Історія світової культури - Левчук Л. Т. - Розділ VII КУЛЬТУРА ПІВНІЧНОАМЕРИКАНСЬКОГО РЕГІОНУ

1. Сполучені Штати Америки. Культура раннього колоніального періоду

Своєрідність Північноамериканського континенту полягає не лише в незвичайній різноманітності природно-кліматичних зон, а й у тому, що на цій величезній території планети розташовані дві країни світу, історія яких стала зразком можливостей цивілізованого людства у сфері творення культурного простору та часу. За кілька століть на культурно-геофафічній карті світу з'явилися два державних організми, живодайні корені яких, незважаючи на власну молодість, є могутніми завдяки своїм асимілятивним можливостям. Останні й були визначальними в існуванні спільності та істотних відмінностей історико-культурного буття двох північноамериканських держав — Сполучених Штатів Америки й Канади.

США — незвичайно суперечливе дитя світової цивілізації, яке майже за чотири століття стало одним з її основних рушіїв, продемонструвало світові панораму могутнього своєрідного державно-культурного організму, існування якого значною мірою зумовило спрямування поступу всесвітньої історії. Культура, що народилася на американському ґрунті з його національно-етнічною неоднорідністю населення, склалася на основі взаємодії трьох культур, сформованих у надрах різних цивілізацій: культури аборигенів Північноамериканського континенту, європейських традицій білих поселенців та африканської культури. Багато націй і народів вклали в її розвиток свою працю, звичаї, знання, скарби матеріальної й духовної спадщини.

Асимілювавши культурне надбання народів з різним рівнем суспільного розвитку, американська дійсність із самого початку визначила дисгармонію їхніх взаємовідносин та умов органічного розвитку. Залучення до неевропейського духовного, історичного досвіду відбувалося за рахунок неминучих втрат окремих елементів культурного надбання африканців та американських індіанців. І якщо останні, попри безслідне зникнення багатьох традицій внаслідок масового винищення племен з їхньою усною формою зберігання й передавання культурної інформації, не зазнали сильної асиміляції, стійко протидіючи культурному диктатові білих поселенців, то доля_негритянської культури виявилася жорстокішою стосовно її носія. Незважаючи на стійкість зв'язків із корінням африканських духовних традицій (особливо з музичною культурою), втрата рідної мови, залучення до християнства зробили неможливим збереження самобутності та природного розвитку найважливіших елементів культурного буття негритянського населення. Багато з них канули в небуття, і відродження їх відбувалося надалі на фундаменті вже чужих традицій.

Формування й зміцнення американської державності, американської нації та її культури — єдиний процес, в якому взаємозумовлюються специфічні риси соціально-економічного, суспільного, державно-політичного, духовного розвитку, складається система буржуазних цінностей і життєвих орієнтацій, що характеризують культурне обличчя американського народу.

На той час, коли перші європейські поселенці почали освоювати Північноамериканське узбережжя Атлантичного океану, корінні жителі регіону пройшли довгий шлях еволюційного розвитку. Як відомо, вони не були автохтонними. Аборигенний Новий Світ, заселений з Азії через Берінгію, став місцем осідку значної кількості племен. Вони належали до трьох основних мовних груп: алгонкинів, ірокезів і сіу. Розміщуючись від Великих Рівнин до узбережжя Атлантичного океану, корінне населення Північної Америки селилося переважно біля річок та озер — на місцях, найсприятливіших для змішаного господарства, занять мисливством, рибальством, збиранням і землеробством. Саме на ці землі й вирушили європейські колонізатори.

На питання про те, що являли собою індіанці, коли перші європейці досягли берегів Лабрадору та Нової Шотландії (Канади), а потім і Флориди, відповісти непросто. Перебуваючи на різних етапах розвитку родового ладу, індіанські суспільства характеризувалися різноманіттям соціальних організацій — від родових груп Арктики й пустельного Заходу з інституцією проводирів, рівномірним розподілом матеріальних благ і системою ритуалізму до територіальних общин та конфедерацій племен на Сході,

