Культурологія - Шейко В.М. - 4.4 Релігія в європейській культурі: християнська модель світу й проблема співвідношення віри та розуму

Ми знаємо, що періодично в історії під тиском незаперечних доказів у трагедіях і муках людських доль реконструювалися теїстичні моделі світу. Добре відомо, що найбільші творці космологічних концепцій неусвідомлено або цілеспрямовано використовували у своїх працях міфологічні й релігійні обґрунтування.

"На початку було Слово, і Слово було в Бога, і Слово було Бог", - основний постулат Одкровення, або традиційної християнської моделі світу й пізнання, що утвердився в європейській культурі. Авторитет Одкровення закріплював панівне становище людини в природі як посланця Бога-Творця, що приписав їй свої закони. Як зазначає Ю.В. Чайковський, те, що прийшло зі схоластичною, створеною в період середніх віків, моделлю в науку поняття закону природи спочатку розумілося як припис правителя своїм підданим, тобто як своєрідний юридичний закон, "Як заміна безпосередніх конкретних розпоряджень вождя на загальний для всіх закон знаменувала народження держави, так і народження науки було ознаменоване усвідомленням наявності закону природи, загального для всіх явищ цього класу".

Пізніше усвідомлення автономності функціонування законів природи від волі божественного провидіння привело основоположника механістичного розуміння світу Ісаака Ньютона до думки про відокремлення науки від натурфілософії. Пізнання природи, на його думку, повинне здійснюватися на науковій основі. Бог створював світ так само, як годинниковий майстер створює годинник. Зазначимо, що ідейний попередник І. Ньютона Р. Декарт також описував світ як взаємодію зчеплених одна з одною, немов деталі одного механізму, частинок. Розробляючи наукові принципи космогонії, І. Ньютон водночас вважав необхідним втручання Бога в процес руху небесних світил з метою його періодичного коригування. Як і годинник, Всесвіт часом потребує виправлення, а це здатний здійснити лише його Творець, міркував учений. У похилому віці Ньютон остаточно залишив наукову діяльність і займався проблемами богослов'я.

У XVIII ст. суперечність між знанням і вірою, розумом і почуттями була вирішена не на користь релігії. Віра в розум стала вищим аргументом у боротьбі проти будь-яких релігійних марновірств, забобонів, чудес. Д. Дідро говорив про те, що один доказ переконує його більше, ніж півсотні подібних один на інший випадків. Необмежену довіру він відчуває лише до власного розуму. П. Гольбах обвинувачував релігію в тому, що вона змушує людей плазувати перед сильними світу цього, заважає їм взяти долю у свої руки. "Проблема в той період ставилася радикально: потрібно обирати між волею й оковами, наукою та вірою".

Ще більшу самостійність науковим пошукам принесло XIX ст. Подальшого розвитку в цей час набули формально-логічні методи доказу й обґрунтування точних наук, особливо - логіки та математики. Переконання в тому, що математик сам творить свої факти, супроводжувалося побудовою різних аксіоматичних систем математичних теорій, створенням строго формалізованої мови математичного доказу. Бог створив натуральний ряд, решта - справа рук людських, писав у ту пору Л. Кронекер.

Століттям торжества розуму й справедливості революційними ідеологами було назване XX століття. Загальновідомо, що в Росії церква після революції була не лише відокремлена від держави, але й піддана гонінням, а філософія й наука отримали заданий загальним політичним курсом напрям розвитку. Наука не без допомоги філософії інтенсивно "очищувалася" від гносеологічного коріння ідеалізму. Унаслідок розвитку логіко-математичних підстав пізнавальний процес знаходив, здавалося, власний шлях розвитку, зумовлений необмеженими можливостями формалізації знання.

Найбільшим зримим досягненням наукового розвитку стали у XX ст. фундаментальні зміни в техногенній структурі суспільства. Проголошена ідея підкорення природи мала для свого обґрунтування солідний запас теоретичних знань і практичного досвіду людства. Далека століттю технічної цивілізації ідея Бога була відкинута на периферію суспільної свідомості як відображення рабської залежності людини від природи. Узагальненням попередніх пізнавальних моделей і одночасно способом їх подолання стала нова модель - системна. Світ у ній представляється у вигляді сукупності взаємодіючих елементів, що становлять єдиний організм. Найважливішими поняттями цієї моделі стали цілепокладання й оптимізація.

Дилема знання і віри, науки і релігії знову втратила в наші дні свою однозначну очевидність. І знову, як це не раз бувало на зламі історії, людина прагне знайти свій шлях до Істини. Але схоже, що на цьому шляху питань у нас значно більше, ніж відповідей. Криза природи, суспільства, особистості, незважаючи на численні попередження найбільш глибоких мислителів, нині поставила під сумнів певні цінності, які пропагували в нашому столітті як усередині самої науки, так і в інших сферах суспільної свідомості, що впливають на неї. Як з'ясувалося, сама по собі наука ще не є панацеєю від усіх лих, а її рекомендації потребують додаткового етичного й естетичного коригування.