Історичне краєзнавство - Уривалкін О.М. - 1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МУЗЕЇВ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ

1. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ МУЗЕЇВ НА ТЕРЕНАХ УКРАЇНИ

Музей - це наукова установа, що здійснює комплектування, зберігання, вивчення, експонування та популяризацію пам'яток матеріальної та духовної культури людства.

Музеєзнавство - галузь знань, що охоплює коло теоретичних та практичних питань, пов'язаних з організацією та діяльністю музеїв. Займається питаннями виявлення та збирання матеріалів, що мають історичне значення, обліком та науковим описом, засобами збереження та реставрації пам'яток культури, виробленням тематико-експозиційних планів, виготовленням виставок, підготовкою до друку і виданням документальних збірок, окремих публікацій колекцій експонатів, каталогів, путівників, довідників та ін. Музеєзнавство тісно пов'язане з такими суспільними науками, як історія, філософія, археологія, етнографія, філологія, психологія, мистецтвознавство, а також з низкою природничих наук - ботанікою, зоологією, антропологією, палеонтологією, ґрунтознавством тощо. Музеєзнавство широко використовує характерні для цих наук прийоми й методи дослідження - польові розвідки та розкопки, систематичні спостереження, добір, взаємну документацію, рентгенографію, спектральний і хімічний аналіз тощо.

Термін "музей" виник давно. Грецьке слово movoeiov означає місце, присвячене музам, дочкам богині пам'яті Мнемозіни. Вважаючи їх покровительками наук і мистецтв, греки будували на їхню честь храми, які називали музейонами. Саме звідси й походить термін "музей". Грецькі храми справді являли собою своєрідні музеї мистецьких пам'яток. Однак Греція не є прабатьківщиною музеїв, а її храми - першими музеями в історії людства. Появі їх передувало тисячолітнє збирання музейних цінностей у країнах Стародавнього Сходу і в Єгипті, про що свідчать матеріали археологічних розкопок, давні написи.

Уже в первісному суспільстві з появою майнової і соціальної нерівності виникли перші збірки цінних речей, що належали вождям племен. Саме їх і слід розглядати як зародки майбутніх колекцій і сховищ. З розвитком суспільства й нагромадженням багатств ці збірки збільшуються. Збирання стає дедалі цілеспрямованішим: збирають речі з золота, срібла, платини, слонової кістки. Потім збірки поповнюються майстерно виробленими дорогоцінними прикрасами, одягом, посудом, зброєю, їх виставляють у спеціально споруджених для цього будинках, що зрештою дістають назву музеїв.

В епоху еллінізму був створений відомий Александрійський музей. Значні колекції творів мистецтва, зброї, монет, рукописів та інших пам'яток матеріальної та духовної культури було зібрано також мандрівниками, вченими, поетами та митцями часів середньовіччя. В XV ст. Лоренцо Медічі у Флоренції створив музей сучасного типу, де численна колекція творів мистецтва була експонована за певною системою у спеціальному будинку. Багато музеїв було створено в країнах Західної Європи з кінця XVIII ст. до початку XX ст., і серед них такі визначні, як Лувр у Парижі, Британський музей і Національна галерея в Лондоні, Дрезденська картинна галерея, музей Прадо в Мадриді, Метрополітен - музей у Нью-Йорку, Художньо-історичний музей у Відні, Національна галерея мистецтв у Вашингтоні, музеї в Пекіні, Празі, Берліні, Варшаві, Будапешті, Кунсткамера та Ермітаж в Петербурзі, Третьяковська галерея в Москві та ін.

На території України музейні справи сягають IX ст., коли колекціонування в Київській Русі набуло великого поширення.

Відомо, наприклад, що князь Володимир привіз до Києва бронзові скульптури з Херсонеса і встановив їх на міському майдані для загального огляду. Різні цінності збирали тоді не лише князі, а й бояри, дружинники, духівництво. Своєрідними музеями-сховищами були храми Київської Русі - центри тогочасної культури й освіти. Тут також зберігалися цінні документи, коштовні подарунки, кращі мистецькі твори - ікони, золотий і срібний посуд тощо. Наприклад, за свідченням "Повісті минулих літ", у Десятинній церкві - храмі X ст. - зберігалися переможні знамена, дорогий посуд, вбрання перших князів. Отже, в цей час збирали вже не лише цінності й мистецькі твори, а й речі, пов'язані з тими чи іншими відомими людьми або визначними подіями.

