Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ЛОТОЦЬКИЙ Олександр Гнатович

Український громадсько-політичний діяч, письменник, публіцист, історик, економіст

Народився 22 березня 1870 р. в с. Бронниці поблизу . Могилева-Подільського в родині священика. Навчався в духовних семінаріях Кам’янця-Подільського, Тифліса та Києва. З 1892 по 1896 р. навчався у Київській духовній академії, де прилучився до збирання та запису українського фольклору, матеріалів з історії церкви. Разом з В. Антоновичем та М. Грушевським працював над підготовкою біографічного словника діячів українського руху. Перша наукова праця молодого дослідника, опублікована 1896 р. і присвячена моральному та соціальному стану духівництва XVIII ст., викликала невдоволення церковного начальства, закріпивши за її автором репутацію неблагонадійного. Того самого року О. Лотоцький здобув ступінь кандидата богослов’я, проте знайти роботу за фахом не зміг. Влаштувавшись до Київської палати державного контролю, самотужки опанував основи економіки та фінансів.

Водночас активно співробітничав з українським видавництвом »Вік», обминаючи утиски цензури, домігся видання численних збірок творів українських письменників, що було унікальним для того часу. Активно працював у літературно-публіцистичному жанрі, написав низку статей про становище духівництва XVIII ст., розвиток духовних шкіл, підготував матеріали з історії Поділля, церковних братств, біографічні нариси про Т. Шевченка, І. Некрашевича та ін. Він автор численних проектів, розробок у галузі економіки та фінансів.

Переїхавши 1900 р. до Петербурга, активно сприяв виданню творів українських письменників; разом з іншими прогресивними діячами боровся за скасування указу 1896 р. про заборону української мови (1905 р. указ було частково відмінено); допомагав у підготовці документів української фракції Державної Думи; виступав з доповідями в українському клубі »Громада», з 1908 р. — активний член Товариства українських поступовців (1912 р. очолив його), організував при ньому нелегальний Український вільний університет, що діяв до 1917 р.

Після Лютневої революції О. Лотоцький розпочав активну політичну діяльність, був делегатом Українського національного конгресу (1917). За призначенням Тимчасового уряду з травня 1917 р. був губернатором Буковини та Покуття, з вересня — член Української партії соціалістів-федералістів. У січні 1918 р. був генеральним писарем, а згодом державним контролером в уряді Центральної ради; в уряді П. Скоропадського обіймав посаду міністра віросповідань, обстоював автокефальність української православної церкви. За часів Директорії був послом у Туреччині, виявивши на цій посаді неабиякі дипломатичні здібності. Після окупації Туреччини військами Антанти в березні 1920 р. виїхав до Відня, потім до Праги і Варшави. Упродовж семи років в Українському вільному та Варшавському університетах викладав церковне право та історію православної церкви. У Празі написав багато статей з історії української церкви та церковного права, нариси про українських політичних діячів тощо.

З 1929 р. О. Лотоцький — професор Варшавського університету, а з 1930 р. — організатор та директор Українського наукового інституту. Видав 13-томне зібрання творів Т. Шевченка, фундаментальні роботи »Автокефалія» (1935), »Мазепа», »Діяртуш П. Орлика», роботи з економіки та демографії України, низку публіцистичних статей, збірки документів з української історії. Праці вченого неодноразово перевидавалися в Європі та Америці.

У 1927—1930 рр. був членом уряду екзильного УНР, заступником прем’єра. Вшановуючи авторитет ученого, 1937 р. польський уряд запропонував йому польське громадянство і місце в сенаті, проте він відмовився.

Автор майже 2 тис. літературних, публіцистичних, наукових, мемуарних творів.

Помер 22 жовтня 1939 р. у Варшаві (згодом прах було перевезено до США).