Культурологія - Шейко В.М. - 5.6. Ментальність і психологія

Величезну роль у світогляді стародавніх греків і римлян відіграла міфологія. За допомогою міфів антична людина пояснювала походження світу, причинність усіх речей і явищ, долю й зумовленість подій. Навіть філософська думка використовувала міфологічну художню мову як найбільш зрозумілу і близьку людині того часу.

Антична ментальність тісно пов'язана з полісним ладом, її сформувала полісна ідеологія, полісні цінності свободи й незалежності вільної людини, члена цивільної громади. Водночас в античності не сформувався індивідуалізм сучасного типу, особистість цього типу культури була цінною і значущою лише у зв'язку з власним колективом.

При певній космополітичній спрямованості носії античної ментальності чітко розділяли світ на своїх і чужих (еллінство - варварство), розуміючи під власною культурою вищий тип цивілізаційного розвитку.

Світ, що оточував стародавнього грека, не був для нього об'єктивним у сучасному розумінні, він був його "світоуявленням", тобто власною суб'єктивною оцінкою світу з усіма важливими для нього реальностями, включаючи богів, демонів та ін. Антична ментальність виявляє свою специфіку, коли ми намагаємося проникнути, наприклад, в історію Індії з її численними народами й культурними формами. Це свідчить, що європейцям властива певна ентелехія, яка пронизує будь-які зміни вигляду Європи.

Антична культура космологічна, вона передбачає розмірковування над динамікою світу, вона заснована на поєднанні фаталізму й героїзму, вона породила наукове й філософське світорозуміння.

5.5. Середньовічна ментальність

Вивченню середньовічної ментальності присвятив праці вже згадуваний вітчизняний дослідник-медієвіст А.Я. Гуревич, який поставив у центр власного культурологічного аналізу категорію особистості. Усі особливості історичної ментальності - сприйняття часу й простору, ставлення до природи й надприродного, розуміння віків людського життя, трудова мораль і ставлення до багатства й бідності, право, світ емоцій - є виявами людської особистості. Без її тлумачення не можна підійти до проблеми ментальності.

А.Я. Гуревич розрізняє індивідуальність і особистість. Особистість він визначає як середній термін між суспільством і культурою. У кожному соціумі в певну епоху й історично специфічну мить виробляється своєрідний тип особистості. Щодо індивідуальності, то передбачається збагнення відособленої людини, якогось саморефлектуючого "Я".

Середньовічна ментальність така, що людина тієї епохи обов'язково ототожнювала себе з моделлю або зразком, узятим із прадавніх текстів - біблійних, ранньохристиянських, свято-отечеських. Ідеться не про пієтет перед авторитетами минулого. Середньовічна особистість може пізнавати себе лише в тому разі, якщо вона використовує фрагменти інших особистостей, узятих з релігійних і літературних текстів.

Представник середньовічної культури, становлячи власну апологію, гудив себе за безмежну гордість і розглядав власні лиха як справедливий Божий гнів, викликаний людськими гріхами. Так діяв, наприклад, Абеляр. Неабияка особистість нелегко вписувалася в межі середньовічної культури. Отже, менталітет середньовічної культури виражався в наростанні особистісної самосвідомості. Це не просто безособові риси культури, а самовираження людини, спосіб її самореалізації й саморозуміння,

5.6. Ментальність і психологія

Ментальність безпосередньо пов'язана з людською психологією. Власне предмет історії ментальностей містить реконструкцію, опис, аналіз способів поведінки, вираження й умовиводу, які зазвичай передають суспільне світорозуміння й світовідчуття, уявлення й образи, міфи й цінності, що визнаються окремими групами та суспільством у цілому. Вони становлять матеріал і основні елементи колективної психології. До проблеми ментальностей звернувся психоаналіз. 3. Фрейд у своїй праці "Людина на ім'я Мойсей і монотеїстична релігія" аналізував особливості світорозуміння. Е. Фромм у праці "Втеча від волі" (1941) увів поняття "соціальний характер" як ключове для розуміння суспільних процесів.

Отже, визначають такі особливості менталітету.

1. Менталітет відображає специфічні особливості певного типу культури, особливий напрям думок, який складається у представників цієї культури. "Якщо "відняти" із суспільного те, що становить загальнолюдське начало, в "залишку" ми знайдемо менталітет суспільства"1. Менталітет зумовлений не загальнолюдськими закономірностями психіки, а особливостями культури. Він завжди культурно-залежний, тобто його зміст визначається культурою і в представників різних культур різний.

2. Менталітет є історично зумовленим феноменом. Соціальні перетворення й еволюція культури ведуть до того, що менталітет змінюється. Але зміна його - порівняно повільний процес. У цілому менталітет стійкий і консервативний, змінюється лише внаслідок значних культурних змін.

3. Менталітет належить до структури індивідуальної психіки людини в процесі її залучення до цієї культури. Кожна людина ще дитиною засвоює менталітет свого народу, який містить як загальні установки національної культури, так і їх варіації, пов'язані з особливостями субкультурного середовища, у якому особистість живе.

4. У менталітеті зливаються суспільне й індивідуальне і стають нерозрізненими. Він є і суспільним явищем, яке становить незалежну від окремих людей соціокультурну реальність, і явищем особистісним, що характеризує психіку окремої людини. Засвоюючи з дитинства менталітет свого народу, людина сприймає уявлення, що утримуються в ньому як власні, особисті. Кожен індивід подібне засвоєння цінностей не вважає "нав'язаним" ззовні.

5. Менталітет укорінюється в несвідомих глибинах людської психіки, і його носіям вдається усвідомити його зміст лише внаслідок спеціальних зусиль. Ментальні установки зазвичай здаються людині чимось само собою зрозумілим, і вона просто орієнтується.