економічна база яких - скотарство чи рибальство, підсічно-вогневе екстенсивне землеробство. Вони поступово переходили до поселень напівосілого типу з розвинутою мережею торговельного обміну. Неписаний закон і племінні традиції були основними методами соціального контролю, емпіричне знання лежало в основі усної культури. В аборигенній Америці існували майже всі форми сім'ї та шлюбу з відповідними звичаями, як і всі види стародавніх релігій. Що стосується релігійних уявлень аборигенів, то для них була характерна рухливість, адже часто спостерігався перебіг самостійних релігійних поглядів, переконань, які змінювалися протягом років і помітно відрізнялись один від одного. Тотемізм, магія, фетишизм, анімізм — усе це пов'язувалося зі спільною для індіанців орієнтацією на тісну взаємодію з природою — джерелом їхнього буття. Віруючи в належність до неї, у взаємозв'язок усього існуючого з діями надприродних сил, індіанці вважали можливим за допомогою як шаманства, так і "особистих" контактів взаємодіяти з ними.

Усна творчість корінних американців була представлена багатьма міфами, легендами, які пояснювали походження світобудови, сакральних ритуалів, соціальних інституцій, описували подвиги героїв, акумулюючи історичні й космологічні уявлення аборигенів. Художня культура, яка створювалася й зберігалася протягом віків, унікальна. Різьблення по каменю, дереву, покриття обрядових предметів фарбами, виготовлення виробів із пташиного пір'я, художнє ліплення, кераміка, ткацтво, розпис осель, ритуальних костюмів піктографічними знаками, плетіння кошиків й багато іншого склали самобутню естетику світосприйняття індіанців. Новий Світ постав незвичним для європейців своїми екзотичними формами матеріальної та духовної культури.

Спроби європейської колонізації Північноамериканського узбережжя у ХV-ХVІ століттях позначалися гострим економічним і політичним суперництвом, яке поглиблювалося релігійною ворожнечею двох держав — Іспанії та Англії. Ця конкуренція в прагненні оволодіти заморським золотом змусила англійців у 1585 році заснувати першу колонію на острові Роанок (Північна Кароліна) - Вірджинію.

Суспільна структура колонії була специфічною: адміністрація на чолі з губернатором - вища верства суспільства, середню становили фримени (англ., букв. - вільна людина).

Нижча, найчисленніша верства формувалася за рахунок або знедолених людей, які через крайній нестаток зважилися на переїзд, або карних злочинців, переміщених проти власної волі. Ці поселенці називалися сервентами. Земля, хоча номінально й лишалася королівською, надавалася фрименам у вічне спадкове користування.

Тютюнництво було єдиною прибутковою галуззю місцевого господарства. Внаслідок екстенсивного характеру виробництва й гонитви за прибутком посилились експлуатація сервентів, а також безжалісне витіснення індіанців з їхніх земель і спроби обернути їх на рабів. Усе це не дало результатів, бо індіанці відповідали повстаннями чи відходили в глиб материка. Сервенти теж спробували чинити опір, але їхні визвольні поривання стримувалися надіями на визволення й одержання землі по закінченні строку договору й страхом перед індіанцями.

Потреба в додатковій робочій силі почала задовольнятися за рахунок використання в господарстві Вірджинії праці негрів-рабів. Виникнувши в 1619 році (призупинене в 40—50-ті роки), рабство стає характерною ознакою соціально-економічного устрою колонії.

Події в Англії (революція, війни) дають змогу вірджинській аристократії майже без перешкод протистояти політичним та економічним обмеженням метрополією і встановити на території колонії владу олігархії. Про вірджинців 30—40-х років іше не можна говорити як про націю чи про народ. Це було поселення з 5 тис. чоловік, більшість яких становили англійці.

На початку XVII століття в Англії посилилася політична опозиція, що виступала за розвиток буржуазних відносин у країні. Духовною зброєю супротивників існуючої влади став пуританізм (англ. рите, від лат. ригиз — чистий, істинний) — місцевий різновид кальвінізму. Опозиція захищала інтереси тих, хто виступав за очищення як соціально-економічних відносин від феодальних "пороків", так і церкви, її реформування, звільнення з-під влади папства.

