Культурологія - Безвершук Ж.О. - 10.7. "Цивілізація молодих"

Справжнім святом молодих стала рок-музика, специфічне в якій — домінуюча роль ритму, електронні ефекти, своєрідна манера вокалізації. Рок-музика виникла як молодіжна контркультура, яка була необхідна для того, щоб виразити певну позицію і певні цінності. Основним у цьому феномені, як досить швидко стало зрозуміло, є не стільки музика, скільки протистояння "їм" — "істеблішменту", респектабельному конформізму, енергії кар'єри, узвичаєним нормам поведінки господарів життя. Пісенька Вілла Хейлі "Rock around the clock" (1954 p.) дала назву новонародженому стилю. Того самого року вийшла перша комерційна платівка Елвіса Преслі. Дуже швидко хвиля року захопила міста Північної Америки, Англії та передусім Ліверпуль. У 1960 р. відбулися гамбурзькі гастролі "Бітлз", а протягом 1963—1968 pp. сформувалися майже всі найбільш відомі групи класичного рок-н-ролу. Музикою стали мотиви міського фольклору, популярні блюзи і шлягери, а в текстах йшлося про одвічну пісенну тему "хлопець — дівчина". Епатажними елементами були посилена гучність, настійливий ритм із повторенням однієї і тієї самої фігури. Надалі рок уже не існував поза складним технічним утіленням, невдовзі-з'явилася тиражована звукокопія. Запис не відтворює первісного виконання, а є "оригіналом", оскільки ця музика — результат численних записів, накладань і мікшувань (з англ. — змішувати), трансформацій звуку в студії. Пізніше виникли романс-рок, арт-рок, фолк-рок та ін. Нині рок — явище дуже широкого плану: йому властива і вишуканість, і лірична камерність, і приголомшлива звукова експресія. Відомими є також рок-варіації авангарду, гібриди рокової та конкретних звуків життя, джаз-рок і рок-опера.

Культурна революція 60-х років — нова хвиля молодіжного протесту (виникла у США і згодом поширилася на Європу). Рух із самого початку мав переважно культурний характер, в якому різко виявилася опозиційність молодого покоління. Політична його програма зводилася до виступів проти війни, яку США вели того часу проти комуністичного В'єтнаму. Почалося все з того, що влітку 1967 р. у Берклі (Каліфорнія) з'явилися групи неохайно та яскраво одягнених і довговолосих юнаків та дівчат, які називалися хіпі. Спочатку здавалося, що це — черговий "крик моди", який сприйняли як молодіжну примху. Проте згодом стало зрозуміло, що все значно серйозніше. Університетський світ буквально розколовся. Офіціозності викладачів протистояла новоявлена "богема", розкута, непередбачувана, що сповідувала любов до всіх і була схильною до містики. Традиційним цінностям вони оголосили справжню війну. Ця молодіжна субкультура бунтувала проти буржуазного практицизму, надмірного схиляння перед ідолами ділового успіху, банківського рахунку, кар'єри, а також проти бездушного техніцизму, але вона тягнулася до природності та природи в усіх їі виявах. "Діти-квіти" (намальована на щоці квітка у декого з них була викликом техніко урбаністичному світові) з довгим волоссям, прикрашені морськими черепашками і намистом, вбрані "по-східному" й овіяні ароматними хмарами східного диму (часто наркотичного), під ніжні І млосні звуки індійської ситари чи флейти, розмальовували стіни свого житла різнобарвними лініями і занурювались у новий психоделічний стан, який не був схожий на рутину, що їх оточувала. В їх естетиці сплив стиль модерн початку XX ст. Він відродився в одязі хіпі і рок-музикантів, в оформленні рок-платівок, плакатах рок-концертів, у розмалюванні роллс-ройса "Бітлз", у кадрах їхнього фільму "Жовтий підводний човен" — кіношедеврі 60-х років. Однак від досить нечисленних груп "денді" початку XX ст. хіпі відрізнялися кількістю — їх було мільйони. Цей рух тривав недовго (10 років), однак він попри свої екзотичні форми змінив і поглибив деякі уявлення людей тогочасного Заходу про екологічну небезпеку, технократизм, ставлення до війни, сексуальну поведінку, права меншин.

У 1968 р. семимільйонне населення університетських містечок США майже повністю було охоплене віяннями "нової свідомості", яка заперечувала спосіб життя "батьків", їхню мораль і їх мистецтво. Під час студентської революції у Франції в латинському квар-ралі Парижа з'явилися барикади, на яких переважали суто культурні гасла: "Влада — химера", "Прекрасне — на вулиці", "Заборонено забороняти" та ін. Так молодь по обидва боки Атлантики заявила про себе як про носія контркультури. Як уже зазначалося, багато чого в цій контркультурі було від ідеології та естетики 1 стилю модерн, дещо було закладено задовго до того авангардом, декадентством, богобудівництвом. Хоча культурна революція і торкнулася багатьох аспектів суспільного життя, естетики, моралі, релігії, смаків і психологічних установок, основними у ній все-таки було "повернення до природи", до натурального життя, заперечення всіх авторитетів, усіх табу. Серйозні проблеми (екологія, ставлення до меншин тощо) порушувалися у формі "гри в життя". Рух хіпі завершився у 1973—1974 рр. Явища культурної революції" контр-культури були осмислені вченими й увійшли до наукових праць і підручників.

