Український письменник
Народився 5 грудня 1931 р. у с. Шилівка Полтавської області. З шестирічного віку ріс на Донеччині. Під час війни пішки прийшов до рідного села, зазнавши в дорозі не лише фізичних, а й глибоких моральних страждань, що й відбилося на його творчості.
Військову службу відбував у Владивостоці, де навчався у вечірній школі; тоді ж і пробував писати. Значний вплив на його літературні смаки й уподобання справив його брат по батькові — український письменник Григорій Тютюнник.
Закінчив філологічний факультет Харківського університету (1962). Провчителювавши рік у Донбасі (1963—1964), переходить у редакцію газети »Літературна Україна», публікує там кілька нарисів та перші оповідання: »Дивак», »Рожевий морок» та ін.
1966 р. вийшла перша його книжка »Зав’язь», яка була одним із яскравих виявів посилення ліризму в малій прозі, — це враження і спогади про зруйноване повоєнне село.
У 1968 р. »Літературна газета» оголосила всесоюзний конкурс на краще оповідання. За оповідання »Деревій», яке дало назву збірці (1969), Г. Тютюнникові було присуджено першу премію. Його творам характерні простота й доступність.
У 70-ті роки в пресі з’являються нові твори письменника. У Таллінні виходить збірка його оповідань естонською мовою (1974). Журнал »Сельская молодежь» (1979) повідомляє, що його нагороджено медаллю »Золоте перо» за багаторічне творче співробітництво. Він один із перших побачив незворотні зміни в людському єстві, які закладалися тоді, коли всіма засобами у селянина витравлювали почуття господаря на землі. Показавши все це у своїх творах, він замислився також над важливістю моральних, духовних чинників, без яких ніякий матеріальний добробут не дасть повноцінного життєвого задоволення.
На початку 70-х років Г. Тютюнник пише твори для дітей, видає збірки оповідань »Ласочка» (1970), »Лісова сторожка» (1971), »Батьківські пороги» (1972), »Степову казку» (1973). Дитячі твори письменника побудовано як своєрідні діалоги між людиною і природою. У середині 70-х років побачили світ збірки його оповідань »Крайнебо» (1975), »Коріння» (1976).
За книжки »Климко» (1976; екранізовано 1983) і »Вогник далеко в степу» (1979) Г. Тютюнникові присуджено літературну премію ім. Лесі України (1980).
В останні місяці свого життя письменник працював над повістю »Житіє Артема Безвіконного», яка так і лишилася не завершеною.
У березні 1989 р. творчість Г. Тютюнника посмертно відзначено літературною премією ім. Т. Шевченка.
Трагічно загинув 3 березня 1980 р., похований у Києві.
УКРАЇНКА Леся (справжнє прізвище Косач-Квітка Лариса Петрівна)
УСТИЯНОВИЧ Микола Леонтійович
ФЕДОРОВ Іван (Москвитін Іван Федорович)
ФРАНКО Іван Якович
ХОДЧЕНКО Павло Семенович
ХОТКЕВИЧ Гнат Мартинович
ЧЕРКАСЕНКО Спиридон Феодосійович (псевдоніми: Провінціал, Стах Петро та ін.)
ЧЕЧВЯНСЬКИЙ Василь Михайлович (справжнє прізвище — Губенко; псевдонім — Василь Тувинський)
ШАШКЕВИЧ Маркіян Семенович