Культурологія - Безвершук Ж.О. - Грецькі боги

5.1. Великий культурний прорив Еллади

Грецькі боги

Грецька культура, починаючи з доби Ренесансу в Європі, сприймалася як історичне диво. Адже вона залишила, крім усього іншого, таку величезну кількість понять і термінів (фізичних, метафізичних, політичних, мистецьких), що дослідник античності Я. Бург-харт мав усі підстави сказати: "Ми бачимо очима греків і розмовляємо їхніми зворотами мови". Давня Еллада не лише продемонструвала чергову неповторну модель світовпорядкування — оригінальні і принципово нові способи вирішення важливих суспільних (державницьких, виховних, культурних) завдань, а й започаткувала новий тип духовності, в якому домінує культ краси й освіченості, змагальності (агоністики) і поваги до особистості. На відміну від Стародавнього Сходу, тут обстоювали раціональні форми поведінки, високий рівень майстерності в усіх сферах діяльності, універсалізм, свободу. Саме греки врешті-решт винайшли принципово новий вид діяльності — продукування ідей, що і сприяло надалі динамізму західної цивілізації.

Звісно, Греція, як і будь-яка велика культурна країна, починається зі своїх міфів. Задовго до появи так званого олімпійського пантеону в окремих общинах вшановувалося чимало місцевих богів. У міру оформлення міфології та релігії місця вшановування богів ставала лише епітетами до їх імен (наприклад, Артеміда Ефеська. Аполлон Дельфійський). Найвищий розквіт античної міфології припадає на П тис. до н. е. — на крито-мікенську культуру, коли остаточно складається пантеон богів, які живуть па сніжній та багатоущелинній горі Олімп і підпорядковані владі одного бога, "батька людей і богів" — Зевса. Космогонічні уявлення греків принципово не відрізнялися від уявлень багатьох інших народів. Вважалося, що спочатку існували Хаос, земля (Гея), підземний світ (Тартар) та життєве начало (Крос). Гея породила небо із зірками — Урана, який став першим володарем світу, чоловіком Геї. Від Урана та Геї народилося друге покоління богів — титани. Титан Кронос (бог землеробства) скинув владу Урана. В свою чергу, діти Кроноса — кроніди Аїд, Посейдон, Зевс, Гестія, Деметра і Гера під проводом Зевса подолали Кроноса і захопили владу над Всесвітом. Таким чипом, олімпійські боги — третє покоління божеств, кожне з яких має свою суворо визначену функцію. Верховним божеством став Зевс — володар неба, грому та блискавок; Посейдон вважався богом вологи, що зрошує землю і моря; Аїд (Плутон) — володарем підземного царства; дружина Зевса Гера була покровителькою шлюбу; Гестія — богинею домашнього вогнища; Деметру шанували як покровительку землеробства, дочку якої Кору (Персефону) викрав Аїд і вона стала його дружиною. Від шлюбу Зевса і Гери народилися Геба — богиня юності, Арес — бог війни, Гефест — бог торгівлі, і покровитель ремісників, особливо ковалів, брехунів і крадіїв, ораторія і спортсменів, який також відводив душі небіжчиків у підземний світ. Серед нащадків Зевса особливо вирізнявся Аполлон — бог світлих засад у природі, названий ще Фебом (тим, що сяє), який вважався покровителем мистецтв, богом-лікувальником та водночас богом, що приносить смерть, поширюючи епідемії. Роль Аполлона з часом зростала і він почав витісняти Зевса. Сестра Аполлона — Артеміда, богиня полювання і покровителька молоді. Афіна, що народилась із голови Зевса, вважалася богинею мудрості, всіляких раціональних засад, але й війни (на відміну від неї, Арес уособлював нерозважливу відвагу). Постійною супутницею Афіни була богиня перемоги Піке, символ мудрості Афіни — сова. Перед Афродітою, що народилася з морської піни, схилялись як перед богинею кохання і краси.

Для грецької релігійної свідомості не характерна ідея всемогутності божества, оскільки над світом олімпійських богів панувала безлика сила — Доля (Ананка). Боги у греків мали фізичне тіло, жили в певному місці, їм властиві були звичайні людські якості, і навіть вади та недоліки, а іноді і суто людські проблеми. У греків не було спеціального прошарку священнослужителів (лише жерці, пов'язані з певними містеріями) і ставлення до богів було іншим, ніж у більш стародавніх народів!" Грек міг виявляти щодо богів гнів і навіть фамільярність, особливо у часи, коли з'явилися міфи про героїв (Геракла, Тесея), які боролися (і подеколи успішно) з богами. Грецькій релігії був властивий антропоморфізм, хоча з розвитком філософії антропоморфні образи богів піддаються гострій критиці. У "Прикутому Прометеї" Есхіла Зевс, наприклад, зображений світовим деспотом, представником сліпих і нерозумних сил. Більш абстрактними стають й інші образи старої міфології. Вустами Протагора софісти виголошують відому тезу, що людина є мірою всіх речей. Школа епікуреїзму переймалася питанням, навіщо грекам боги, якщо вони ніяк не впливають на їх життя, і відповідала, що боги — естетичні зразки, еталони для них, і ніщо більше. Для представників стоїцизму боги — суть алегорії (Гефест — вогонь, Гера — повітря, Діоніс - виноград і вино тощо). Скептики, які заперечували усталені цінності, заперечували і богів у їх стародавньому розумінні. Грецький пантеон мав великий вплив на розвиток світового мистецтва. Олюдненість богів, їх образи, пройняті почуттям гармонії та міри, стали грунтом для античного мистецтва, а також вплинули на давньоримську релігію" Вони використовувалися в усі наступні століття, одержуючи різну інтерпретацію в науці та мистецтві.

Історію давньогрецької культури поділяють на чотири періоди: гомерівський (XII—VIII ст. до н. е.), архаїчний (VII—VI ст. до н. е.), класичний (V ст. до н. е,) та елліністичний. початок якому поклав східний похід Александра Македонського у 334 р. до н. е. і масове колонізаційне переселення еллінів (греків і македонян) на щойно завойовані землі. Величезну роль відіграла крито-мікенська культура, що сформувалася і розвивалася у Ш-ІІ тис. до н. е. XI—IX ст. до н. е. — гомерівський період, який вчені називають темними віками, адже відомості про нього дають лише археологічні матеріала та епічні поеми "Іліада" та "Одіссея". У цей час утворилися рабовласницькі міста-держави (поліси): Афіни, Спарта, Коринф, Фіни, Аргос, Мілет, Галікарнас, Ефес та ін. Вони були демократичними або аристократичними республіками. Найважливіші серед демократичних - Афіни, серед аристократичних — Спарта.