Жан Расін народився 21 грудня 1639 року у Ферте-Мілоні у родині провінційного чиновника працівника суду.
Рано втративши батьків, він залишився під опікою своєї бабусі, яка помістила його до колежу міста Бове, а потім до школи Гранжа у Пор-Роялі. Учителями його стали янсеністи, члени однієї із релігійних сект, опозиційної по відношенню до пануючої католицької церкви. Це залишило слід у душі поета: він назавжди залишився мрійливо-релігійним, дещо схильним до меланхолії.
Расін рано полюбив поезію. Софокла та Еврипіда знав майже напам'ять. Грецький роман "Теаген та Харіклея", роман про ніжне романтичне кохання, який він прочитав випадково, його вразив. Монахи, побоюючись шкідливого впливу книг про кохання, відібрали у нього роман і спалили. Він знайшов другий примірник. Відібрали і цей. Тоді Расін розшукав новий примірник книги, вивчив її напам'ять, побоюючись, що її знову відберуть у нього і знищать.
У жовтні 1658 року Расін приїхав до Парижа, щоб продовжити своє навчання у колежі Гаркун. Філософія, або, правильніше сказати, вправи з формальної логіки, мало цікавили поета.
У 1660 році Париж урочисто відсвяткував весілля юного короля Людовіка XIV. З цього приводу поет написав оду, яку назвав "Німфа Сени". Як і всі початківці, він відправився за схваленням до офіційно визнаних поетів. Знаменитий у ті дні і безповоротно забутий пізніше Шаплен поставився прихильно до молодого поета, розповів про нього впливовому тоді міністру Людовіка XIV Кольберу, і той пожалував йому 100 луїдорів від короля, а незабаром призначив пенсію як літератору. Так отримав офіційне визнання поет Расін.
Образи Теагена та Харіклеї, що так захопили колись юнака, не давали йому спокою. Він написав п'єсу на основі сюжету, що його захопив, показав п'єсу Мольєру, який був на той час директором театру Пале-Рояль. П'єса драматурга-початківця була слабкою, але Мольєру вдалося помітити в ній жаринку справжнього обдарування, і Расін почав працювати за порадами великого комедіографа. У 1664 році була поставлена його перша трагедія "Фіваїда". Через рік він виступив із трагедією "Александр", яка привернула до себе увагу усього Парижа. її помітив і батько французької трагедії Корнель. Проте відгук його був суворим: у молодої людини гарний поетичний дар, але жодних здібностей у галузі драматургії — йому варто вибрати інший жанр.
Не всі поділяли цю точку зору.
Незабаром Расін залишив театр Мольєра, надавши перевагу театру Пті-Бурбон. Дружні відносини із Мольєром були назавжди розірвані.
У 1667 році була поставлена "Андромаха". Це була нова трагедія, відмінна від тих, що створював Корнель. Французький глядач до цих пір бачив на театральних підмостках героїв вольових і сильних, таких, що вміють перемагати; тепер він побачив людей з їх слабкостями та недоліками.
Через рік Расін виступив із п'єсою "Сутяги". У ній він використав мотиви арис-тофанівської комедії "Оси".
Расін був прийнятий до Академії, до числа сорока визнаних видатних діячів культури нації.
"Іфігснія в Авліді", яку драматург закінчив у І674 році, принесла йому новий успіх. Вольтер вважав цю п'єсу найкращою.
Із трагедією "Федра" (1677) пов'язана сумна подія у житті драматурга. Група аристократів на чолі з найближчими родичами кардинала Мазаріні вирішила познущатися над ним. Підмовили поста Прудона написати п'єсу на ту ж саму тему і позмагатися з Расіним. Місця у театрі були розкуплені заздалегідь цією групою і під час вистави п'єси Прудона місця заповнювалися глядачами, а в інші дні, коли ставилася "Федра" Расіна, залишалися вільними. Це образило драматурга. Він надовго залишає театр.
Расін одружився, отримав посаду королівського історіографа, як і його друг Бу-ало, і вирішив, що вже ніколи не писатиме п'єс.
Проте через 12 років він на прохання Ані де Ментенон написав п'єсу "Есфір" (1689).
У 1691 році Расін написав свою останню трагедію "Гофолія" і назавжди відійшов від театру.
Через необачність Расін потрапив у немилість до короля. Людина вразлива і боязка, він все це дуже болісно сприйняв. Незабаром поет захворів і 21 квітня 1699 року помер.
Особливості творчого методу Ж. Расіна:
— критика вишуканої літератури сучасності з її "досконалими героями";
— намагання повернути літературу до життя, до реальних людей, до реальних людських відносин;
— утвердження права митця зображувати слабкості людської натури (зображення так званої "середньостатистичної людини");
— література і театр покликані морально виховувати читача;
— правдоподібність сценічної дії;
— обґрунтовування обов'язковості давніх сюжетів для трагедії;
— показував людей такими, якими вони є, а не якими вони повинні бути;
— створення не героїчних, сповнених пафосу трагедії, а трагедії любовно-психологічні, що відображали безсилля розуму перед пристрастю;
— страждання кохання, душевна боротьба, внутрішні протиріччя психології людини складають основний зміст п'єс Расіна.
"Федра"
Творчий метод Ж. Расіна
ЛЕКЦІЯ 4. ЖИТТЯ І ТВОРЧІСТЬ Ж. Б. МОЛЬЄРА
1. Життєвий шлях Мольєра, витоки його творчості
2. Шлях до високої комедії: "Тартюф, або Облудник", "Мізантроп", "Дон Жуан", "Скупий"
"Тартюф"
"Мізантроп"
"Скнара"
3. Мольєр — реформатор високої комедії