Культурологія - Безвершук Ж.О. - Іспанська школа

Найяскравіший період в образотворчому мистецтві припадає на 80-ті роки XVI ст. — 80-ті роки XVII ст. -"золоте століття іспанського живопису". Підвалини іспанської духовності заклала доба реконкісти — довготривалої та надзвичайно важкої національно-визвольної боротьби іспанців проти арабів. Вона тривала 800 років і визначила своєрідність історичного розвитку нації, її закони і звичаї, характер народу, його моральні норми і сам тип гордого, сповненого гідності іспанця, незалежно від того, гранд він чи простолюдин. Герой іспанського мистецтва "золотого століття" — реальна і героїчна людина. Сюжети, яким надавали перевагу, — дива і мучеництва, передаванні з жорстокими, іноді відразливими натуралістичними деталями, хоча персонажі цих ситуацій демонструють перемогу їх духу над будь-якими фізичними муками. Взагалі увага до моральної досконалості людини в іспанському суспільстві у цей час надзвичайно велика. При цьому моральні і релігійні засади переплетені між собою, злиті. Ідеал національного героя виражений передусім в образах святих. Суворість звичаїв, зумовлена духовною диктатурою церкви, яку не зачепило іспанське Відродження, допускала, зокрема, наготу тільки у зображеннях християнських мучеників, а оголене жіноче тіло до Веласкеса взагалі не малювали. У другій половині XVI ст. Іспанія — форпост католицької контрреформації, в ній лютувала інквізиція. Водночас це доба такого яскравого піднесення національного генія, якого Іспанія не знала раніше і не знатиме надалі.

Блискучу добу розпочав Ель Греко (Доменіко Теотокопулі). Засновник школи у м. Толедо, він виконував замовлення переважно місцевих монастирів і церков. У його роботах уже простежуються риси нового стилю: напруження, збудження, неспокій ("Моління про чашу", "Святе сімейство", портрети знаті). Обличчя героїв видовжені, аскетичні, очі посаджені асиметрично і широко розплющені. Його героїв наче спалює внутрішній вогонь. Однак у творах багато містики, екзальтованості, навіть перебільшеної патетики і надлому. Класичний художник доби бароко X. де Рибера написав багато картин на характерні для іспанського живопису тієї доби сюжети мучеництв ("Мучеництво апостола Андрія" та ін.). Успіх його "мучеників" був величезний, вони поширилися музеями всіх країн у численних копіях та імітаціях. У результаті про X. де Риберу говорили як про художника жорстоких тортур. Водночас він написав цілу галерею апостолів та філософів ("Діоген", "Демокріт, який сміється" і знамените "Оплакування" — одна з найбільш правдивих і щирих картин у світі). З часом його живопис почав світлішати, зникли характерні для бароко різкі світлотіньові контрасти, тіні стали прозорішими, образи — більш узагальненими, інколи ідеалізованими (наприклад, чистий образ "Св. Інесси" — юної християнки, відданої на глум натовпу, але врятованої богом, що явив одне зі своїх див). Варте уваги те, що всі герої Рибери — глибоко національні, типологічно іспанські простолюдини. Ще один представник "золотого століття" — Ф. Сурбаран — головний живописець Севільї — вмів майстерно передати красу і мальовничість фактури та форми. Замовником для Сурбарана була церква, головними персонажами — ченці. Спокійні, поважні, благочестиві, в білому одязі на темному тлі — вони також істинні іспанці, сповнені гідності та мужності ("Св. Лаврентій"). Лаконізм і виразність пластичних засобів простежуються і в його натюрмортах.

Найвидатніший художник іспанського "золотого століття" — Дієго Веласкес, який був придворним художником короля Філіппа IV. Майже 40 років тривала його служба при дворі, що не завадило йому віднайти свій шлях у мистецтві. Він створив образи, сповнені величезної життєвої сили, зумів показати складність суперечливість людської вдачі, багатогранність людини, ким би вона не була — чи то звичайним селянином чи то вельможою, придворним блазнем, чи то королем, Здатність бачити, розуміти і геніально узагальнювати бачене поставила Веласкеса в ряди кращих майстрів світового живопису. Він був великим майстром уже в бодегонах, написаних в юності: "Сніданок", "Продавець води", "Концерт" та ін. — цс образи простих і сповнених гідності людей. їх постаті він розміщував на першому плані, оточуючи їх різними побутовими предметами: майстерно написаними мідними та глиняними глечиками, чашками, плетеними копійками і простою їжею. Багато разів Веласкес писав портрети короля Філіппа IV, його сім'ї та придворних. Це парадні, репрезентативні портрети, але в них помітні глибокі особистісні характеристики. Звичайно, не тільки життя двору живило творчість майстра. Іспанія "золотого століття" — це театр Лопе де Вега, це плеяда талановитих літераторів — послідовників М. Сервантеса, прозаїків і постів. Після спілкування з Рубенсом Веласкес пише "Вакха" та "Ковальню Вулкана", які по суті перетворені ним па жанрові сцени. Низка створених ним портретів показує, що він художник правди, який уважно вдивляється в обличчя. Зображуючи з однаковою увагою короля, інфантів, придворних і жалюгідних, ображених природою блазнів, покликаних розважати знать своєю потворністю, Веласкес виявляв разючі контрасти своєї доби (портрети Філіпа TV, Олівареса, Хуана Матеоса, папи Інокентія X, а також серія блазнів, серед яких з особливою людяністю написаний портрет Ель Прімо). Шедеврами Веласкеса останнього періоду творчості були: "Меніни" (молоді придворні дами), "Венера з дзеркалом", "Прялі" та чудові портрети інфант. Найвидатнішим художником другої половини XVII ст. був Бартоломео Мурільо, хоча поетичність у нього подекуди переходить у сентиментальність.