Основи культурології - Сандюк Л.О. - 15.2.2. Релігія Давньої Греції

Релігія Стародавньої Греції політеїстична і антропоморфна, вона почалася з міфології і в міфології знайшла своє найкраще вираження. Олімпійська ієрархія богів своє класичне завершення набуває наприкінці VI- початку V століття до н.е.

Олімпійський пантеон очолював отець і повелитель усіх богів і людей Зевс. Окрім нього, до олімпійського пантеону належать: Гера - головна з богинь, дружина Зевса, покровителька заміжніх жінок і дітей, родинного життя, подружньої вірності; Посейдон - володар моря і покровитель мореплавства; Афіна - богиня мудрості, покровителька наук та мистецтва; Артеміда - богиня полювання, покровителька тварин та породіль; Аполлон - покровитель мистецтва та наук; Асклепій - бог-цілитель; Пан - бог пастухів; Афродіта - богиня кохання та краси; Арес - бог війни; Гефест -бог земного вогню і ковальського ремесла; Гестія - богиня сімейного вогнища; Гермес - бог торгівлі; Діонісій - бог виноградарства та виноробства.; Феміда - богиня правосуддя; Немезіда - богиня покарання; Ніка - богиня перемоги.

Для греків олімпійські боги не були творцями світу, вони захопили його у готовому вигляді, подолавши титанів. Грецька міфологія вважала, що світ вічний. Грецькі боги схожі на людей, їх спосіб життя мало чим відрізнявся від людського, їм притаманні усі людські якості, у тому числі і негативні. Головна відмінність небожителів полягала в їхньому безсмерті та надприродній могутності. Таке антропоморфне уявлення греків про своїх богів неминуче викликало відповідне ставлення до них - в їх очах боги були зрозумілими людиноподібними істотами. Поруч з олімпійськими богами в давньогрецькій міфології виникає значна кількість героїв - напівбогів за своїм походженням. Тільки в Греції герої користувалися досить високим культовим престижем і навіть могли досягти безсмертя (Геракл). Тим самим розвивається ідея людини як богоборця, що готовий сперечатися з богами, викликати їх на змагання тощо.

Грецька міфологія пронизана ідеєю порядку. Світ олімпійських богів і видатних героїв характеризується мірою і гармонією, хоча в нього і вторгається протилежне, хаотичне начало, втілене в образі бога Діоніса. Найтяжчі людські гріхи перед лицем богів - перехід людини за рамки міри. Того з людей, хто посягає на гармонію і розумну впорядкованість (космос), встановлену божественною владою, боги карають. Вони здатні проявляти довготерпіння, але коли смертні порушують межі допустимого, коли проявляють надмірну гординю, це може призвести до їх смерті.

Досить виразно в грецькій міфології розроблена ідея людини. Люди од самого початку вважаються частиною космічного організму, вони мають безсмертну душу, тіло ж є лише тимчасовим місцезнаходженням душі. Проте в грецькій релігії майже не розвинена ідея загробного воздаяння, потойбічної винагороди тут не існувало. Посмертна доля людини, згідно з уявленнями давніх греків, незавидна - жалюгідне перебування душі у вигляді блідих тіней у підземному царстві Аїда. Життя людини од самого початку визначається долею, котру уособлювали три Мойри. Людська доля є вираженням вселенського закону справедливості. Саме відчуття справедливості відрізняє людей від тварин. Основний обов'язок людини - бути справедливим, шанувати богів, виконуючи ритуал.

Особливості давньогрецького культу зумовлювалися сприйняттям богів як могутніх, але зрозумілих істот, що в обмін на жертвоприношення мали виконувати людські прохання. В жертву богам приносились як різні продукти, так і тварини (котрі мали бути бездоганними), а іноді, хоча й дуже рідко - люди. Релігійні обряди також включали покладання вінків на вівтарі, прикрашення ними статуй богів, співи священних гімнів чи молитов. Важливе місце займали полісні культи, котрі сприймалися як загальнонародна державна справа (наприклад, панафінеї). У Давній Греції, на відміну від Давнього Єгипту, жерці не були відокремленою привілейованою кастою і фактично були держаними службовцями, що підкорялися законам, обов'язковим і для інших громадян. Вони не навчали релігії, не створювали богословських праць, хоча й мали певний вплив в суспільстві.

У Давній Греції вшановувались жерці, котрі здійснювали пророкування майбутнього від імені богів. В особливих святилищах -оракулах боги через жерців давали відповіді на запитання людей. Найбільш прославленим було святилище Аполлона в Дельфах, біля підніжжя гори Парнас. Біля ущелини в скелі, звідки виходили одурманюючі випари, сиділа жриця Аполлона піфія, що під впливом випарів починала промовляти незв'язні слова, які вважалися звісткою від самого бога щодо майбутнього. Ці слова потім витлумачувалися іншими жерцями для відвідувачів. Тим самим Дельфійські жерці мали великий авторитет, могли серйозно впливати на події і навіть втручатися в державні справи.

В елліністичну епоху полісна релігія спочатку витісняється різними релігійно-містичними течіями і філософськими вченнями, а з появою християнства релігія стародавніх греків остаточно відкидається.