У ці ж десятиліття остаточно сформувався так званий дитиноцентризм — стан суспільних уявлень, коли дитинство сприймалося як самоцінний етап людського життя, а не як підготовчий період для "справжнього" існування. Новий час продемонстрував величезні зміни у ставленні до дітей, що було результатом зростання освіченості, поліпшення охорони здоров'я, впливу просвітницьких ідей, змін у законодавстві. Протягом багатьох століть дитина існувала на периферії інтересів дорослих, від неї вимагали лише слухняності з наймолодшого віку. Не тільки в Стародавньому Китаї, де шанобливість до батьків була доведена до рівня релігійного культу предків, а й у середньовічній Європі батьківська влада над дітьми була деспотичною і практично необмеженою. Обов'язки дітей перед батьками, як зазначає багато істориків, мали безсумнівний пріоритет перед батьківськими, про що свідчать зведення правил поведінки ("суми", "правди", "зерцала"). На дітей покладалася провина за гріхи батьків. Становище дітей було важким. Внутрішньосімейна їх експлуатація, що не зважала ні на сили, ні на здоров'я дітей, особливості їх харчування й одягу, відмова від дітей ("знайди"), перетворення їх на покірний об'єкт шлюбних угод, здавання їх у найми в обслугу, продаж у кабалу і навіть інфатицид (знищення дітей), оскільки вони — власність батьків, як майно, — всі ці вияви дискримінації були зовсім не рідкісним явищем. У морально-психологічному плані саме слово "дитина" мало принизливе значення. Підкреслювалася нестриманість і непередбачуваність дітей. Дорослі не бажали згадувати своє коротке і бідне за змістом дитинство. На дитину дивились як на маленького дорослого, про що свідчать їх зображення у мистецтві аж до часів Відродження. Гуманне виховання не включалося до характеристики вихователя, навпаки, тільки суворість, дисципліна і напучування.

І ось потроху "цивілізація дорослих стала занепадати. Почали формуватися установки на поважання дитини, її інтересів, психології. У громадській думці дитина стала символом чистоти, щиросердності. Смерть дитини все частіше сприймали як непоправну трагедію. Батьки почали втрачати право бути вершителями доль своїх чад. З усіх стилів виховання запанував "м'яко-поступливий". Проте навіть тоді, коли дитину "помітили", а пізніше навіть опоетизували, коли з'явилися дитячі садки (у 1837 р. у Німеччині їх відкрив Ф. Фребель, учень К. Песталоцці), дитячі кімнати, лікарні і лікарі, дитячі споживчі товари, дитяча література ("Казки" Х.К. Андерсена, казки братів А. та Я. Грімм, повісті Марка Твена, "Бабусині казки" Жорж Санд, "Аліса в країні чудес" Л. Керолла та ін.), театри і музеї дитячої іграшки, на дітей знову звалилися репресії, оскільки на зміну батьківській деспотії прийшов жорстокий дисциплінарний режим школи, кульмінаційним пунктом розвитку якого у XVIII і XIX ст. стали закриті навчальні заклади, інтернати. Вони принесли дитині батіг і карцер — усе те, чим раніше каралися засуджені з нижчих верств суспільства. В різних країнах, звичайно, було по-різному. Закріплення гуманістичних норм у вихованні відбувалося разом з іншими демократичними рухами, зокрема молодіжним, і боротьбою за жіноче рівноправ'я. Однак в Англії, наприклад, жорстокі тілесні покарання застосовували навіть у привілейованих закритих школах. Перші симптоми поліпшення:ситуації з'явилися лише в середині XIX ст. (до 30-х років в Англії навіть вішали малолітніх злочинців). Рух буржуазних філантропів різних віросповідань і партій привів до прийняття низки законів стосовно захисту дітей. Врешті-решт просвітники ХVIIІ ст. до такого рівня піднесли інтерес до дитинства, а романтики так посилили його культом ідеалізованої дитячої свідомості, що XIX ст. навіть почали називати століттям дитини. Процес зростання дитиноцентризму на рівні родини і суспільства продовжився у XX ст.

Так, Декларація прав дитини 1959 р., прийнята Організацією Об'єднаних Націй, проголосила: "Людство зобов'язане давати дитині краще, що воно має". Потреба у спеціальному захисті прав дитини вперше була проголошена Женевською декларацією про права дітей, а потім була визнана у загальній Декларації прав людини. 1979 р. був проголошений Міжнародним роком дитини з метою привернення уваги світової громадськості до втілення в життя декларації. Здійснювалася Довгострокова програма заходів, спрямованих на поліпшення становища дітей. У цей самий рік у Польщі був відкритий пам'ятник-лікарня як мартиролог 13 млн дітей всього світу, які загинули у Другій світовій війні. Було створено багато дитячих союзів і установ на зразок хіросімського Дитячого будинку культури і науки чи американської організації "Діти як миротворці", а також Всесвітній дитячий парламент;

Міжнародна організація праці (МОП) ще з початку свого існування (1919 р.) розробила і намагалася здійснити програму "Ефективна ліквідація дитячої праці", на основі якої майже в усіх країнах світу були прийняті закони, що забороняють професійну працю дітей у віці до 14—15 років. Однак є чимало робіт, які доводять, що захист дітей від голоду, хвороб, образ, расової та національної дискримінації, від непосильної роботи залишається гострою проблемою (про це, зокрема, книга "Діти відчаю", написана у 1981 р. П. Брауном, хірургом однієї з дитячих лікарень Парижа, який понад 20 років очолював організацію лікарів під егідою 00Н), У цій літературі йдеться про те, що в багатьох країнах, що розвиваються, умови праці дітей такі самі, як були у XVIII ст., що наявна жорстока конкуренція дитячої праці з працею дорослих, що діти стають жертвами мафії та викрадень — кіднепінгу, що зростає чисельність дітей, охоплених наркоманією. Захист прав дитини є актуальним у межах сім'ї, а саме від жорстокості, авторитаризму і безвідповідальності батьків. У США, зокрема, прийнято закони, які дозволяють дітям у разі насильства з боку батьків чи інших утисків подавати на них до суду.