З часом сформувалася течія крайнього пуританізму. Протест його представників не виходив за релігійні межі, де рівність людей перед Богом припускала соціальну й частково майнову рівність. Проповідувалася не лише ідея незалежності церкви від держави, а й самостійність кожної церковної общини-конгрегації. Представники цієї релігійної течії почали називатися конгрегаціоністами, або індепендентами, стосовно інших пуритан - сепаратистами. їхня доля склалася так, що переслідувані й офіційною англіканською церквою, й традиційними пуританами, не маючи можливості відкрито пропагувати свою віру, вони змушені були втікати до Голландії, звідки на кораблі "Мей-флауер" здійснили свій відомий переїзд до Америки. Нова земля відроджувала їхні надії на збереження (передусім) віросповідання. Америка в мріях сепаратистів була "Новим Хана-аном" (Ханаан — стародавня назва Палестини), себе ж вони бачили пілігримами, які здійснять припис Біблії. З тих пір день висадки пілігримів у Північній частині Вірджинії й заснування поселення Новий Плімут (22 грудня 1620 р.) у США відзначається як національне свято "День праотців".

Нова Англія уявлялася колоністам єднальною ланкою між історією західноєвропейського світу й майбутньою реалізацією божественного припису для всього людства, ланкою, якою завершується довгий ланцюг поколінь — спадкоємців договору Авраама.

Провіденційний та емблематичний характер мислення пуритан, коли все, що відбувається, розуміється як результат і символ виявлення трансцендентних сил та має подвійну природу, де за явним прихований божественний смисл, визначив специфіку їхнього світовідношення, відчуття месіанської, обранницької долі поселенців. Вони повинні представити гріховному світові взірцеве суспільство, в якому панують божественні закони.

Пілігрими привезли до Америки не лише теологію пуританства, а і його соціальні ідеї. Важливе значення в розвиткові американського суспільства відіграла теорія конвенанту, яка містила принцип демократичної держави й демократичної церкви. Ідеї духовної незалежності й само
врядування, що ґрунтуються на суворій, але розумній дисципліні та однакових для всіх законах, проголошені ще на кораблі в договорі, відсутність різких соціальних відмінностей і войовничої релігійної нетерпимості, а також мирні відносини з сусідніми індіанськими племенами спочатку
давали змогу зберегти деякі риси патріархальності у стосунках між поселенцями. Але ці риси стали швидко зникати внаслідок розвитку в колонії інституції приватної власності на землю та пов'язаного із цим зростання соціальної нерівності.

Для пуритан питання віри були невід ємні від проболем соціально-економічної культури. Пуританська етика, основу якої становила ідея призначення, найкращим чином відповідала соціальним потребам переселенців. Неординарність умов життя, інтереси життєспроможності общин і окремих сімей вимагали виховання духу солідарності та співробітництва шляхом формування єдиного суспільного . ідеалу, уніфікації норм і стандартів поведінки, способу мислення. При всій відданості таким традиційним моральним принципам, як повага до економічного й політичного авторитету, беззастережний патріотизм, прихильність до різного роду "кооперативності", поселенці сповідували самовираження та самобутність як найціннішу заповідь. Пуританська етика відповідно до розуміння повсякденної праці як виконання божественного припису виконувати певні обов'язки санкціонувала рівноцінність у соціумі кожного індивіда. На відміну від країн Західної Європи, де релігійні настанови були опосередковані соціально-політичними й філософськими доктринами, пуританізм у північноамериканських колоніях впливав безпосередньо на формування ідейно-психологічної бази американського етносу. Поряд з ортодоксальним кальвінізмом, з його релігійно-моралістичним риторизмом та ідеями одвічної гріховності людського роду та абсолютного передвизначення спасіння, повсюдного поширення набули більш ліберальні, соціально орієнтовані форми протестантизму, такі, як методизм і баптизм (течії армініанського типу). Армініанство, яке наголошувало на ідеї залежності спасіння від віри і вчинків людей, надаючи релігії форми індивідуальної справи, було одним з ідеолого-психологічних обґрунтувань індивідуальної активності й заповзятливості — конче необхідних для успішного освоєння Нового Світу — залишало місце свободі волі. Протестантизм впроваджував новий стиль життя — практику випробувань обраності, де добровільне утримання у рамках норм самодисципліни, самовідречення, творчі зусилля, які співвідносяться з вищими духовними, божественними цінностями, розглядаються як засоби досягнення успіху. Останній був ознакою обраності, спасіння.

Таким чином формувалася трудова етика успіху — аскетизм, відданість професії, покликанню, бережливість, опора на власні сили, що в подальшому стала важливим компонентом розвитку національної самосвідомості, індивідуалістичних та підприємницьких рис характеру американця.

