Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ДОВЖЕНКО Олександр Петрович

Український письменник і кінорежисер

Народився 10 вересня 1894 p. у с. Сосниця на Чернігівщині у багатодітній селянській родині. Закінчивши 1914 р. Глухівський учительський інститут, який назвав »центром обрусіння краю», працював учителем у Житомирі, а 1916 р. вступив до Київського комерційного інституту і водночас відвідував лекції в Академії мистецтв. Був учасником ’ революційних подій. 1919 р. став членом КП(б)У, однак 1922 р. за загадкових обставин вибув із партії. Під час денікінщини і польської окупації перебував у підпіллі, потрапив до в’язниці. Від розстрілу його врятував В. Еллан (Блакитний).

У 1921—1922 p. перебував на дипломатичній роботі в українських представництвах у Варшаві та Берліні. Водночас навчався живопису в берлінському приватному художньому училищі. Коли після проголошення Союзу PCP всі міжнародні зв’язки було зосереджено у Москві, О. Довженку запропонували роботу в радянському посольстві в Афганістані, проте, пославшись на сімейні обставини, він відмовився.

У 1923—1926 pp. працював ілюстратором у газеті »Вісті ВУЦВК» у Харкові. З головою поринув у культурне життя тодішньої столиці України, його дотепні карикатури і дружні шаржі друкувалися в багатьох газетах та журналах.

У червні 1926 р. О. Довженко почав працювати на Одеській кінофабриці, де з’явилися його перші стрічки, відшліфовувався талант режисера і сценариста. Фільми »Звенигора» (1928), »Арсенал» (1929), »Земля» (1930), »Щорс» (1939) увійшли до золотого фонду українського і світового кіно. Фільм »Земля» був високо оцінений на міжнародних фестивалях у Венеції та Берліні, а 1958 р. на Міжнародній виставці у Брюсселі — визнаний одним із 12 кращих фільмів.

Війна перервала роботу О. Довженка над сценарієм фільму »Тарас Бульба». У роки війни він як військовий кореспондент і пропагандист працював на Північно-Західному, Сталінградському та Воронезькому фронтах, поставив документальні фільми (»Битва за нашу Радянську Україну», 1943; »Перемога на Правобережній Україні», 1945), виступав як публіцист, написав оповідання (»Ніч перед боєм», »Мати», »На колючому дроті», »Воля до життя» та ін.), частина яких згодом увійшла до сценаріїв нових фільмів про війну. Роздуми письменника-патріота про втрачену історію України, занепад рідної мови і культури, про трагедію народу на війні виповнюють кіноповість »Україна в огні». Ці роздуми стали настільки страшними для можновладців, що сценарій обговорювали на політбюро ЦК ВКП(б), а доповідь зробив сам Сталін.

Із січня 1944 р. О. Довженкові було заборонено ставити нові фільми, йому не дозволяли виїжджати в Україну, не друкували його твори. Кіномитець світового масштабу, фільми якого здобули визнання на багатьох міжнародних фестивалях і з успіхом демонструвалися за кордоном, на своїй Батьківщині зазнав заборон, переслідувань, несправедливих звинувачень.

Тільки після смерті Сталіна з’явилися такі шедеври О. Довженка, як »Повість полум’яних літ», »Зачарована Десна», »Поема про море».

Помер 25 листопада 1956 р. у Москві, похований на Новодівичому кладовищі.