Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ДНІПРОВА Чайка (літературний псевдонім Василевської Людмили Олексіївни)

Українська письменниця і перекладачка

Народилася 1 листопада 1861 р. в с. Карлівка (нині Зелений Яр) Миколаївської області в родині священика. Дитинство й молодість минули на півдні України.

Псевдонім вибрала, виходячи з українознавчого спрямування своїх творів. Дніпрова Чайка — це морально-психологічне мотивування письменницької вільної волі, свободи не тільки особистої, а й усього українського народу.

1879 р. закінчила Одеську гімназію, вчителювала у сільських школах Херсонської губернії. Своїм вихованцям прищеплювала любов і шану до української мови та рідного краю.

Брала активну участь у роботі київської »Просвіти», у громадсько-політичному житті Херсона. 1905 р. її заарештували за антиурядові виступи. Цього ж року в одеському альманасі »Нива» було вперше надруковано два вірші молодої письменниці (»Вісточка» й »Пісня») та оповідання »Знахарка», яке жанрово близьке до запису з народних уст.

Творче становлення Дніпрової Чайки припадає на 80-ті роки XIX ст., коли була особливо відчутною дія сумнозвісного Емського акта.

С. Єфремов зауважував, що поетеса створила особливий жанр символістських малюнків, у яких під зовнішніми реаліями раз по раз чується глибокий зміст, таємниче порівняння між подіями в природі й людським життям. Ритмізовані мініатюри Дніпрової Чайки приховують соціальну символіку.

Протягом усього життя цікавилась усною народною творчістю. 1884 р. привезла три зошити фольклорних матеріалів на II Археологічно-етнографічний з’їзд. В одному із зошитів було вміщено ЗО українських пісень Дніпровського повіту Таврійської губернії.

Перебуваючи в глухому Кримському селі Алма-Тамах (1886), написала цикл поезій »Морські малюнки», який посідає в її творчості особливе місце. Це ритмізовані мініатюри, сповнені філософських роздумів про долю народу та роль творчої особистості в суспільстві. Морським малюнкам притаманні романтичне зображення персонажів і насиченість соціальною символікою.

З 1887 р. друкується переважно в періодичних виданнях Західної України »Дзвінок», »Правда», »Зоря», а також в альманахах »Перший вінок», »Хвиля за хвилею» (Чернігів). Особливо зацікавили сучасників поезії в прозі (»Морські малюнки», »Дві птиці», »Морське серце», »Тополя», »Хвиля»). Музичність творів Дніпрової Чайки вразила знавців красного письменства.

Автор творів для дітей (»Коза-дереза», »Краплі-мандрівниці», »Пан Коцький», »Весна-Красна»).

За участь у Громаді родину Василевських вислали в с. Королівна Херсонської губернії. Повернулася до Херсона наприкінці 1895 р. і написала під впливом »Кобзаря» Т. Шевченка поезію »Роковини». Привітала піднесення визвольного руху, опублікувала оповідання »Плавні горять» (1902). Протягом 1903—1905 рр. була активним членом організації допомоги політичним в’язням.

1908 р. Дніпрова Чайка переїхала до Києва. Товаришувала з М. Лисенком, М. Коцюбинським, М. Заньковецькою, А. Кримським.

Після тяжкої хвороби та лікування в Одесі переїхала до доньки в с. Гарманівку Обухівського району на Київщині. Померла ІЗ березня 1927 р. Похована в Києві.