Наприкінці 20-х — на початку 30-х років XVII століття з Англії прибуло ще кілька експедицій. До Америки цього разу від'їздили представники тієї опозиційної частини пуританського руху, яка дотримувалася принципу конгрегаціонізму. Зупинившися на масачусетському узбережжі, нові поселенці почали активно будувати суспільне життя відповідно до принципів, що давали змогу закріпити панування заможної еліти (переселенці-конгрегаціоністи відрізнялися від пуритан належністю до багатих і впливових кіл англійського суспільства). Цьому сприяла поява соціальних теорій (Дж. Вінтроп), які були підґрунтям суворої ортодоксії та авторитарної влади. Соціальна нерівність освячувалася проповіддю двох основних рис — богобоязливої скромності, покірності й жорсткої дисципліни як виконання божественної волі — для сервентів і християнського милосердя — для господарів. Нерівність людей розглядалася як природне й навіки закріплене правило буття. Тому будь-яке непідкорення владі тлумачилось як замах на верховну владу Бога.

Релігія стала впливовим засобом утвердження рабовласництва. Поява нового расового й етнічного елементу — африканців — досить швидко оформилася в новому визначнику статусу — кольорі шкіри (негр і білий) поряд з slave (раб) та Free man. Проголошення чорних сервентів рабами на все життя, заперечення їхньої здатності асимілюватися, расова сегрегація закріплювалися не лише законодавчими актами (60—90-х років XVII ст.), а й виправдовувалися необхідністю християнізації африканців заради спасіння їхніх душ. Рабовласництво освячувалося і сприймалося як звичайна побутова справа, яка не потребує аргументації. Навіть поодинокі засудження рабовласництва (зокрема квакерами) на практиці не набували форми відкритого протесту.

Досить швидко сформувався режим "аристократичної теократії", за яким формальний поділ світської та духовної влади (чого вимагали принципи конгрегаціонізму) на практиці виявився єдністю дій магістрату, священиків-ортодоксів і місцевої "аристократії". Цей режим означав найсуворішу регламентацію внутрішнього життя колонії, посилення системи покарання сервентів та переслідування інаковіруючих. Останнє було пов'язане з монополізацією права на істинне тлумачення святих догматів і відповідного способу життя. Переслідувані в Старому Світі пуританські керівники виявили вкрай негативне ставлення до політики компромісу й терпимості між різними релігійними деномінаціями, формально дотримуючись конгрегаціонізму як основного принципу церковної організації. Сектантський напрям мислення пуритан зумовив існування тієї культурної ситуації в ранній Америці, коли релігійний плюралізм в основному стосувався географії співіснування різних релігійних конфесій.

Авторитарна політика лідерів колонії, обмеження свободи віросповідання викликали протидію демократичної опозиції (керівники — Р. Вільямс, Т. Гукер). У межах теологічних суперечок американською суспільною думкою вирішувалися питання соціально-економічного, політичного й духовного розвитку культурного буття колоній. Так, Р. Вільямс і його прихильники заснували колонію з най-демократичнішими порядками — Провіденс (Род-Айленд), спробувавши реально втілити ідею про державу, що будується на засадах договору та народного суверенітету. Офіційне проголошення свободи совісті й миру з індіанцями стало продовженням тієї політики, якої дотримувався Вільямс. З його ім'ям пов'язані перші виступи на захист прав індіанського населення як дійсних господарів американської землі, їхньої духовної культури (інтересів, звичаїв). З розширенням європейських колоній становище індіанців погіршувалося. Використовуючи на початку колонізації досягнення традиційного індіанського господарства (трудові навички, засоби лікування та обробки місцевого ґрунту й вирощування аграрних культур), білі поселенці з часом кардинально змінили своє ставлення до аборигенів. Розглядаючи освоєння територій Нового Світу крізь призму провіденціалізму, вони вважали своїм релігійним обов'язком поширення біблійних істин серед місцевого язичницького населення (в цьому напрямі сформувалася рання американська міфологія, герої якої — приборкувачі диких просторів і місцевих дикунів, учасники індіанських воєн). Діяльність християнських місій вела до руйнування традиційних аборигенних культур, нав'язування індіанцям європейських цінностей. Соціокультурний розвиток первісних американських племен, приречених відступати й зникати під тиском європейської культури, не міг не зазнати трансформації найширшого діапазону — від способів господарської діяльності, традицій соціально-побутового устрою до систем ідеологічних уявлень і стародавніх політичних інституцій. Але, незважаючи на процеси соціальної диференціації, колективістські засади індіанських суспільств стали значною перешкодою для поширення принципів індивідуалізму, підприємництва, з якими європейські поселенці пов'язували подальший розвиток суспільного життя колоній. Безцеремонність у загарбанні землі й жорстоке ставлення спричинили активні виступи індіанців, серед них найзапеклішою була Пекотська війна (1637 р.).