Ще більші колекції були в Софійському соборі в Києві, збудованому за Ярослава Мудрого в XI ст. Тут було створено першу на Русі бібліотеку, яка передувала багатьом західноєвропейським книгозбірням. Окрім книг, у Софійському соборі зберігалися цінні колекції ікон, церковного посуду, килимів та інших речей. В часи лихоліть (воєн, ворожих навал) ці збірки загинули, і ми знаємо про них лише з коротких згадок у літописах. Великі збірки цінностей були також у Києво-Печерській і Троїце-Сергієвій лаврах, у храмах Чернігова, Новгорода, Володимира, Москви та інших міст Давньої Русі.

В XVII ст. Оружейна палата в Москві стала першим музеєм у Росії, а після переносу столиці імперії до Санкт-Петербурга Петро І створив (у 1714) Кунсткамеру. До неї потрапляли цікаві старовинні речі, знайдені в різних кутках країни. В 1717 р. до Петербурга надійшли східні монети, виявлені в Києві. Сюди ж привезли й так званий "Полтавський ритон" із срібла (IV ст. до н.е.), знайдений на березі Дніпра в 1746 р. козаками Кропивнянської сотні Переяслівського полку.

Перші наукові музеї в Україні виникли на початку XIX ст. На півдні було створено ряд археологічних музеїв. Цьому великою мірою сприяли зацікавлення пам'ятками місцевої старовини і успіхи археології, зокрема відкриття античних міст у Північному Причорномор'ї - Ольвії, Херсонесе, Пантікапея та ін. Першим у 1806 р. був створений Миколаївський музей - на основі збірки випадкових знахідок античних пам'яток на узбережжі Чорного моря, яка належала Чорноморському гідрографічному депо. Існував музей недовго, його колекції пізніше були передані іншим музеям.

В 1811 р. створено Феодосійський (приватний) музей старожитностей. Велика заслуга в цьому належала місцевим колекціонерам і меценатам. Пізніше для розвитку музею багато зробив художник І.К.Айвазовський. Збірки музею значно поповнювалися численними античними пам'ятками, знайденими під час будівельних робіт у місті. В музеї експонувалися антична кераміка, римські скляні посудини, боспорські й візантійські монети, надгробки, а також пам'ятки з генуезької фортеці Кафи, яка була колись на місці Феодосії.

1825 р. відкрито Одеський музей старожитностей. У його створенні активну участь взяли археологи І.Бларамберг, П.Дюбрюкс, І.Стемпковський, які проводили розкопки Ольвії, Херсо- неса, Боспора. Вони передали музею великі колекції знайдених там античних пам'яток. Музей мав відділи доісторичних, єгипетських, еллінських, римських, візантійських, генуезьких, монголо-татарських, турецьких, запорозьких пам'яток. Найбільшим був відділ еллінських пам'яток - його колекції весь час поповнювалися матеріалами розкопок у Північному Причорномор'ї, зокрема в м. Ольвії й на о. Березань. У музеї зберігалися також цінні збірки античного посуду, колекції монет з Ольвії, Херсонеса, Тіри, Пантікапея, Фанагорії, мармурові скульптури, стели, стародавні написи.

Найбільший музей у нашій державі - Музей народної архітектури та побуту на околиці Києва (село Пирогове) - створений у 1976 р. На площі понад 150 га розміщено понад 300 пам'яток народної архітектури з різних областей України. У фондах музею близько 60 тис. експонатів.

У 1975 р. у Львівському зооветеринарному інституті був відкритий Музей підків. Тут зібрано понад 300 експонатів з багатьох країн світу.

В місті Артемівську на Донеччині існує Музей солі. Тут зібрані зразки солі з усіх кутків земної кулі. На Закарпатті у селищі Усть-Чорна розташований Музей лісу. Серед експонатів - саджанці молодих ялин, явора, дивовижні розкопки дерев. На річці Чорній створено також Музей сплаву лісу.

У місті Гадяч Полтавської області функціонує Музей бджільництва.

Є на українській землі й Музей цукру - на Вінничині, у селі Чорномин, де збирають найвищі врожаї цукрового буряку.

У Криму популярний Музей ефіроносів - рослин, що дають цінні пахучі речовини для парфумерної промисловості. Музей однієї книги - єдиний. Він міститься у Святодухівській монастирській вежі у Львові й присвячений справді одній книжці - "Русалці Дністровій". Найменший у світі музей - Музей старого дуба. Він розміщений у дуплі тисячолітнього дуба-велетня поблизу села Бієтай. Музею близько 200 років.

