Культурологія - Шейко В.М. - Семіотичний підхід

(Розроблений Ф. де Соссюром, Р. Бортом, Ч. Пірсом, Ю. Лотманом, Б. Успенським та ін.,)

Семіотика - наукова дисципліна, що вивчає знаки й знакові системи. Для вивчення культури становлять інтерес різні напрями семіотики - лінгвістичний (Ф. де Соссюр), соціально-психологічний, теоретико-діяльнісний. Семіотика базується на тому, що культура будує свою структуру через функцію свідомості. Ця функція реалізується в мові і може бути сама досліджена як мова. Різним формам культури властиві власні мови. Є мова політики, моди, навіть кулінарії.

Культура - це текст, у якому взаємодіють різні семантичні системи як результат зближення або протиставлення. Культура - надскладна система й неспадкоємна пам'ять людства. Світ є сукупністю первинних моделюючих систем (мова) і вторинних (мистецтво, релігія й ін.).

Інституціонально-функціональний підхід

(Розроблений Б. Малиновським,А. Редкліф-Браун, Т. Парсоном та ін.)

Згідно з цим підходом, культура і її явища пояснюються на основі структурно-функціональних уявлень. Інакше кажучи, культура - це сукупність її,' систем, структур і їх функцій. Ще Г. Спенсер пропонував розглядати людське суспільство як єдине ціле, а його елементи - як функціональні частини цього цілого. Сучасний функціоналізм висуває як центральне поняття культурології поняття "система". Наприклад, культурантропологи Б. Малиновський і А. Редкліф-Браун пропонували розглядати культуру як цілісну систему, кожен елемент якої (наприклад, релігія, ритуали, мода, політика, символи) виконує свою функцію. Фактично відмовляючись від принципів історизму й еволюціонізму, прихильники функціоналізму стали розглядати культури як самостійні структури та функціональні організми.

Функцією культури є здатність того чи іншого культурного утворення відповідати специфічній потребі.

"Одиниці" людської організації - інститути культури. У такому разі культура - інтеграл, складений із частково інтегрованих, частково скоординованих інститутів. Вона інтегрована певними принципами, такими як: спільність крові, розмноження, спільне існування, пов'язане з кооперацією, спеціалізація в діяльності, використання влади в політичній організації. Таким чином, уся культура складається з інститутів і їх функцій.

Феноменологічний підхід

Засновником феноменології вважається німецький філософ Едмунд Гуссерль (1859-1938). Феноменологія стала одним з найбільш поширених напрямів сучасної західної філософії XX ст. Маючи власний предмет дослідження, феноменологія не уникає також і рефлекси щодо культурологічної проблематики, походження культури, побутування культурних явищ (феноменів). Коротко позицію Гуссерля можна сформулювати так: назад, до самих предметів. Це, на його думку, означає, що предмети самі по собі розкривають свій зміст без відсилання до природних або створених людиною зв'язків з іншими предметами. Смисловий зв'язок реалізується у потоці феноменів, що не містять у собі різниці між буттям і явищем. Для культурології феноменологічний напрям цікавий тим, що розкриває буття певних явищ культури. Феноменологія осягає сутність явища в ейдосі (грец. - образ), виявляє інтерес до форми як творчого начала реальності. Феномен, за Гуссерлем, - це ідеальна сутність, яка має безпосередню достовірність, і пізнати її можливо тільки інтуїтивно.

Культурні феномени, таким чином, виступають як іманентні, апріорні структури свідомості людського існування, які знаходять своє відображення у просторі символу, культу, міфу, імені. Символ як умовне позначення предмета надає можливість побачити причетність людського буття до Абсолютного й виокремити саму граничність трансцендентної й іманентної сфер реальності, тобто місце їх зустрічі як особливої сфери. Символ - двоєрідність того, "що символізує" (феномену), і того, що "символізується", (ноумена, ідеї). У просторі символу між ідеєю й річчю виникає не просто значеннєва, а реальна тотожність.

І, нарешті, культура - процес, що охоплює діяльність індивіда як істоти символічної: явища культури за допомогою символів утілюються відразу й у речовині та ідеї. Сутність культури при цьому - знаходження, опис і типологізація символів.

Теологічний підхід

(Розроблений П. Флоренським та іншими представниками релігійної філософи кінця XIX-XX ст.)

Згідно з теологічним підходом, релігійний культ є вихідною точкою культури. Культ - це першоакт життя, який визначає й спрямовує сукупність як практичних, так і теоретичних дій людини. Ця єдність закладена в літургійній діяльності, де відбувається становлення сакральних цінностей, функцією яких є безпосереднє єднання ідей (ноуменів) і речей (феноменів). За допомогою культу в просторі культури відбувається зустріч трансцендентного й іманентного. Генезис культури, згідно з теологічним підходом, такий: культ - міф - світська філософія, наука й література.

Культ є не тільки началом, але й ядром культури, що визначає увесь її зміст. За допомогою культу реалізується онтологічна єдність культури й зосереджуються метафізичні принципи її буття в кожний конкретний момент її існування. Культурні явища є не що інше, як "застиглість" культової дії, відшарування від останньої.

Інституціонально-функціональний підхід
Феноменологічний підхід
Теологічний підхід
1.4. Визначення культурології
1.5. Ідеї Л.А. Уайта про специфіку науки культурології
1.6. Походження культури
Трудова теорія походження культури
Символічна концепція походження культури
Екзистенціальна теорія походження культури
Психоаналітична теорія походження культури
© Westudents.com.ua Всі права захищені.
Бібліотека українських підручників 2010 - 2020
Всі матеріалі представлені лише для ознайомлення і не несуть ніякої комерційної цінностію
Электронна пошта: site7smile@yandex.ru