Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ГРАБОВСЬКИЙ Павло Арсенович (літературні псевдоніми: Панько, Павло Граб та ін.)

Український пост, публіцист

Народився 11 вересня 1864 р. в с. Пушкарне (нині Грабовське Сумської області) в родині паламаря. Навчався в Охтирській бурсі (1874—1879) та Харківській духовній семінарії (1879—1882). На формування світоглядних переконань молодого Грабовського великий вплив справили ідеї М. Чернишевського, глибоку любов і повагу до образу якого він зберіг на все життя.

Ще під час навчання в семінарії П. Грабовський брав безпосередню участь у діяльності харківської групи »Чорного переділу» — народницької організації дещо більш поміркованого, ніж народовольці, характеру. В грудні 1882 р. у П. Грабовського було виявлено »бумаги противуправительственного содержания». Його було заарештовано й виключено з семінарії. До квітня 1885 р. перебував під гласним наглядом поліції у с. Пушкарне. Починаючи з семінарії, П. Грабовський активно займається самоосвітою, пробує сили в літературній творчості.

З 25 листопада 1885 р. П. Грабовський перебував на військовій службі у повітовому містечку Валки Харківської губернії. Невдовзі як покарання за виступ проти армійського начальства його переводять до Туркестанського військового округу. Саме на той час жандармерії вдалося розкрити його участь у розповсюдженні відозв народників; в Оренбурзі рядового Грабовського заарештовують, повертають до Харкова й ув’язнюють.

Підчас перебування у в’язниці П. Грабовський написав низку поетичних творів, окремі з яких у зміненому і переробленому вигляді увійшли пізніше до першої збірки. На початку 1888 р. П. Грабовського в адміністративному порядку було вислано на проживання до Іркутської губернії.

У дорозі до місця заслання поет познайомився і зблизився з членом народовольської організації політкаторжанкою Н. Сиги-дою, яка справила велике враження на поета, проте бути разом їм довелося недовго: Н. Сигиду відправили до жіночої в’язниці на Кару, П. Грабовського — на поселення в Балаганський округ Іркутської губернії. Восени сталася так звана карійська трагедія: Сигиду було закатовано тюремною адміністрацією, її товаришки на знак протесту покінчили життя самогубством.

На засланні у 1889 р. П. Грабовський укладає збірку оригінальних і перекладних творів »Перші струни», проте київська цензура не допустила її до друку, окремі вірші з неї у переробленому вигляді пізніше було включено до збірки »Пролісок». Тоді ж у зв’язку з репресіями самодержавства проти політичних засланців П. Грабовський і його товариші пишуть відомий протест »Русскому правительству». Ця акція стала причиною ще одного — третього — арешту. У серпні 1889 р. розпочалося слідство, що завершилося судом і переглядом судового рішення в сенаті у березні 1892 р. Весь цей час, а після винесення вироку аж до кінця листопада 1892 р. П. Грабовський перебував в іркутській губернській в’язниці.

У середині 1896 р. закінчився строк перебування поета на поселенні; у 1899 р. він переїхав з Якутська до Тобольська, повернутися в Україну йому так і не пощастило. За два роки до смерті одружився; у 1901 р. в сім’ї народився син Борис. Роки заслання вкрай підірвали його здоров’я.

Поетичний доробок П. Грабовського становлять кілька збірок оригінальних та перекладних поезій: »Пролісок» (Львів, 1894), »Твори Івана Сурика» (переклади І. Сурикова. — Львів, 1894), »З чужого поля» (переклади. — Львів», 1895), »З півночі» (Львів, 1896), »Доля» (переклади. — Львів, 1897), »Кобза» (Чернігів, 1898), поема »Хома Баглай» (переспів з Р. Бернса. — Чернігів, 1898). П. Грабовський підготував до друку збірку перекладів »Хвиля», що була опублікована лише у 1941 р., здійснив багато перекладів творів світової літератури. Він автор публіцистичних і літературно-критичних праць, статей: »Микола Гаврилович Чернишевський», »Лист до молоді української», »З далекої півночі» (всі 1894), »Слівце на слівце» (1895), »Слов’янам. Нові вірші Шевченка», »Московські переклади творів Шевченка». Перекладав твори української літератури на російську мову. Залишив чималий доробок в епістолярному жанрі — багато листувався з І. Франком, М. Павликом, О. Маковеєм, Б. Грінченком та багатьма ін.

Помер 12 грудня 1902 р. у Тобольську, похований згідно з заповітом поряд з декабристами.