Банківський нагляд - Васюренко O.B. - Розділ 4. БАНКІВСЬКИЙ НАГЛЯД НА ОСНОВІ ОЦІНКИ РИЗИКІВ

4.1. Застосування концепції ризику в процесі банківського нагляду.

4.2. Підходи до оцінки ризиків згідно з Базельськими угодами про капітал.

4.3. Нагляд за діяльністю банків на основі оцінки ризиків за рейтинговою системою CAMELS.

4.4. Нагляд за діяльністю банків на основі оцінки ризиків за "Системою оцінки ризиків".

4.5. Вимірювання і оцінка фінансових ризиків за "Системою оцінки ризиків".

4.6. Вимірювання та оцінка нефінансових ризиків за "Системою оцінки ризиків".

4.7. Принципи корпоративного управління та ризик-менеджменту в банках.

4.8. Оцінка систем управління ризиками банківської діяльності.

4.1. Застосування концепції ризику в процесі банківського нагляду

Одним із пріоритетних напрямів роботи системи банківського нагляду на сучасному етапі є запровадження нагляду на основі оцінки ризиків. Такий підхід є кроком уперед з позиції оптимізації роботи щодо виконання важливої функції банківського нагляду — захисту інтересів вкладників і кредиторів банку.

Ризик — неминучий супутник банківської діяльності. Кожний банк як комерційна установа, прагнучи отримати прибуток, наражається на ризики. Поняття ризику в банківській сфері трактують по-різному. В працях вітчизняних і зарубіжних учених та практиків банківської діяльності знаходимо численні варіанти визначення терміна "ризик". Загалом ризиком вважають те, що несе в собі або загрозу, або невпевненість у майбутньому1.

Будь-який банк зацікавлений у збереженні активів та капіталу, а також в отриманні максимально можливого за визначених обставин прибутку і завжди прагнутиме, щоб віддача від усіх операцій була максимальною, та обиратиме шляхи (стратегію і тактику) реалізації цього свого завдання. Відтак з погляду ризик-менеджменту банку результатом прийнятого ризику можуть бути:

— повна або часткова втрата того, що вже є (капіталу, надходжень, клієнтів тощо);

— недоотримання того, що банк міг би мати за іншого управлінського рішення.

У першому випадку банк наражається на ризик втрати, у другому — на ризик утрачених можливостей (або ризик недостатньої оптимізації бізнес-рішень).

Служба банківського нагляду в свою чергу зацікавлена, щоб діяльність банків була максимально надійною і безпечною, а також забезпечувала захист інтересів вкладників та кредиторів. Саме це є головним завданням банківського нагляду.

Тому службу банківського нагляду (а отже, й Національний банк України) цікавить передусім одна, основна сторона ризику — ризик втрати надходжень та капіталу. Тож Національним банком сформульовано таке визначення ризику: "Ризик — це можливість того, що певні події, очікувані чи неочікувані, можуть спричинити негативний вплив на рівень капіталу або надходжень банку"1. Воно охоплює всі можливі варіанти та ситуації як внутрішнього характеру (рішення керівництва банку, діяльність його підрозділів або окремих працівників), так і зовнішнього (зміна умов оточення банку — процентних ставок, валютних курсів, ліквідності ринків, кредитоспроможності контрагентів, а також форс-мажорні обставини).

Отже, здійснюючи контроль за діяльністю банків, служба банківського нагляду пріоритетним завданням визначає орієнтацію на оцінку ризиків, притаманних кожному банку зокрема та банківській системі в цілому, а також ужиття коригуючих заходів на підставі проведеної оцінки.

Як зазначалося в першому та третьому розділах, особливе значення для сприяння адекватній капіталізації банків, вдосконалення систем управління ризиками, і, таким чином, посилення стабільності банківської системи в цілому мають Базельські угоди про капітал (рис. 4.1).

Рис. 4.1. Стандарти достатності капіталу на покриття ризиків згідно з Базельськими угодами про капітал

Згідно з Базельською угодою 1988 р. капітал потрібен для покриття кредитного ризику. Співвідношення між капіталом банку та його активами, взятими з урахуванням коефіцієнта кредитного ризику, не має бути меншим 8 %.

Поправка 1996 р. внесла зміни до Базельської угоди 1988 р.: капітал став потрібен для покриття не лише кредитного, а й ринкових ризиків, до яких було віднесено процентний ризик, ризик пайових цінних паперів, валютний ризик та ризик товарних контрактів. Співвідношення між регулятивним капіталом банку та еквівалентом його зважених на ризик активів залишалося незмінним (не має бути меншим 8 %).

Базельська угода про капітал II 2004 р. визначила новий концептуальний підхід до поняття адекватності капіталу та до нагляду взагалі. Цей підхід отримав у світі назву "нагляд на основі оцінки ризиків". Згідно з Базельською угодою II регулятивний капітал банку має відповідати його реальним ризикам, покривати всі основні ризики та визначати обсяг операцій, який може здійснювати банк відповідно до рівня свого капіталу.

Як зазначалося, Базельська угода про капітал II містить три взаємодоповнюючі "компоненти-опори": мінімальні вимоги до капіталу; контроль з боку нагляду; ринкова дисципліна.