Таким чином, у період з 1606 року (якщо брати до уваги невдалу спробу заснувати першу колонію на острові Роанок у 1585 р.) по 1640 рік (громадянська війна в Англії) на Атлантичному узбережжі Північної Америки було створено кілька англійських колоній. Вони відрізнялися за часом виникнення, природними умовами, релігійними поглядами поселенців. Однак, з'явившись унаслідок соціальних зрушень, які переживала на той час Європа, Вірджинія, колонії Нової Англії, Меріленд розпочали американський шлях еволюції буржуазних відносин. При всій специфіці різних колоній (наявність певних феодальних рис господарства Меріленду, плантаційне рабство Вірджинії, в більш чистому вигляді —- в колоніях Нової Англії) він зумовив особливості виникнення нової цивілізації на континенті Північної Америки, а пізніше — великої держави — США.

Формуванню американської нації передувало панування пуританського етносу. Цінності пуританізму, які були означені в період ранньої колонізації, стали вагомими компонентами розвитку національної самосвідомості американців, соціальних настановлень, загальносвітоглядних позицій, процесу їхньої самоідентифікації.

Інкорпорація релігійних цінностей у громадське суспільство відображала парадоксальну наявність як комунітарних ідеалів, так і активне неприйняття одноманітності.

Протестантський комунітаризм, так само як і схильність до індивідуалізму, формувалися за принципами "договірної теології". Багато хто з прибульців до Нового Світу, відповідно до хіліастичного розуміння призначення пуританського переселенського руху, розглядав нове суспільство як взірець християнського милосердя, братерської любові, підкорення індивіда волі цілого. Ідеальною соціальною структурою уявлялася община — символ згуртованості, безконфліктності, стабільного порядку. Соціальне існування пуритан базувалося на "етиці добровільності". В основу останньої було покладено теорію контракту.

Стосунки між людиною та Богом, окремими індивідами, правителями і підданими розумілися як договір, що укладається добровільно й потенційно може бути розірваним. Община, держава розглядалися як єдиний організм, життєдіяльність якого спрямовувалася на реалізацію Божественного задуму.

Надії, бажання більшості європейських переселенців звільнитися від релігійного або станового тиску зумовили їхнє прагнення до багатоманітності, складовою якої стала індивідуальність. Реалізація цінностей свободи на практиці виявилася не лише у свободі від Старого Світу. Стосунки з Богом набули особистого характеру. Добровільність договору означала вільний вибір людини реалізувати себе, свої індивідуальні цінності в межах волевиявлення певного угруповання — релігійного або громадянського. Індивідуалізоване існування, свобода йти за божественним перед-визначенням передбачала вільне прийняття й підкорення цілям і нормам колективу. Тому закономірно почала виявлятися схильність американців до різного виду об'єднань (релігійних сект, пізніше — до профспілок, корпоративних або асоціативних організацій у соціальній і підприємницьких сферах).

Консерватизм мислення, обмеженість естетичного кругозору пуритан дивно поєднувалися з великим потягом до освіти. Характер імміграції, боротьба за існування в умовах Північноамериканського континенту спричинили превалювання проблем виживання та пов'язаного з ними духу практицизму. Останній вплинув на особливості форм і методів виховання підростаючого покоління. Не випадково для більшості англійських поселень було характерним першочергове будівництво церковних споруд і шкіл. Разом із граматикою та співами псалмів викладалися знання, пов'язані із сільським господарством.

Утилітаристський підхід, властивий американській свідомості, дався взнаки не лише в освіті, а й у мистецтві, яке розглядалося тільки в його "прикладному" значенні. З точки зору пуритан, будь-який вид художньо-творчої діяльності, не пов'язаний з поширенням богословських істин та завданнями необхідності освоєння континенту, був аморальним і безцільним марнуванням часу. Особливо це вплинуло на розвиток драматичного мистецтва (якого ще не існувало в той період), безпосередньо позначилося на ранньоамериканській літературі.