У 1826 р. відкрито Керченський музей старожитностей. У ньому було зібрано колекції різноманітних пам'яток зі столиці Боспорського царства - Пантікапея, який існував на місці Керчі дві з половиною тисячі років тому, багаті знахідки з курганів боспорських царів в урочищі Юз-Оба. В музеї зберігалися цінні збірки античного посуду, мармурової і вапняної скульптури, зокрема цікаві рельєфи із зображенням Геракла, кам'яні плити з написами, архітектурні деталі стародавніх храмів, дерев'яні оздоби саркофагів, гіпсові ритуальні предмети. У Севастополі 1869 р. відкрито музей Чорноморського флоту, 1905 р. - Севастопольський музей героїчної оборони і визволення міста.

В 1807 р. відкрито ряд музеїв при Харківському університеті - Археологічний, Зоологічний, Мінералогічний, Музей образотворчих мистецтв. Музеї при Київському університеті було створено в 1834- 1837 pp. завдяки його першому ректорові М.Максимовичу. В університетському музеї старожитностей зберігалися цінні колекції пам'яток історії Київської Русі - мечі, списи, інша зброя, побутові речі, архітектурні деталі; фрагменти фресок і мозаїк, виявлених під час розкопок Десятинної церкви і Золотих воріт, давньоруські гривні, візантійські й арабські монети, золоті й срібні прикраси Х-ХІІІ ст.,

знайдені в курганах і скарбах. Тут були також старі плани, карти, малюнки Києва різних часів, стародруки, унікальні документи тощо. Всього в музеї зберігалося понад шість з половиною тисяч речей. Над зібраними в ньому матеріалами працювали відомі історики Д.Іловайський, К.Бестужев-Рюмін, Д.Самоквасов, учені з Німеччини, Голландії, Угорщини, Польщі, Індії та інших країн.

Багаті колекції мав Нумізматичний музей Київського університету. Сюди надходили цінні знахідки зі скарбів, розкопаних у Києві та на його околицях. На 1865 р. збірка музею нараховувала понад 27 тис. експонатів. Серед них були унікальні злотники і срібляники київських князів, гривні, арабські дирхеми, а також античні, візантійські, західноєвропейські й російські монети. Найголовнішим надбанням музею був скарб давньоруських срібляників Х-ХІ ст. Цей скарб знайшов у травні 1852 р. син селянина Сергія Бориса, який орав батьківське поле між передмістями Ніжина - селом Магерки та хутором Бобрик. У глиняному горщику знаходилося приблизно 250 штук невеликих, почорнілих від часу кружечків. Коли виявилося, що це давні срібні монети, селянин відніс скарб волосному писарю. Він же, замість того щоб повідомити про знахідку, став продавати монети всім бажаючим. Монети так би і пропали, якби на них не звернув увагу професор Ніжинського ліцею М.Тулов. Зібравши кілька монет, він відправив їх у Київ. У Ніжин зразу ж виїхав професор історії Київського університету Я.Волошинський. Вивчивши знахідку, він дійшов висновку, що монети - князівські срібляники, виготовлені у Києві за князювання Володимира (X ст.) і Новгороді Великому в часи Ярослава Мудрого (до 1015 р.). Слід нагадати, що понад половини з відомих нині 300 найдавніших руських монет походить саме з ніжинського скарбу. Більше сотні монет потрапили до Ермітажу.

Наприкінці XIX ст. з ініціативи Товариства шанувальників старожитностей та мистецтва створюється Міський музей у Києві. В його створенні взяли участь відомі вчені: археолог В.Хвойка, історик М.Біляшівський (він понад 20 років був директором музею), Б.Ханенко - колекціонер і меценат. Музей мав багаті етнографічні колекції, зібрані М.Біляшівським та Д.Щербаківським. М.Терещенко, О.Бобринський, Б.Ханенко передали музеєві різноманітні історичні й художні колекції.

На той час музей мав великі фонди. Його археологічні колекції складалися з 17 тис. предметів. Тут були рідкісні пам'ятки епохи палеоліту (зокрема, з Кирилівської стоянки в Києві), неоліту й енеоліту (з с. Трипілля), доби бронзи, скіфські речі, знайдені під час розкопок курганів, античні - з Ольвії, Херсонеса, Боспора, давньоруські - з Києва, Білгорода, Родня й інших міст. У музеї зберігалися цінні історичні документи, грамоти, універсали, печатки цехів, зброя, бойові прапори, значні нумізматичні колекції. Багатими й різноманітними були етнографічні збірки - понад 50 тис. речей, зібраних у Київській, Полтавській, Чернігівській губерніях. У художньо-промисловому відділі експонувалися вироби зі срібла, бронзи, кришталю й фарфору російських та іноземних фабрик, твори художників Т.Шевченка, Г.Нарбута, М.Врубеля та ін. У музеї були також єгипетські старожитності (мумії, саркофаги, скульптури).

