Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ Петро Петрович

Український пост, просвітник

Народився 27 січня 1790 р. у містечку Городище на Київщині (нині місто Черкаської області) в родині священика. Змалку відчув красу народної пісні, захопився народними казками. У 1801—1803 pp. навчався у Київській академії, а з 1817 р. — в Харківському університеті, з яким було пов’язане його подальше життя: з 1825 р. він професор історії і географії, а у 1841—1849 pp. — ректор. Був високоосвіченою людиною, володів польською і французькою мовами, цікавився просвітницькими ідеями, інтенсивно займався науковою роботою.

В історію української культури увійшов насамперед як просвітник, талановитий продовжувач народних бурлескних традицій і реалістичних тенденцій, започаткованих І. Котляревським. Він заклав основи нової байки, дав перші зразки романтичної балади, збагатив літературну мову, показав приклад майстерного віршування.

Літературні інтереси П. Гулака-Артемовського пробудилися ще в часи навчання в Київській академії, але активну літературну діяльність він розпочав після переїзду 1817 р. до Харкова, коли в журналі »Украинский вестник» були надруковані його переклади російською мовою з Ж.-Ж. Руссо, Дж. Мільтона, Ж. Расіна, Популярність поет здобув після опублікування 1818 р. у цьому самому журналі відомої байки »Пан та Собака», в якій звернувся до актуальної соціальної теми: через стосунки Пана й Собаки розкрив характер взаємин у феодальному суспільстві. Поєднання бурлескного струменя з реалістичним змалюванням української дійсності, жива народна мова і гуманістична тенденція переконливо засвідчили не пересічність автора байки.

Найпліднішими у творчості поета були 20-ті роки ХГХ ст. У цей період він публікує байки »Солопій та Хівря», »Тюхтій та Чванько» (обидві 1819), »Дурень і Розумний», »Цікавий і Мовчун» (обидві 1820), »Батько та Син», »Рибка», »Дві пташки в клітці» (всі 1827), в яких торкається життєвих проблем, часом соціального характеру.

Новаторські пошуки поета в жанрі байки привели до вдосконалення її форм, які цілком можна вважати сучасними. Дещо пізніше в українській літературі цим шляхом пішли Є. Гребінка та Л. Глібов, а в російській — І. Крилов.

Почавши з реалістичних позицій у творчості, П. Гулак-Артемовський вдався до написання романтичних балад. До цього його спонукав і досить характерний для українських просвітників мотив: спробувати передати високі почуття мовою свого народу. Поступово поет звільнився від не властивого цьому жанру бурлескного стилю і, звернувшись до сюжетів Гете й Міцкевича (балади »Твардовський» та »Рибалка», обидві 1827), прилучився до світового літературного процесу. Його романтичні спроби започаткували цілий напрям української літератури, і вже на їх основі згодом з’явилися балади представників »харківської школи»: Л. Боровиковського, О. Шпигоцького, а пізніше М. Костомарова.

На жаль, не все, написане П. Гулаком-Артемовським, має однакову художню цінність, однак у скрижалях нашої культури він утвердився як палкий захисник української літературної мови, діяч просвітительського реалізму, майстер художнього слова, один з найвизначніших попередників Т. Шевченка. Помер 13 жовтня 1865 р. у Харкові.