Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - МНОГОГРІШНИЙ Дем’ян Гнатович

Гетьман Лівобережної України 1668—1672 рр.

Рік народження невідомий. Походив із селян. Активний учасник визвольної війни 1648—1654 рр. У чині генерального осавула підписував Зборівську угоду 1649 р. В 1665— 1668 рр. — чернігівський полковник. У 1668 р. П. Дорошенком призначений наказним Сіверським гетьманом. У кінці того самого року в Новгороді-Сіверському старшинська рада обрала його гетьманом Лівобережної України. В березні 1669 р. уповноважені царського уряду провели в Глухові раду, яка підтвердила обрання Д. Многогрішного гетьманом і йому були вручені гетьманські клейноди. Тоді ж він уклав з царським урядом Глухівські статті, в яких (переважно на основі статей Б. Хмельницького) визначалося політичне й правове становище Лівобережної України у складі Російської держави: в Україні зменшувалась кількість російських воєвод, їхні функції стосувалися військових справ. Це певною мірою обмежувало централізаторську політику царизму в Україні. Проте статті водночас скорочували і права України: згідно з ними московські воєводи, крім Києва, мали бути ще у Переяславі, Ніжині, Чернігові та Острі; гетьман не мав підтримувати зв’язки з іноземними державами.

Д. Многогрішний переніс гетьманську столицю з Гадяча до Батурина, створив особливий полк з козаків, який називався »компанійським». »Компанійці)» мали виконувати поліційні функції. Слідом за гетьманом такі підрозділи сформували собі майже всі полковники. Д. Многогрішний допоміг царським воєводам у боротьбі зі С. Разіним, пославши проти нього військовий загін.

Складні стосунки були у Д. Многогрішного з П. Дорошенком. Многогрішний протидіяв намаганням П. Дорошенка об’єднати під своєю гетьманською владою всю Україну, проте сам використовував цю саму можливість для тиску на царський уряд, домагаючись виконання ним усіх статей, угод щодо автономії України. П. Дорошенко, вважаючи Д. Многогрішного зрадником, за сприяння турецького султана виклопотав у Константинопольського патріарха соборну анафему на нього. На прохання Д. Многогрішного до Константинополя було надіслано грамоту царя Олексія Михайловича з проханням скасувати прокляття. Патріарх задовольнив прохання, а гетьман після того почав будувати церкви.

Був людиною твердої вдачі. Маючи право суду над старшиною, зловживав ним, а часом скидав старшину з посад без суду та ставив на її місця своїх родичів і приятелів (брата Василя він призначив чернігівським полковником). Невдоволена Д. Многогрішним старшина постійно слала на нього доноси до Москви, в Малоросійський приказ, який відав справами України. »Активістами» цієї справи були генеральні судді І. Самойлович та І. Домонтович, генеральний обозний П. Забіла, полковник Т. Думитрашко-Райч, які в ніч на 13 березня 1672 р. разом із московськими стрільцями, які охороняли гетьмана, схопили його, закували в кайдани й відправили до Москви. Ініціатори арешту звинуватили його у зв’язках з П. Дорошенком і турецьким султаном. Разом із Д. Многогрішним було заарештовано його брата Василя і двох синів, генерального осавула П. Грибовича, полковника М. Гвинтівку. Звинувачень прибічники Многогрішного не визнали, проте були засуджені до смертної кари. 28 травня 1672 р., коли їхні голови вже лежали на пласі, з’явився гонець, який проголосив царське помилування.

Д. Многогрішного з сім’єю заслали до Тобольська, звідки він мав бути відісланий до пішої козачої служби. Проте через втечу П. Грибовича його звеліли тримати закутим у в’язниці. Звільнений 1688 p., він певний час перебував на військовій службі у Забайкаллі, а 1696 р. постригся в ченці. Після 1701 р. відомостей про нього немає.