Культурологія - Шейко В.М. - 1.2. Модель розрізнення культури й цивілізації

Спільність культури й цивілізації полягає в тому, що вони обидві належать до "світу людини". Більше того, культура й цивілізація мають навіть причинно-наслідкові зв'язки: культура творить цивілізацію. По суті, процес людської творчості е культурою, а його результат належить цивілізації. Моделлю розрізнення культури й цивілізації є євангельський сюжет про відвідування Христом двох сестер - Марії й Марфи. У Євангелії від Луки цей епізод представлений так: "І сталось, коли вони йшли, Він прийшов до одного села. Одна ж жінка, Марта їй на ім'я, прийняла Його в дім свій. Була ж в неї сестра, що звалась Марія; вона сіла в ногах Ісуса, та й слухала слова Його. А Марта великою послугою клопоталась, а спинившись, сказала: Господи, чи байдуже Тобі, що на мене саму полишила служити сестра моя? Скажи ж їй, щоб мені помогла. Господь же промовив у відповідь їй: Марто, Марто, турбуєшся й журишся ти про багато чого, а потрібне одне. Марія ж обрала найкращу частку, яка не відбереться від неї..." (Лук. 10:38-42).

У цьому біблійному оповіданні подано два символи - культури й цивілізації. Марфа - людина цивілізації, ритуальної гостинності як самоцілі, етикету. Марфа звернена до суєти земного людського існування. Марія ж обрала слово про порятунок людей, їх звільнення від мирської суєти.

Ця притча символізує зміст культури, її відмінність від цивілізації. За Г.В.Ф. Гегелем, культура є "звільненням і роботою вищого звільнення - культурною суб'єктивністю", здатністю стати суб'єктом свободи. Французький мислитель В. Мірабо підкреслював, що "цивілізація нічого не робить для суспільства, якщо вона не дає йому чеснот".

Таким чином, цінність цивілізації полягає в тому, що вона повинна вдосконалювати людину й суспільство.

Між культурою й цивілізацією немає ні абсолютної гармонії, ні фатальної несумісності. Реальні взаємозв'язки між ними бувають у трьох основних формах. Перша з них - генетична. Культура творить цивілізацію. Друга форма їх взаємозв'язку - структурно-функціональна. Обидві є різними сторонами людської діяльності як системи, і жодна з них не мислима без іншої. Між культурою та цивілізацією можлива й третя форма взаємозв'язку: цивілізація створюється культурою як реалізація її творчого потенціалу в інтересах вільного розвитку людини.

Тепер розглянемо докладніше зміст понять "культура" і "цивілізація".

Термін "культура" є в лексиконі майже кожної людини. Але в нього вкладають різний зміст. Одні розуміють культуру лише як цінності духовного життя, другі ще більше звужують це поняття, пов'язуючи його тільки з явищами мистецтва й літератури, треті взагалі тлумачать як певну ідеологію, покликану обслуговувати, забезпечувати "трудові здійснення", тобто господарські завдання. Культура - це багатогранна проблема історичного розвитку, і саме слово "культура" об'єднує різноманітні погляди.

У XX ст. завдяки дослідженням антропологів, що вивчали примітивні народи, з'являється нове значення цього поняття. В австралійських аборигенів було виявлено те, що об'єднує їх із найцивілізованішими народами світу, - систему переконань і цінностей, виражену через відповідні мову, пісні, танці, звичаї, традиції й манери поведінки, за допомогою яких упорядковується життєвий досвід, регулюється взаємодія людей. У своїй сукупності вони характеризують спосіб життя або всього суспільства, або якоїсь його частини.

Сучасне наукове визначення культури охоплює переконання, цінності та виразні засоби (застосовувані в літературі й мистецтві), які є загальними для якоїсь групи; вони слугують для впорядкування досвіду й регулювання поведінки членів цієї групи. Вірування й погляди підгрупи часто називають субкультурою.

Засвоєння культури здійснюється за допомогою навчання. Культура створюється, культурі навчаються. Оскільки вона не здобувається біологічним шляхом, кожне покоління відтворює її й передає наступному поколінню. Цей процес є основою соціалізації. У результаті засвоєння цінностей, вірувань, норм, правил та ідеалів відбувається формування особистості дитини, регулюється її поведінка. Якби процес соціалізації припинився в масовому масштабі, це призвело б до загибелі культури.

На думку антропологів, культура складається з чотирьох елементів:

1. Поняття (концепти). Вони утримуються головним чином у мові. Завдяки ним стає можливим упорядкування досвіду людей. Наприклад, ми сприймаємо форму, колір і смак предметів навколишнього світу, але в різних культурах світ організований по-різному. Таким чином, вивчення слів мови дозволяє людині орієнтуватися в навколишньому світі за допомогою відбору, організації свого досвіду.

