поселень на правому березі Бузького лиману й загальна дестабілізація воєнно-політичної ситуації в усьому Північно-Західному Причорномор'ї були пов'язані з просуванням сюди кельтів, які під іменем галатів згадуються в ольвійському декреті на честь Протогена. Ситуацію погіршувало ще й те, що ольвіополіти змушені були періодично сплачувати значну данину варварським правителям. А це спричинило переселення до Ольвії мешканців неукріплених сільських поселень, позбавлених засобів до існування. Втрата значної частини територій і збільшення кількості населення міста у другій половині III ст. до н. е. призвели до погіршення його майнового стану і зростання соціальних суперечностей. Із поглибленням соціальної диференціації пов'язана елітаризація державного устрою Ольвії, унаслідок якої доступ до вищих магістратур став прерогативою небагатьох заможних сімей, представники яких рік у рік займали вищі посади в державному апараті. Основна ж маса населення поступово розорялася.

Близько середини II ст. до н. е. Ольвія знову переживає кризову ситуацію, пов'язану з погіршенням відносин із навколишніми варварами. В середині II ст. до н. е. припиняють своє існування поселення лівого берега Бузького лиману, пов'язані з Ольвією. Це змусило громадянську общину шукати підтримки у пізньоскіфського царства Скілура. Ольвіополіти добровільно визнали над собою його владу, що дало їм можливість здобути захист від зазіхань інших варварів. Ольвійсько-скіфський союз існував до розгрому Кримської Скіфії понтійськими військами. Залишившись без скіфської підтримки, Ольвія знайшла собі нового покровителя в особі Мітрідата VI Євпатора. Після розгрому Мітрідата VI Римом соціально-економічна криза в Ольвії поглибилася. Значна частина населення переселилася до інших місць, зокрема на нижньодніпровські пізньоскіфські городища. В середині І ст. до н. е., після того як місто було зруйноване внаслідок одного із грабіжницьких походів гетів, життя на території Ольвії припиняється і відновлюється лише на початку нової ери.