Основи культурології - Сандюк Л.О. - Категорія "цінність"

Стрижневою категорією всього культурологічного знання виступає поняття "цінність". Цінність є визначальною характеристикою особистості, що освоює певну систему суспільних цінностей. Соціальні цінності відбиваються у свідомості окремої людини у вигляді ціннісних орієнтацій, які є необхідною умовою підтримки нормативного порядку в суспільстві. Засвоєння системи цінностей - основа соціалізації особистості. Але кожна людина є індивідуальністю, її життя - неповторною історією пізнання і досвіду, і тому вона формує свою неповторну систему ціннісних орієнтацій, що визначає, у кінцевому підсумку, сенс її життя.

Поняття цінності вказує на культурну, суспільну чи особистісну значимість явищ і фактів дійсності. Усе розмаїття світу можна розглядати як предметні або об'єктні цінності, тобто оцінювати з погляду добра і зла, істини і неправди, прекрасного і потворного, справедливого і несправедливого тощо. До таких цінностей відносяться предмети матеріальної і духовної діяльності людей, суспільні відносини, а також включені в їхнє коло природні явища, що мають для людини позитивне значення і здатні задовольняти її різноманітні потреби. З іншого боку, цінностями можуть виступати і самі критерії оцінювання явищ і фактів дійсності. Тоді говорять про суб'єктні цінності, до яких відносяться установки, оцінки, вимоги, заборони, виражені у формі норм. Кожне суспільство характеризується такими особливими найбільш фундаментальними орієнтирами і критеріями оцінювання діяльності людей, які називаються в культурології базовими цінностями.

Таким чином, цінність являє собою загальновизнану або ж широко визнану в суспільстві норму, сформовану в певній культурі, що задає зразки і стандарти поведінки і впливає на вибір між її можливими альтернативами. Фундаментальні цінності ще характеризують як розповсюджені серед членів суспільства уявлення щодо основних життєвих цілей і засобів їх досягнення.

Світ цінностей якоїсь культури ніколи не може абсолютно адекватно бути трансформованим у світ іншої культури. Як вважав О. Шпенглер, душу брахмана може зрозуміти тільки брахман. Саме ціннісні компоненти культури найважче запозичуються і піддаються зовнішнім впливам - на відміну від техніко-техноло-гічних аспектів культури: форм організації виробництва, науки, форм управління. Ціннісне ядро будь-якої культури не можна змінити шляхом посилання на його недосконалість, невідповідність, шляхом демонстрації більш привабливих цінностей. Тому ціннісні системи різних культур слід розглядати як рівноправні.

Цінності виконують роль регулятора як на рівні суспільства в цілому (соціальні цінності), так і на рівні окремої особистості.

У переломні епохи суспільного розвитку система цінностей переживає кризу і підлягає переоцінці. Е. Дюркгейм ввів поняття аномії, яке позначає стан ціннісно-нормативного вакууму, характерного для перехідних і кризових періодів і станів у розвитку суспільства, коли старі соціальні норми перестають діяти, а нові ще не встановилися: "колишні боги старіють і вмирають, а нові не народилися".

Саме криза афінської демократії змусила Сократа поставити запитання: що є благо? Це основне питання загальної теорії цінностей, або аксіології.

Проблема "Що є благо?" передбачає відповідь на питання про співвідношення духовних і матеріальних цінностей. І в історії соціально-філософської думки, починаючи з античності, розглядаються дві діаметрально протилежні концепції сенсу життя.

Наприклад, школа кініків вважала, що благом є те, що може вважатися нашою власністю. А що може вважатися нею? Багатство, здоров'я, життя? - Ні. Тільки внутрішня воля, сила духу є нашою власністю. Треба максимально звільнитися від зовнішнього - від прагнення до насолод, матеріального. І цим ми захистимо себе від ударів долі, ніщо не зможе нас позбавити душевного комфорту. Діоген вважав, що всі людські страждання обумовлені тим, що люди багато чого бажають, багато чого бояться, багато чому заздрять, багато на що сподіваються, не усвідомлюючи того, що в них самих є все, що їм потрібно. Таку ж думку пізніше висловив німецький філософ А. Шопенгауер: "Те, що є в людині, набагато важливіше од того, що є у неї".

Кінічна школа спиралася на тезу Сократа: "Тільки богам властиво не відчувати потреб. А той, хто відчуває ці потреби в найменшій мірі, той подібний богам". Відомий також вислів Сократа, котрий, оглядаючи ярмарок речей, сказав: "як багато тут речей, що мені не потрібні". Ще древні на прикладі спартанців відзначали, що поки народ не знає розкоші, він не знає поразок. Подібно до того, як в армії, що обтяжена здобиччю, знижується боєздатність, так і в суспільстві, перенасиченому речами, послаблюється життєва сила.

Аналізуючи стан сучасної цивілізації, Еріх Фромм у своїй книзі "Мати чи бути?" розглядає проблему співвідношення матеріального і духовного, володіння і буття, коли матеріальні блага здобуваються ціною духовних втрат і заради матеріальних надбань люди жертвують своїми природними і духовними якостями, а справжнє життя замінюється матеріальними втіленнями і символами.