Провідники духовності в Україні - Курас І.Ф. - ШЕВЧЕНКО Тарас Григорович

Український поет, художник, мислитель

Народився 9 березня 1814 р. в с. Моринці Черкаської області в родині селянина-кріпака. Грамоти навчався у сільського дяка. Після смерті батьків наймитував. З 1829 р. був козачком у пана П. Енгельгардта. Разом із паном п’ятнадцятирічним підлітком переїхав спочатку до м. Вільно, а в 1831 р. — до Петербурга. У 1832 р. був відданий на навчання до живописця В. Ширяєва. 1836 р. познайомився з художником І. Сошенком, а через нього з К. Брюлловим, В. Жуковським, В. Григоровичем, О. Венеціановим, Є. Гребінкою, які організували викуп юнака з кріпацтва. У 1838 р. був прийнятий до Петербурзької академії мистецтв, де став одним із улюблених учнів К. Брюллова.

Починаючи з 1837 р. Т. Шевченко писав поетичні твори: балади, поеми, вірші. 1840 р. вийшла друком перша його збірка поезій »Кобзар», до якої увійшло 8 віршів. 1841 р. окремим виданням було надруковано поему »Гайдамаки», в якій зображено народне повстання 1768 р. (Коліївщину). Уже в ранній творчості поета відчутні гуманістичні тенденції і спопеляючий гнів проти визиску людини.

Навчаючись в Академії мистецтв, Шевченко зазнав впливу К. Брюллова, що позначився на перших його роботах. Однак він прагне виробити власний почерк. У картинах »Катерина» (1842), »На пасіці», »Селянська родина» (обидві 1843) правдиво відображено життя трудівників.

Навесні 1843 р. Шевченко приїздив в Україну. Відвідав Київ, Яготин, Кирилівку, Березань, місцевості, де була розташована Запорозька Січ. 1844 р. вийшов перший випуск серії офортів »Живописна Україна».

Навесні 1845 р. після закінчення Академії мистецтв повернувся в Україну з наміром остаточно оселитися в Києві. Працював у Київському університеті, Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів, подорожував по Київщині, Полтавщині, Чернігівщині, Поділлю й Волині.

1846 р. вступив до Кирило-Мефодіївського товариства. У березні в Седневі в маєтку Лизогуба працював над підготовкою другої збірки »Кобзар». Написав передмову, в якій критично оцінив тодішній стан розвитку української літератури.

До другої збірки Шевченко мав умістити ті поезії, які могли пройти цензуру. Більшість його творів, написаних у 1843— 1847 рр., були зібрані в рукописний альбом »Три літа», який він завжди возив із собою. 5 квітня 1847 р. Шевченка було заарештовано за участь у Кирило-Мефодіївському товаристві, а насамперед за викривальні сатиричні твори (»Сон», »Кавказ», »І мертвим, і живим...», »Розрита могила...», »Холодний яр», »Великий льох»).

В архівах жандармерії альбом »Три літа» пролежав до 1907 р., однак більшість творів з нього в різних списках була надрукована за межами царської Росії. Поета заслали рядовим солдатом до Оренбурга із забороною писати й малювати. 1848 р. на прохання начальника експедиції з вивчення Аральського моря, географа і мореплавця О. Бутакова Т. Шевченка як художника було включено до складу експедиції. Таким чином він дістав можливість малювати. Крім морських краєвидів, відтворив життя і побут казахського народу (»Казашка Катя», »Байгуші»), написав серію малюнків »Притча про блудного сина», де кожен із 8 аркушів є метафорично-символічним образом миколаївської Росії.

Незважаючи на заборону писати, в 1847—1860 рр. він створив понад 100 поетичних творів, зібравши їх у »захалявні книжечки». Саме в засланні написав найкращі зразки філософської, пейзажної та інтимної лірики.

1850 р. за порушення царських заборон Шевченка заарештували вдруге і відправили до Орська, Згодом перевели у віддалене Новопетровське укріплення і посилили нагляд за ним. Тільки у 1853—1857 рр. він зміг продовжити писати. В кінці заслання створив низку повістей мемуарного характеру російською мовою.

У 1857 р. після клопотань знайомих і друзів, зокрема, родини віце-президента Академії мистецтв графа Ф. Толстого, Т. Шевченка звільнили із заслання. Оселитися в Україні йому знову не вдалося. Зустріч із рідною землею була нетривалою — кілька місяців улітку 1859 р. У липні поблизу с. Прохорівка Шевченка заарештували знову. Після допиту в Києві його звільнили і відправили до Петербурга. Він продовжував удосконалювати мистецтво і техніку офорта, опановував нові прийоми гравірування. У 1860 р, рада Академії мистецтв присвоїла йому почесне звання академіка гравюри.

У 1860 р. з’явився новий »Кобзар», прихильно зустрінутий критикою.

Творчість Т. Шевченка тематично відповідає трьом головним періодам його життя: 1838—1847 pp. (від викупу з неволі до арешту), 1847—1857 рр. (період ув’язнення і заслання), 1857— 1860 pp. (період після заслання). Твори першого періоду відобразили осмислення поетом характерних ознак життя народу, його традицій, побуту, історичного минулого. До творів цього періоду належать »Іван Підкова», »Гайдамаки», »Тарасова ніч», »Сон» (»У всякого своя доля»), »Кавказ», »Єретик», »І мертвим, і живим...», »Великий льох». Основна думка цих творів — необхідність повалення царського самодержавства. Поет бачив майбутнє України в сім’ї вільних народів, де свобода є запорукою вільної праці і щасливого життя.

У творчості другого періоду розробляється пісенний жанр. Поезії позначені опертям на фольклор в усьому розмаїтті його тематики.

Різнобічні знання Т. Шевченка, його мистецьке обдаровання з особливою виразністю відобразилися у творах останнього періоду. Тут він звертається до античних сюжетів, тем філософського осмислення буття (ролі митця у суспільстві, майбутнього України).

Творчість Т. Шевченка — особливе явище в українській культурі. Він показав світові красу й силу української мови, спираючись на багатство мови народної, розвинув у своїй поезії ідеї рівності вільних народів, створення суспільства, в якому розкриються найвищі людські якості.

Помер 10 березня 1861 р. в Петербурзі. Похований на Чернечій (нині Тарасовій) горі поблизу м. Канева Черкаської області.