Літературний розвиток Нового Світу, зберігаючи деякі загальноєвропейські культурні традиції й продовжуючи певні художні тенденції, вирізняється суттєвою своєрідністю У зв'язку з відносною молодістю й початковою художньо-естетичною залежністю від духовних традицій Старого Світу, джерела колоніальної літератури пов'язані передусім з виникненням і розвитком письмових жанрів, а не з усною народною творчістю, як це було характерно для давніших світових культур.

Становлення американської літератури спочатку визначалося прямою залежністю й наслідуванням художніх норм, які домінували за межами Північноамериканського континенту й характеризували стан художньої свідомості метрополії. Звідси — одним із основних естетичних літературних принципів стало повторення того, що набуло в художньому досвіді "старої батьківщини" силу канону. Це було характерно, зокрема, для південних районів, де знайшли своєрідне продовження уклад життя та духовні традиції англійських аристократів. Вплив американської дійсності зумовив панування проповідницької літератури, різного роду історичних хронік, мемуарних і природничих творів. На відміну від європейської літератури, художні цілі тут мали другорядне значення, до того ж бракувало легендарно-міфологічного плану як формостворюючого елементу. Своєрідність синкретизму, в якому апологетичні міркування поєднувалися з докладним описом флори й фауни континенту, історичних фактів із життя поселень, з виразністю стислих характеристик, вплинула на подальше формування стилю американської літератури. З історичних причин фольклор корінних жителів Америки практично не вплинув на літературний розвиток у цілому, хоча в деяких творах описувалися звичаї аборигенів, робилися екскурси в їхню міфологію.

Специфічним був і розвиток американської музичної культури. З часів ранньої колонізації її створення вирізнялося своєю нерозривністю із загальною історією колоній і в подальшому — США. В жодній іншій сфері національної культури неповторний американський феномен не розкрився так оригінально, як у музиці. Особливості соціального устрою, етнорелігійний склад населення перших колоній зумовили, з одного боку, строкатість і незвичайність фольклору, з іншого — перевагу англокельтських музичних традицій, культової музики. Музикування обмежувалося виконанням псалмів, морально-дидактичних, ліричних і патріотичних гімнів. Для них була характерна усна форма. Як у церковній, так і у світській музиці панував протестантський хорал. Формування самобутніх рис американської музичної культури практично не поєднувалося з іншими сферами мистецтва, відбувалося поза міськими центрами, реалізувалося зусиллями непрофесійних музикантів. Музично-естетичні орієнтації поселенців обмежувалися жорсткими реаліями існування в ситуації накопичення початкового досвіду колонізації.

Революційні події в Англії прискорили процес обуржуазнювання соціально-економічного життя колоній, розмежування політико-економічних і духовних інтересів різних груп колоністів. Колонії Нової Англії об'єдналися в конфедерацію, яка, хоча й не стала міцним політичним союзом, але дала змогу населенню відчути себе впевненішим щодо метрополії, ворожого ставлення індіанців, роялістських Вірджинії та Меріленду, католицької Нової Франції. Суттєвими стали й причини внутрішні. У зв'язку із ситуацією на Європейському континенті було різко обмежено приплив емігрантів та англійських товарів. Це змусило розвивати місцеве кустарно-мануфактурне виробництво. Конфедерація сприяла пожвавленню внутрішніх і зовнішніх торговельно-комерційних зв'язків. Але в 60—80-х роках XVII століття ситуація у взаємовідносинах метрополії та її колоній змінилася. Політика встановлення феодальних режимів, анулювання хартій колоній, зведення до мінімуму діяльності асамблей, проблеми з продуктами харчування, а також спроби нав'язати англіканізм викликали невдоволення основної маси колоністів, яке поступово переросло в різку протидію, як це було, наприклад, у Вірджинії та Кароліні. Особливої ваги набрало повстання вірджинців у 1676 році під керівництвом Н. Бекона, яке стало зразком боротьби колоністів різного соціального походження за громадянські права. Це повстання знайшло відгук у сусідніх колоніях і вважається однією з перших значних подій в історії майбутньої боротьби американських колоній за незалежність. Майбутньої, тому що в період Реставрації опір владі метрополії ще не виходив за межі невдоволення соціально-економічною політикою місцевої адміністрації.