Одночасно з Київським діяв Чернігівський музей, який виник наприкінці XIX ст. на базі особистого музею відомого колекціонера В.Тарновського і міського музею Архівної комісії. У 1896 р. В.Тарновський запропонував передати в дар Чернігівському земству свою колекцію. Незважаючи на те, що це була найбільша на той час колекція історичних і мистецьких пам'яток України, земство довго вагалося і лише в 1899 p., після смерті В.Тарновського, прийняло його дар. 1902 р. в невеликому будинку на околиці міста було відкрито музей. В ньому зберігалися цінні пам'ятки доби Київської Русі - золоті й срібні прикраси, інструменти ремісників, побутові речі. Були й різноманітні етнографічні матеріали. Окремий відділ музею займала дуже цінна шевченківська колекція В.Тарновського, що налічувала 758 експонатів. Серед них - 18 оригіналів листів Т.Шевченка різним особам, близько ЗО автографів його творів, понад 20 особистих документів поета, його особисті речі (мольберт, муштабель, палітра, малярське й гравіювальне приладдя, стілець, баклажка, сорочка та ін.), посмертна маска й перстень з його волоссям, близько 400 мистецьких творів великого Кобзаря, 200 зразків іконографії Шевченка, зібрання публікацій його творів та видань про нього.

Збірки Чернігівського музею Архівної комісії складалися з ікон XVII-XIX ст., картин, гравюр, золотарських виробів. Була також велика нумізматична колекція - понад 5 тис. російських і західноєвропейських монет. Після XIV Археологічного з'їзду, що відбувся в Чернігові, до Музею Архівної комісії надійшли матеріали археологічних розкопок, проведених у місті.

Тарновський Василь Васильович (1837-1899) - відомий чернігівський меценат, хазяїн маєтку Качанівка, володар унікальної колекції - Музею української старовини, яку він заповів губернському земству.

В 1902 р. було відкрито загальнодоступний Чернігівський музей українських старожитностей. Сучасна експозиція розміщена в 16 залах у будинку колишньої класичної чоловічої гімназії, побудованому в 1804 р. за проектом архітектора А.Захарова. У різний час значна частина матеріалів з Чернігівського історичного музею була передана для створення музею Т.Шевченка в Києві, музею М.Коцюбинського в Чернігові, Чернігівського художнього музею, музею М.Щорса в м. Щорсі. Понад 20 тис. томів складають музейну бібліотеку, створену в 1925 р.

У 1991 р. музею присвоєно ім'я В.Тарновського.

У 1909 р. у зв'язку зі святкуванням 1000-ліття Чернігова обидва музеї міста було об'єднано в один, історичний. Він мав два відділи. В першому експонувалися пам'ятки кам'яного віку з Чернігівщини, античні пам'ятки з Херсонеса і Керчі, скіфська зброя і посуд з Полтавщини, слов'янські пам'ятки з розкопок Чорної могили й курганів на Болдиних горах у Чернігові. В другому відділі були портрети історичних осіб, різноманітна зброя, вироби цехових майстрів, жетони, медалі, монети, речі церковного вжитку, а також великі етнографічні колекції - деталі жител, зразки меблів, вбрання тощо.

Розвиткові музейної справи в Україні великою мірою сприяла діяльність передових учених, ентузіастів, наукових і мистецьких товариств. Так, за клопотанням міського наукового товариства було відкрито історичний музей у Катеринославі, в якому зберігалися археологічні матеріали з розкопок на Катеринославщині. Велика заслуга в організації цього музею і поповненні його збірок належить видатному вченому-історикові Д.Яворницькому, який, бувши професором Московського університету, переїхав з Москви до Катеринослава й присвятив музеєві все своє життя. В музеї зберігалися знахідки з Райковецького городища ХІ-ХІІ ст., історичні документи, рукописні книги XV ст., першодруки Івана Федорова, ковані гармати XVcт., мідний посуд, зброя і одяг XVИ-XVПІ ст., твори українського декоративно-ужиткового мистецтва тощо. Унікальною була зібрана Д.Яворницьким колекція пам'яток з історії запорозького козацтва (75 тис. одиниць), експозиція музею поділялася на 9 відділів: доісторичний, скіфський, грецький, тюркський, запорізький, церковний, етнографічний, природничий, археологічний.