Перша компонента — "Мінімальні вимоги до капіталу" містить методологію розрахунку мінімально необхідної величини капіталу для трьох ризиків: кредитного, ринкового та операційного. Особливістю цієї методології є наявність кількох альтернативних варіантів кількісної оцінки кожного з ризиків (рис. 4.2).

Друга компонента — "Контроль з боку нагляду" присвячена тому, як саме повинен здійснюватися контроль з боку органу нагляду за процедурами та системами оцінки адекватності капіталу банків. Вона ґрунтується на чотирьох принципах, два з таких стосуються роботи банку, ще два — процедур взаємодії органу банківського нагляду та банків. Ці принципи є фундаментом нової системи банківського нагляду.

На відміну від системи нагляду на основі контролю дотримання вимог, нагляд на основі оцінки ризиків приділяє увагу не стільки обсягу чи величині ризику, скільки якості систем управління ним. Крім того, за нагляду на основі оцінки ризиків банки мають більше можливостей щодо забезпечення альтернативних варіантів розрахунку обсягу ризиків та необхідної суми капіталу.

Третя компонента Базельської угоди про капітал - "Ринкова дисципліна" містить вимоги щодо публічного розкриття банками інформації, необхідної їх клієнтам та іншим зацікавленим особам для прийняти рішення щодо надійності і стабільності роботи установи. Всі вимоги до розкриття інформації поділяються на дві категорії: вимоги до розкриття кількісної інформації та вимоги до розкриття якісної інформації.

Рис. 4.2. Підходи до оцінки ризиків згідно з Базельською угодою про капітал II

Згідно з третьою компонентою простої констатації у звітності цифрового матеріалу щодо ризиків недостатньо, оскільки користувач у цій ситуації не зможе зробити обґрунтованого висновку про спроможність керівництва банку управляти таким обсягом ризику. Тому третя компонента складається здебільшого з вимог до розкриття інформації якісного характеру — положень, політики, процедур, регламентів та іншої внутрішньої нормативно-методологічної бази банку щодо виявлення, оцінки, контролю і моніторингу ризику, а також щодо цілей та завдань які ставить перед собою банк у процесі ризик-менеджменту.

Слід зазначити, що в Україні оцінка ризиків банківським наглядом проводилася і раніше. Зокрема система економічних нормативів діяльності банків як основний інструмент безвиїзного нагляду та система CAMELS як основний документ інспекційних перевірок передбачають здійснення оцінки ризику (у тій чи іншій формі). Але здійснюючи цю оцінку, інспектори банківського нагляду визначають розмір ризику, що вже настав, — ризику наявного, фактичного.

Запровадження нагляду на основі оцінки ризиків передбачає здійснення оцінки ризику, що настав, а також визначення напряму зміни ризику. Тобто, банківський нагляд має оцінювати ризики не стільки з позиції того, що вже сталося, скільки з погляду того, що може статися в майбутньому. Водночас новий підхід не обмежується лише вимірюванням величини ризику. Крім кількісних параметрів ризику банківський нагляд має оцінювати також якість систем управління ризиком (ризик-менеджменту). Поєднуючи такі складові оцінки ризику, нагляд матиме змогу не тільки передбачити майбутній стан справ у тому чи іншому банку та банківській системі в цілому, а й адекватно відреагувати на нього.

У сучасних умовах динамічного розвитку банківської діяльності, появи нових інструментів, зростання основних показників роботи банків цей підхід дасть змогу підвищити ефективність нагляду та домогтися кращого виконання Національним банком покладених на нього функцій.

Для забезпечення комплексного підходу до запровадження нагляду на основі оцінки ризиків Національний банк України почав розробляти відповідні документи щодо методів оцінки ризиків працівниками банківського нагляду та рекомендації щодо організації систем управління ризиками в банках. Із цією метою з числа фахівців служби банківського нагляду, групи економічних радників Голови Національного банку України, провідних фахівців банків та іноземних консультантів було створено відповідну робочу групу. Протягом 2003—2004 pp. робоча група підготувала два документи, які стосуються оцінки ризиків та ризик-менеджменту в банках:

— "Методичні вказівки з інспектування банків "Система оцінки ризиків", схвалені постановою Правління Національного банку України від 15 березня 2004 р. №104. Цей документ розроблено Національним банком для власних потреб. Роль цих методичних вказівок полягає у наданні працівникам банківського нагляду уніфікованої методологічної підтримки при оцінці системи управління ризиками того чи іншого банку з метою вироблення відповідної стратегії роботи з ним;

— "Методичні рекомендації щодо організації та функціонування систем ризик-менеджменту в банках України", схвалені постановою Правління Національного банку України від 2 серпня 2004 р. № 361. Зазначений документ на першому етапі має рекомендаційний характер. Його завдання полягає в тому, щоб допомогти банкам створити достатні й ефективні системи управління ризиками та вдосконалити вже наявні. У подальшому частина рекомендацій перейде у розряд обов'язкових вимог, і банківський нагляд оцінюватиме наявність та ефективність побудованих систем управління ризиками у кожному конкретному банку.

Отже, Національним банком України створено відповідні засади запровадження нагляду на основі оцінки ризиків, що сприятиме зниженню ризиків у роботі банків і водночас забезпечить захист інтересів вкладників та кредиторів.