Історія української культури - Павлова О.Ю. - Культурні процеси на Україні за скіфської доби

Геродот, як вже згадувалося вище, відрізняв між скіфами окремі племена: скіфів-орачів, скіфів-еллінів та царських скіфів, згадував про будинів, називав неврів, гелонів, гіпербореїв і т. д. Цей перелік народів у Геродота - в основному- відповідає тезі про імперію скіфів. Кожна імперія - конгломерат народів. Етнічно вона множинна, як і кожна імперія, вона нівелійована. Це відповідає тому, що ми вже казали вище, на підставі культурологічних матеріалів, про війни скотарів-вершників. Кожен власник великих стад, має своє власне військо. Він воює в ім'я власних інтересів. Війна, яку веде, це його приватна війна. В імперії скотарів-вершників та завойовників-вершників, об'єднуючись між собою і тим самим утворюючі немов окремий стан, ведуть свою власну відокремлену групову політику, підказану не інтересами спільності, народу або держави, а своєї групи, свого стану, своєї верстви. Цілком зрозуміло, що ця групова, або станова, політика скотарсько-вершницької верхівки скіфів повинна була призвести до відповідних зрушень в етнічній природі скіфів-вершників. Що було провідною ознакою, властивою рисою скіфської епохи? Виділення заможної скотарсько-вершницької верхівки, протиставлення воладаря, заможного скотаря-вершника, що кочує, випасаючи свої стада, і бідного безхудобного, прив'язаного до свого клаптя землі. Геродот знає скіфа-орача і царського (королівського) скіфа. Орач - скіф, як скіф та царський скіф- вершник. В усіх народів ве-ршництво становить окремий становий прошарок, шляхту. Так було в давньому Римі, так було в середньовічній Європі, однаково що у Німеччині, Франції, Іспанії і т. д.; німецький лицар - той, що їде на коні, кіннотник, вершник; іспанський кабальєро-кінник, як і французький шевальє. Вершник не працює, він не оре;^ він зневажає працю,- це нотує і Геродот у відношенні до скіфів. Ного справа - війна. Сезонне кочове життя зі стадами й войовничі акції привели скіфа-вершника аж до Туркестану, з Дніпра на Об. Жадоба золота, килимів, краму, розкішного й вигідного життя вела його, скіфа, грабіжника й руйнівника, у давні культурні країни Закавказзя, в Персію, у Іран, Месопотамію. Грабіжницько-войовнича експансія скіфів була скерована як на Схід, так і на Південний Схід. Щоб мати виразне уявлення про теренові простори, охоплені діяльністю скіфів і про те, якого обсягу досягали наїзди скіфів і як далеко вони сягали, досить згадати, що у 612 р., скіфи зруйнували Ніневію і що через 100 років, у 512 р. Дарій Гістасп, цей могутній воладар Персії, мусив був вступити у змагання зі скіфами. Перси воюють "на два фронти": з греками на заході і зі скіфами на півночі. Скіфи так само небезпечні для персів, як і греки, хоч скіфів від персів відокремлює велика відстань, Чорне море й важкі переходи через гори Кавказу. Погроза скіфських нападів більша, ніж відстань. Туркестан і Ніневія - це периферія. Центр - Україна . На Обі в Заураллі ми знаходимо скіфські поховання, кургани, але скіфські городища ми знаходимо нетільки на Обі, а у Придніпров'ї.