Наприкінці XIX - початку XX ст. в Україні відкривається ряд музеїв: Херсонський історико-археологічний, Херсонський археологічний, Полтавський земський, етнографічний Харківського історико-філологічного товариства, Товариства дослідників Волині в Житомирі, Таврійської архівної комісії, Подільського історико-археологічного товариства, Старосховище Волинського археологічного товариства, Археологічний музей при Вищих жіночих курсах у Києві та ін.

Завдяки ініціативі окремих ентузіастів було створено кілька музеїв у повітових містах і навіть селах: Остерський, Острозький, Вов- чанський, Хорольський, Кам'янець-Подільський, Ніжинський, в с. Городку на Волині та с. Круглику під Лубнами (усього на східній Україні до 1917 р. було 36 музеїв).

На західноукраїнських землях великим музейним центром було місто Львів. 1874 р. тут було засновано Музей художньої промисловості, а 1895 - Музей етнографії. У 1887 р. - Музей Ставропійського інституту. 1904 р. у Львові відкрито Археологічний музей "Народного дому", при Науковому товаристві ім. Т.Шевченка створено Музей старожитностей, 1912 р. закладено Тернопільський краєзнавчий музей.

Після революції 1917 р. музеї були оголошені власністю народу й націоналізовані. В 20-30-ті роки мережа музейних установ в Україні значно зросла. Були відкриті нові краєзнавчі музеї - Одеський, Конотопський, Путивльський, Черкаський, Вінницький та ін. Заповідниками було оголошено руїни античного міста Ольвії разом з некрополем, Києво-Печерську лавру, Софійський собор, Кирилівську церкву в Києві, створено Канівський музей-заповідник Т.Шевченка.

Наприкінці 1940 р. в Україні діяло 174 музеї. В роки Великої Вітчизняної війни багато музеїв було пограбовано. Велику кількість цінних експонатів було вивезено до Німеччини. В післявоєнні роки було відбудовано зруйновані музеї, частково повернено вивезені колекції. На кінець 1960 р. вУкраїні працювало 132 музеї, серед них 24 історичні, 51 краєзнавчий, 27 художніх, 2 природознавчі, 28 меморіальних та літературних і, крім того, 7 заповідників.

У другій половині 60-х років була прийнята урядова постанова "Про увічнення пам'ятних місць, пов'язаних з історією Запорозького

козацтва", та "Державна програма увічнення сторінок історії українського козацтва".

У 70-ті роки були створені музей народної архітектури та побуту України в Києві, етнографічні комплекси просто неба у Переяславі-Хмельницькому, Чернівцях, Львові, Ужгороді, інших регіонах. (1967 р. в Ніжині відкрито краєзнавчий музей; фонди музею налічують понад 20 тис. оригінальних експонатів; найцікавіші колекції: нумізматична, орденів і медалей, рушників ХІХ-ХХ ст., холодної і вогнепальної зброї XVІІІ-ХХ ст.).

На кінець 1984 р. в Україні працювало 174 державних музеї, серед них 38 історичних, 34 меморіальних, 34 художніх, 56 краєзнавчих та ін.

В 90-ті роки минулого століття кількість музеїв зменшилася.

Музейна справа в Україні, що має тривалу історію та істотний доробок, розвивалася завдяки ґрунтовності музеєзнавства як наукової галузі, започаткованої працями М.Біляшівського ("Наші національні скарби", 1918.) та І.Свенцицького ("Про музеї і музейництво. Нариси і замітки", 1920). У 1927 р. Свенцицький узагальнив досвід вітчизняної музейної справи у праці "Музеї і книгозбірні сучасної України".

Осмисленню методичних та теоретичних підвалин українського музеєзнавства присвячена низка ґрунтовних розробок Г.Мезенцевої ("Музей України", 1959), Ю.Омельченка ("Історія музейного будівництва в Україні", 1972), Ю.Розуменка ("Этнографическое изучение населения юга Украины в XIX - начале XX века", 1986), З.Гудченко ("Музеї народної архітектури України", 1981), Г.Скрипник ("Етнографічні музеї України, 1989). Ці праці заклали міцну основу для подальшого розвитку українського музеєзнавства, з'єднавши в єдину систему три його компоненти: збиральницьку роботу, формування колекцій та наукові розробки.