2. Відносини. У культурі визначають не лише ті чи інші частини світу за допомогою понять, а й зв'язки їх між собою - у просторі й часі, за значенням (наприклад, чорне протилежне білому), на основі причинної зумовленості ("пошкодувати різку - зіпсувати дитину"). У нашій мові є слова, що позначають Землю й Сонце, і ми впевнені, що Земля обертається навколо Сонця. Але до Коперника люди вірили, що все інакше. У різних культурах часто по-різному витлумачені взаємозв'язки. Кожна культура формує певні уявлення про взаємозв'язки між поняттями, які належать до сфери реального світу і сфери надприродного.

3. Цінності. Це загальноприйняті переконання щодо цілей, до яких має прагнути людина. Вони становлять основу моральних принципів. Різні культури можуть віддавати перевагу різним цінностям (героїзму на полі бою, художній творчості, аскетизму), і кожен суспільний лад встановлює, що є цінністю, а що не є.

4. Правила. Ці елементи (зокрема й норми) регулюють поведінку людей відповідно до цінностей певної культури. Наприклад, наша законодавча система містить безліч законів, що забороняють убивати, ранити інших людей або погрожувати їм. Закони відображають, наскільки високо цінується в нашій культурі життя й благополуччя особистості. Так само існують десятки законів, що забороняють крадіжку зі зломом, присвоєння чужого майна" псування власності та ін. У них втілене прагнення захисту особистої власності. Цінності не лише потребують обґрунтування, але й, у свою чергу, самі можуть бути обґрунтуванням. Вони обґрунтовують норми або очікування й стандарти, що реалізуються в процесі спілкування між людьми.

Таким чином, культура - це невід'ємна частина людського життя. Вона організовує людське життя. У житті людей культура значною мірою здійснює ту саму функцію, яку в житті тварин виконує генетично запрограмована поведінка.

В історії розвитку світової культури давно були помічені значні суперечності. Найчастіше, наприклад у працях О. Шпенглера, вони абсолютизувалися. Він пише про різні типи культур, які історично не змінювалися, а лише співіснували поруч, залишаючись непроникними одна для одної. О. Шпенглер говорив про вісім рівноцінних за зрілістю культур, що охоплюють основні частини планети: Європу, Азію, Африку, Латинську Америку. Водночас при дослідженні історичного розвитку, наприклад, Європи виникала проблема його зіставлення з історичним розвитком країн та їх культурами, в першу чергу, з країнами Азії. Тому при Історичній типології культур можна використовувати такі принципи:

- географічний (локалізація культур у географічному просторі);

- хронологічний (виділення самостійних етапів в історичному розвиткові, тобто локалізація в часі);

- національний (вивчення відмітних особливостей культури протягом усього її історичного розвитку).

Розглянемо деякі погляди щодо культури. За допомогою функціонального методу англійський соціолог Б. Малиновський (1884-1942) використовував поняття культури як органічної сукупності взаємозалежних соціальних систем, що слугують для задоволення потреб людей. Малиновський одним із перших зайнявся розробкою інституціональних форм культури та виявив їхню реальну життєву функцію. У його концепції функціонування культури виник термін "ізолят". Дослідник розглядав поняття культурного обміну як процес, під час якого існуючі форми соціальної системи більш-менш швидко трансформуються в інші.

Своєрідні погляди німецького мислителя Ф. Ніцше (1844- 1900) вплинули на сучасну теорію культури. Усі процеси, що відбуваються у світі, усі явища природного і психологічного характеру Ніцше розглядає як різні вияви "волі до могутності", а культуру вважає лише тоненькою яблучною шкіркою на розпеченому хаосі".

Після Ф. Ніцше німецький філософ-ідеаліст О. Шпенглер (1880-1936) виходив з понять органічності життя й необмеженого розширення, розуміючи культуру як єдиний "організм", відособлений від інших культур, що виникає, розвивається й відмирає та заперечується цивілізацією. Перетворення культури на цивілізацію подібне до перетворення творчості на безплідність, героїчних "діянь" - на механічну роботу.

Російський філософ М.Я. Данилевський (1822-1885) висунув ідею "культурно-історичних типів" (цивілізацій), які перебувають у безперервній боротьбі один з одним і з навколишнім середовищем. Кожна цивілізація проходить у своєму розвиткові періоди змужніння, старіння й загибелі. На думку Данилевського, найперспективніший культурно-історичний тип - це слов'янський,

Віденський психіатр 3. Фрейд (1856-1939) дійшов висновку, що розвиток культури веде до зменшення людського щастя й посилення почуттів провини й незадоволеності внаслідок придушення бажань.