Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - СТАВРОВЕЦЬКИЙ Кирило (Транквілірн)

Український церковний та освітній діяч, друкар, письменник

Рік народження невідомий. Освіту здобув, імовірно, у Львівському кафедральному училищі та Замойській академії. Володів польською, грецькою, латинською, старослов’янською мовами. У 80-х роках XVI ст. викладав слов’янську та грецьку мови у Львівській, а з 1592 р. — у Віденській братських школах. На початку XVII ст. був одним із провідних діячів Львівського братства, організував пересувну друкарню, в якій друкував власні твори, зокрема »Зерцало богословія» (1618), що містить виклад філософсько-теологічного вчення, збірку проповідей »Євангеліє учительноє...» (1619), збірку прозових творів і віршів »Перло многоцінноє» (1646), в яких розвинено основні ідеї християнської етики. У 1614—1625 рр. проводив активну проповідницьку діяльність, був ігуменом Унівського та Любартівського монастирів, проповідником у Замості.

Через конфлікт з деякими вищими православними ієрархами 1626 р. перейшов до уніатів і став архімандритом у чернігівському Євецькому монастирі.

У духовній культурі України Транквіліон-Ставровецький репрезентував напрям, характерною особливістю якого був відхід від притаманного тогочасним українським мислителям різко негативного ставлення до західноєвропейської наукової школи. Відштовхуючись передусім від вітчизняної культурної спадщини, а також переосмислюючи в її контексті деякі здобутки західноєвропейського Відродження, він прокладав шлях для формування ренесансно-гуманістичних ідей в Україні.

Серед розроблених ним питань — положення про самопізнання, усвідомлення важливості людяності, гідності і морального оновлення людини як передумови релігійного оновлення, необхідність активної діяльності на благо свого народу, переконання у великих творчих можливостях людини. Сенс життя філософ вбачав не лише у служінні Богові, а й у здійсненні людиною свого земного призначення, зокрема в художньо-творчій діяльності, де могли виявитись її мудрість, знання, відвага, благородство, талант, тобто те, що могло піднести природне до рівня божественного. На розумінні мислителем Бога позначилися ідеї апофатичної (негативної) теології, уявлення ісихастів (представники містичної релігійної філософської течії у Візантії), а також переосмислені ним ідеї натуралістичного пантеїзму, притаманні західноєвропейському Відродженню.

Творчість Транквіліона-Ставровецького справила значний вплив на становлення в Україні ідеології визвольного руху, на формування поглядів багатьох українських мислителів наступного століття.

Помер у 1646 р. у Чернігові.