Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ІЛЬНИЦЬКИЙ Василь Степанович

Пост, прозаїк, історик, педагог, видавець, громадський діяч

Народився 22 квітня 1823 р. в с. Підпечери Тисменицького повіту на Станіславщині (нині Івано-Франківська область) у сім’ї священика.

Навчався у гімназіях Станіслава, Тернополя, Львова. Багато читав польських та німецьких авторів. У четвертому класі гімназії зробив перші спроби писати вірші німецькою мовою. Добре малював, грав на скрипці. 1840 р. В. Ільницький став студентом Львівського університету, однак через рік переїхав до Відня і протягом 1842—1846 рр. навчався в »Цісарському конвекті» (у Відні не було української духовної семінарії).

І хоча В. Ільницький здобув сан священика (певний час служив у с Воскресінці під Коломиєю), все ж присвятив своє життя просвітницькій та літературно-науковій діяльності. З травня 1849 р, він викладав українську мову в Станіславській, а згодом — історію в Тернопільській та Львівській гімназіях, 1858 р. очолив Другу українську гімназію у Львові, 1861 р. став директором гімназії в Тернополі, був членом шкільної ради, а 1868 р. — директором академічної гімназії у Львові.

Під час буржуазно-демократичної революції в Австрії 1848 р. у Львові було скликано »Головну руську раду». В. Ільницький брав участь у львівському »Соборі руських учених», де виголосив доповідь на тему »Слов’янська філософія за Лібельтом».

Незаперечну цінність мають науково-публіцистичні записки В. Ільницького з національного життя галицьких русинів, зокрема »Собор учених русинів 19—26 жовтня 1848», »Проект органу Матиці», »Рік 1848», »Зав’язане ради руської в Станіславові. Буча польська», »Виклад про слов’янську філософію», »З’їзд учених в Львові», »Способи, якими поляки галицькі намагаються розслабити організм народний русинів» та ін.

Цінні відомості про суспільно-громадську діяльність В. Ільницького можна почерпнути з чернеток статей, есе, історичних розвідок, полемічних виступів і відгуків, які друкувалися в таких виданнях, як »Батьківщина», »Діло», »Газета шкільна», »Зоря», »Ластівка».

Значно розширюють наше уявлення про діяльність В. Ільницького його численні листи до письменників, учених, політиків, церковних діячів, керівників державних установ, редакторів і видавців. Про неабиякий авторитет В. Ільницького серед просвітницьких діячів свідчить і той факт, що його було обрано до першого відділу »Просвіти» у Львові.

Не можна обминути ще однієї важливої грані діяльності В. Ільницького — педагогічної. В його архіві збереглися чорнові проекти заміни викладання в галицьких школах українською мовою замість німецької, різні плани та програми, листування з крайовою шкільною радою та культурними діячами Галичини 70—80-х роках. Велику роботу проводив він як викладач мови, літератури, історії, передовий методист свого часу.

Вагомий внесок зробив В. Ільницький і в українську історичну науку. Його першою історичною розвідкою була стаття »Олександр, князь Белзький», потім нариси-дослідження »Стародавній Звенигород», »Стародавня Теребовля», »Перші напади татар на Русь», »Князь Лев», »Початок Русі», »Нестор — перший літописець руський» та ін. Йому належить серія публікацій »Життя знаменитих князів, гетьманів, героїв і інших мужів руських». На історичному матеріалі він створив образи князів Володимира, Ярослава, Василька, Ярослава Осмомисла, Володимира Мономаха. Дві ґрунтовні праці присвячені осмисленню козаччини: »Історія України за часів Петра Великого. Павло Полуботок. Петро Калнишевський» (1886), »Уступи з історії України і козацтва. Україна перед роком 1646. Дві облоги Львова Хмельницьким (1648 і 1655)».

В. Ільницький був також талановитим літератором. Йому належить значний доробок поетичної, прозової, драматургічної та літературно-критичної творчості, збірка записаних ним українських народних пісень. Як прозаїк він писав невеличкі оповідання, переважно автобіографічного характеру. Повість про події кінця X ст. »Рогніда-Горислава» та драма »Настася» з історії Галицької Русі другої половини XII ст. написані на історичній основі. Помер 15 квітня 1895 р. у с. Підпечери.