Центром лишається Україна, скіфські городища Полтавщини, Київщини, Поділля. Зв'язок з периферією залишається, однак, як би тривкий і сталий не був цей зв'язок, віддрив периферійного скіфства од метрополії не міг не мати місця. Периферійне скіфство, з одного боку, легше втрачало свої етнічні риси, як скіфство метрополії, центру, а з другого боку, саме воно було каналом, яким шли етнічні чужі елементи у метрополію. Периферійне скіфство - скотарсько-вершницьке скіфство. У своїх кочівках з худобою, в своїх воєнних походах і грабіжницьких наїздах воно денаціоналізується. В певній своїй частині туранізується, в певній іранізується. Як швидко відбувається процес подібної денаціоналізації, втрата своїх етнічних рис периферійною верхівкою в її завойовницько-грабіжницьких походах, ми це знаємо з прикладу варягів, норманських князів і їх дружин IX-X ст. Протягом двох поколінь вони вже загубили у Києві свої етнічні, варязькі риси, а протягом трьох, цілковито урвався їх зв'язок з метрополією. "Варяжество" князів і дружинників розплилося без жодного сліду в іншоетнічному середовищі. Немає сумніву, скіф-орач краще зберіг свою давню етнічну індоєвропейську основу, ніж царський скіф, кочовий скотар і вершник. Осілий хлібороб менше піддавався діянню тих факторів, що позначилися на суспільній верхівці, не лише периферії, але й метрополії. Осілий хлібороб був більше етнічно й культурно опорний, ніж населення городищ, який мав куди безпосередній і прямий вплив периферії. Скіф-орач не туранізується і не іранізується. Він повільно еволюціонує протягом цих тисячі - півтори тисячі років. Він застійно і кволо зберігає ті риси, які тубільна маса населення України набула після катастрофи, що розмежувала трипілля від усатівсько-городського післятрипілля. були походи не народні, а приватно-станові. Скіф-орач не був зацікавлений у цих походах. Ні безпосередньо, ні опосередковано орач не був зачеплений імперською завойовницькою політикою скотарсько-вершницької верхівки скіфів. Вона нічого не змінювала в його долі. Вона його не збагачувала. Походи на Ніневію або Алтай були походами вершників. Він, [орач], не міг взяти в них участі, бо він був піший. У жилах його дітей не текла кров бранок, захоплених в горах і долинах Алтаю або у містах Ірану. Він не брав участі в грабунках вершників. Про це надзвичайно яскраво розповів Геродот, коли перед скіфами повстала погроза нападу на Україну персів і Дарій, прагнучи помсти, почав загрожувати скіфам походом на них, хліборобська культура воліла лишитися осторонь від цих змагань. Ця боротьба не обходила їх. Перси мстили за напади на Іран, що це обходило їх, орачів, коли вони ніколи на них не нападали. Коли вершники-войовники почали апелювати до мас, закликаючи їх до оборони, народи Скіфії виразно вказали на чужі, ненародницькі цілі тих воєн, які спонукали Да-рія рушити зі своїми військами через Бакани й Дунай у Наддніпров'я. Вони, орачі, відповіли так, як відповідає кожен орач: його обходить лише те, що торкається його ближчої громади й його близьких царинних односільчанських інтересів. Якщо б Дарій, прийшовши на Україну, почав палити й руйнувати їхні селища, то лише в такому разі вони повстали. Перед скіфством лежало три шляхи, один на Схід, другий на Південний Схід і третій на Південний Захід, на Алтай, на Іран і на Балкани, через посередництво грецьких колоній, що густою мережею у гирлах великих рік вкрили північне узбережжя Чорного моря. Взаємини з Туркестаном або з Іраном було безпосередніми взаєминами, з Туреччиною опосередненими, через посередницьке, як сказано, цих грецьких колоній. Скіфство - скотарсько-вершництво України випробувало всі три тут означені шляхи, шлях в Азію на Алтай, в його зв'язках з монго-ло-турецьким світом; шлях в Закавказзя на Іран, в зв'язках з Іранський світом і, нарешті, третій з цих згаданих шляхів- шлях зв'язків з Греками і Середземноморським культурним світом.

Невідомо, коли і внаслідок яких причин скіфи України примушені були залишити Алтай і Об. Певне, за надто багато конкурентів серед скотарів-вершників монголів і турків було у них, щоб утримати за собою ці, такі віддалені від України, простори пасовищ. Біля середини тисячоліття периферія відпадає, скіфство концентрується у межах метрополії на Наддніпров'ї. Україна перестає бути імперією скотарів-вершників. Геродот говорить про скіфів-еллінів. Звичайно, говорять про окреме плем'я; ми гадаємо, що справа йде, з одного боку, про географічну територію, де вплив ел-лінізації був найпомітніший (нижнє Наддніпров'я), а з другого, про тих скіфів, які найбільше піддалися впливу елліністичного світу. Розкопки у Шарпині, Пастирському та інших городищах України дали велику кількість античного посуду, зокрема чорнолакового. Такий же автентичний грецький посуд ми знаходимо і в курганних похованнях багатих скіфів. Виразне свідчення, що побут заможних скіфів та населення городищ не лишився поза впливом античного світу. Спільна боротьба проти персів зблизила греків і скіфів. Вона зблизила їх політично й господарчо. Верхівка володіє речами грецького походження, а хліборобські маси? Як скіфи-орачі? Як стоїть справа з процесом еллінізації цих останніх на межі середини останнього тисячоліття? Чи торкнувся цей процес втягнення скіфів у орбіту античного світу лише як експортерів скіфського збіжжя, чи він позначився і на широких народних масах? Матеріли з наступної доби, яку ми означаємо як античну добу в передісторії України, відповідають на ці запитання.

Грецьким поселенням у Північному Причорномор'ї важко було боронитись від чисельних кочівників (сарматів, готів, гунів та ін.).

І хоча на якийсь час римське завоювання (IV ст. до Н. X.) забезпечувало їм стабільність, з часом вони припиняють своє існування.

Проте культура міст-держав як чорноморський варіант античної культури значною мірою вплинула на культурний розвиток сусідніх культур.

Значний вплив на розвиток української культури мали античні традиції Риму. Ці впливи, зокрема, помітні в І - II ст., коли кордони Римської імперії наблизились до українських територій. У той час між Україною і Римом встановилися тісні торговельні й культурні зв'язки. В скарбах, знайдених на Україні, крім монет і металевих прикрас зустрічається також скляний посуд римського походження і римські емалі. Наближення римлян до українських територій стало причиною популяризації тут християнства.

На початку III ст. Південну Україну захопили германські племена готів (ост-готів), підкоривши собі сарматсько-скіфське населення. Готи засвоїли скіфсько-сарматську і грецьку культури, прийняли християнство. Вони мали, вплив на слов'ян, особливо військової організації. З IV ст. починається велика міграція народів зі сходу. Через Україну проходять тюркські племена гуннів, які розгромили Готську державу у 375 р.

Спадкоємнецею всіх цих складних культурних утворень певною мірою можна вважати і Київську Русь.